Дмитро Сосновський: Ломаченкові давали півтора мільйона доларів за один підпис

05.11.2010

Петро ТРОЦЬ

Дмитро Сосновський: Ломаченкові давали півтора мільйона доларів за один підпис

Про успіхи вітчизняного боксу, професіонального та любительського, знають, напевно, всі. Досягнення братів Кличків, Василя Ломаченка та його колег по олімпійській збірній давно закріпили за Україною статус країни, що має одну з найсильніших боксерських шкіл у світі. Менше чути про тих людей, які готують спортсменів до змагань — їхніх тренерів, хоча в гучних міжнародних успіхах їхній вагомий внесок є беззаперечним. В олімпійській чоловічій команді, яка останніми роками регулярно тішить своїми перемогами, вже багато років головним тренером працює Дмитро Сосновський. Під його керівництвом українці здобули найбільше нагород на європейському чемпіонаті дворічної давнини, вдало виступили на минулорічній світовій першості. Нещодавно в Харкові пройшов дебютний турнір новоствореного Кубка Європи, і саме підопічні Сосновського здобули тут найбільше золотих нагород. Про рівень цих змагань та стан справ у наших лідерів ми розпитали у самого головного наставника українських боксерів–любителів.

«Мрію про команду лідерів»

— Пане Дмитре, як ви оціните виступ своїх підопічних на турнірі в Харкові? Сім золотих нагород видаються серйозним здобутком.

— Виступ спортсменів завжди оцінюється за здобутими медалями, а на Кубку Європи ми мали їх достатньо. Турнір вийшов хорошим, гарні спортсмени приїхали із різних країн. Ще з часів червневого чемпіонату Європи ми знали, що приймемо ці змагання на своїй території, не мали права їх провалити, тому серйозно готувалися. Звичайно, ми не змогли виставити чимало провідних боксерів, дехто мав проблеми зі здоров’ям, але тi, що їх замiнили, теж показали гарний рівень. Наприклад, не було Василя Ломаченка, але в його вазі ми однак отримали переможця, а це говорить про наявність гарного резерву.

— Що зараз є характерною ознакою нашої збірної: сильні лідери чи командний дух?

— Я б відзначив останнє. Існують думки, що працювати треба на лідерів, які найімовірніше можуть здобути нагороду. У мене ж завжди була інша мета — створити команду. Звичайно, ми маємо Васю Ломаченка чи Сашу Усика, але бокс є суб’єктивним видом спорту, і кожен із них може на змаганнях спіткнутися, натрапивши на суддівський фактор. І для прикладу: два роки тому ми перемогли на чемпіонаті Європи в Ліверпулі через те, що одразу кілька боксерів претендували на перші місця у своїх категоріях. Тому маю таку мрію, щоб у мене в команді був з десяток отаких Ломаченків.

— Після вдалих виступів у Ліверпулі та на минулорічному чемпіонаті світу в Мілані цьогорічна континентальна першість у Москві вийшла не такою яскравою. Це був якийсь очікуваний спад чи просто невдалий виступ?

— Тоді багато хто кивав на відсутність того ж Ломаченка, що мав би боротися за чемпіонство, але я не вважаю це об’єктивною причиною повернення без золотих медалей. У Москві нас зупинили судді, як то було із Сергієм Дерев’янченком та Георгієм Чигаєвим. Тоді росіяни отримали сім золотих нагород, і чимало фахівців, я в тому числі, нарікали на суддівство. Наприклад, ми здобули стільки ж після недавнього Кубка Європи, але жоден тренер чи боксер нам не дорікне, що українці йшли до перемоги обманом.

— У наступні два роки Україна має прийняти хокейний чемпіонат світу та футбольну континентальну першість. Чи пiд силу нам замахнутися на проведення боксерського чемпіонату Європи після непоганої, як кажуть, організації Кубка Європи?

— Це цілком можливо, але у нас все впирається у фінанси та бажання. Італійський Мілан у процесі отримання права на проведення чемпіонату світу офіційно заплатив Всесвітній федерації боксу 500 тисяч євро. Для України такі кошти є величезними, хто у нас погодиться віддати таку суму? Але така подія мала б гарний вплив на розвиток нашого виду, який у країні є одним із найуспішніших. За цей рік лише бокс у різних видах і вікових групах приніс Україні 51 нагороду на чемпіонатах світу та Європи, Кубках Європи.

«Нікуди я звідси не поїду»

— Одного із найпомітніших медалістів, Василя Ломаченка, уже давно сватають у професіональний бокс. Як ви гадаєте, такий можливий крок піде йому на користь?

— У нас багато тренерів чи спортсменів готові виїхати з країни, аби працювати в якихось інших, кращих умовах. Василь же, як і його батько, є такою людиною, яка нікуди не хоче їхати. На останньому чемпіонаті світу йому пропонували півтора мільйона доларів, аби він лише поставив підпис під професіональним контрактом. А Ломаченко не приховує, що має на меті завоювати ще одне олімпійське «золото» та повторно — Кубок Вела Баркера.

