За роялем — гуру відео–арту

У 2006 році в рамках Днів мистецтва перформансу в Києві група Р.Е.П запросила справжнього лірника у вишиванці, який сидів на вулиці і, акомпануючи собі на колісній лірі, переповідав у власній манері відомі акції та перформанси. Дехто тоді вперше почув про Йозефа Бойса і про його найвідомішу акцію I like Amerika and Amerika likes me («Мені подобається Америка та я подобаюся Америці»). Але, погодьтеся, краще раз побачити, ніж сто разів почути. Від сьогодні в Україні вперше є можливість побачити професора Бойса та його колег iз відео–арту Нам Джун Пайка і Вольфа Фостеля.

Навколо виставки «Бойс. Пайк. Фостель. Мистецтво акції та відео–арт 1960—1970–х років», яку в п’ятницю презентував Національний художній музей України, в інтернеті точилася довга дискусія. Відвідувачі форумів були переконані, що це ініціатива Гете–інституту в Києві, адже виставляються роботи лідерів легендарного руху «Флюксус» (що в перекладі означає безперервний потік, постійні зміни), який у 1950–ті роки в Німеччині заснував Джордж Мачунас. Метою «Флюксусу» було поєднати життя з мистецтвом. «Мистецтво — це життя, життя — це мистецтво», — навчав Мачунас, а акції, які проводив із Йозефом Бойсом, Нам Джун Пайком, Вольфом Фостелем, Йонасом Бекасом і Йоко Оно, називав хепенінгами. Однак гуру покоління 60–х в Україну привіз не Гете–інститут, а саме Національний художній музей.

Молода працівниця музею, куратор цієї виставки Дарина Якимова упродовж двох місяців брала участь у програмі «Підвищення кваліфікації менеджерів у сфері культури», яку в Берліні проводять Гете–інститути у Східній Європі та Центральній Азії. Після модулів учасникам надавали гранти для створення власних проектів. Дарина вирішила реалізувати давню мрію, щоб в Україні у музейному просторі були представлені піонери відео–арту, справжні авангардисти. «Чому саме ці три художники? Це прив’язка до Німеччини, де народилися і творили Бойс і Фостель. Нам Джун Пайк народився в Кореї, але як художник і професійний музикант теж сформувався у Німеччині, здружившись з учасниками «Флюксусу», — розповідає Дарина. Вісім відеоробіт, представлені на виставці, Дарина роздобула у фундаціях Бойса, Пайка і Фостеля. Документальний фільм, в якому йдеться про рух «Флюксус» від його виникнення і по сьогодні, Художньому музею надала Берлінська галерея сучасного мистецтва, фотографії та архітектури. «Ми маємо право показу на кожну роботу, — каже Дарина. — Після закінчення виставки відео повернемо у Німеччину».

Бойсу, як гуру нової релігії в сучасному мистецтві, віддали окремий зал. На чотирьох екранах показують його акції «Мені подобається Америка та я подобаюся Америці», про те як художник три дні сидів в одній клітці з койотом, «Фетрове ТБ», де Бойс бунтує проти засилля телебачення і мас–медіа, акція «Пам’яті Джорджа Мачунаса, коли в рік смерті друга Бойс і Пайк в аудиторії академії мистецтв Дюссельдорфа більше години одночасно грають на подвійному фортепіано, не домовляючись про мелодію і при тому обоє будучи «най­відомішими найгіршими піа­ністами світу», та відео «Транссибірська магістраль», яке сим­волізує єднання культур Заходу і Сходу.

Кореєць Нам Джун Пайк був першим, кому присвоїли звання відеохудожника. Уліт­ку в Центрі сучасного мистецтва на вулиці Хорива, показували документальний фільм про Пайка, де той виступав у ролі музиканта і борця проти телебачення. Він прославився інсталяціями, які складав з екранів телевізорів. Найвідоміша його робота «Будда», де статуя бога медитує перед своїм зображенням на екрані телевізора. У Художньому музеї представлена перша робота Пайка «Хепенінг із ґудзиком». У 1965 році художник купив першу камеру і зняв єдину дію, як він застібає і розстібає піджак. Це відео недавно розшукали і реставрували. Воно дуже пошкоджене, але безцінне тим, що це найперший відео–арт. «Глобальний кайф» знятий майже через десять років після «Хепенінгу із ґудзиком». Це відповідь Маршалу МакЛюену — творцю концепції «глобальне селище» щодо внеску, зробленого телебаченням.

Кожен із представлених художників був харизматичним, ексцентричним і провокативним. Однак вінок першості у вигадливості можна віддати Вольфу Фостелю. На жаль, на виставці його надзвичайна особистість не розкривається. Хепенінг «Сонце у твоїй голові» — це візуальний ефект, подібний до швидкого перемикання каналів телебачення, але без звуку. Вольф Фостель у житті витворяв справжні дивацтва: у телевізори кидав кремовими тортами, обмотував їх колючими дротами, розстрілював автоматами, під час інтерв’ю різав на собі шкарпетки.

ЦІКАВИЙ ФАКТ

З Йозефа Бойса не було б художника, якби не Україна. Річ у тім, що Бойс був євреєм, який до початку війни взагалі не цікавився мистецтвом. У 1940–ві, щоб урятуватися від масового винищення євреїв, Бойс хитруючи, вступає в Гітлерівську армію. У 1943 році його бомбардувальний літак збивають над степами Криму. Бойса з травмою голови знаходять кримські татари, замотують його тіло у войлок, змащений салом і таким нетрадиційним методом лікування рятують йому життя. Бойс пролежав у комі 20 днів. Після цієї аварії він у капелюсі, якого ніколи не знімав, повертається у Німеччину зовсім іншим Бойсом. Відтоді для нього кожна людина — творець, художник. В усіх роботах він використовує сало, войлок і тварин як данину своєму другому народженню. Сьогодні послідовники Бойса, замінюючи у фразах «Бога» на «Бойса», повторюють: «Заради Бойса!», «Бойсу — Бойсове», «у Бойса за пазухою», «не поминай Бойса всує». Що не кажіть, а щось таки у цьому є.

Виставка триватиме до 12 грудня.