— А вам не пропонували залишити країну і попрацювати з боксерами деінде?

— Пропонували і зараз це роблять. Але я не уявляю, як можу готувати спортсменів, що будуть виступати проти того ж Капітоненка, Ломаченка чи Усика, слабкі сторони яких я добре знаю. А потім ще й радіти, можливо, перемозі — я себе не зміг би поважати після такого.

— Зараз кілька ваших підопічних виявили бажання виступати у комерційному турнірі під назвою Світова серія боксу. Що це за змагання?

— Мені досі важко сказати про цей турнір щось конкретне. Змагання ніби організовують під егідою Всесвітньої федерації боксу, п’ятьом найкращим спортсменам вони обіцяють право виступу на Олімпійських іграх. Але й спірних моментів вистачає. Коли «покупці» з цього турніру приїхали до нас на чемпіонат України зі списком спортсменів, яких би хотіли залучити до свого проекту, то я одразу склав свій список, до якого вніс 15 імен із числа наших лідерів. І сказав, що на цих боксерів ми ставимо табу і нікуди не відпускаємо.

— Чому ж така категоричність?

— Кожен із наших боксерів має контракт із Міністерством спорту, і без дозволу цієї установи вони не мають права підписувати жодної іншої угоди. А наша підготовка і плани цієї Світової серії ідуть у розріз, формула проведення ними змагань теж відрізняється від тих умов, у яких виступають любителі. У нас бій займає три раунди по три хвилини у захисних шоломах, вони ж пропонують п’ять раундів по три хвилини без шоломів. І найголовніше — різні вагові категорії, адже їхні п’ять не підлягають під уже існуючі наші. Тому я й вимагав дискваліфікації до кінця року того самого Сергія Дерев’янченка, що вирішив виступити там. Таке ж саме рішення може бути щодо Дениса Пояцики, що теж виявив бажання виступати у комерційному турнірі.

— Можна назвати причиною, що змусила їх до таких кроків, фінансову принаду тих змагань?

— Це не є прості люди, і вони мають нормальні гроші за свою роботу. Дерев’янченко отримує зарплату штатної команди, має щомісячну стипендію за медаль чемпіонату світу, а це сім тисяч гривень щомісяця. Він перебуває на балансі миколаївського клубу, де теж щось отримує. Пояцика служить у внутрішніх військах, має звання і відповідну зарплату, гроші зі штатної команди. Пригадую, як на одній прес–конференції журналіст закидав нам, що Ломаченко отримує якийсь мізер за свої досягнення. Добре, що був тоді поруч заступник міністра спорту, який дав детальну відповідь стосовно цього. А Вася за свої досягнення, якщо сумарно все порахувати, зараз має десь 30 тис. гривень щомісяця. Після Олімпійських ігор він отримав 120 тис. доларів преміальних, за медаль чемпіонату світу йому подарували один із найкращих «Мерседесів». Для порівняння, колись я розмовляв із тренерами заможної збірної Німеччини, і ті розповіли, що один із їхніх боксерів за перемогу в Мілані здобув лише три тисячі євро преміальних.

— Названі вами цифри вражають, особливо, якщо звернути увагу на жалюгідний стан дитячо–юнацького спорту в країні.

— Так, ті 83 гривні, які, за словами міністра спорту Равіля Сафіуліна, виділяють на кожного учня спортшколи на рік, є бідою. А спортсмени–лідери не є вже такими бідними, і на місцях також успішно вирішуються для них і квартирні питання. Звичайно, збірній теж чогось не вистачає у матеріальному плані, але держава наша таки підтримує спорт, не треба казати про повну байдужість.

«Збори проводимо по всій Україні»

— Ви часто проводите збори разом зі своїми підопічними в різних містах країни, бачите рівень розвитку боксу. Можна сказати, що у нас є регіони–лідери у підготовці спортсменів для збірної?

— Ми використовуємо регіональні тренувальні бази тому, бо в цьому моменті маємо абсурдну ситуацію. Для прикладу, в прикарпатській Коломиї нам створюють усі умови, і ми витрачаємо на харчування чи не вдвічі менше, ніж коли б жили на олімпійській базі в Кончі–Заспі. А умови в цих обох місцях практично не відрізняються. Харчування для нас — ще та проблема.

— У чому ж вона проявляється?

— Наприклад, хтось у міністерському казначействі вирішив, що тренери витрачають менше калорій під час занять, ніж спортсмен, отже, можна записати на них меншу суму на харчування. Нещодавно ми проводили збір в Алушті, і завідувачка їдальні одразу по приїзді каже мені, що на 54 гривні вона не може годувати тренерів тричі на день. А з цієї суми ще й відраховується частина на податок, то виходить узагалі мінімум. Спортсменам виділяють 108 гривень, хоч це вже добре. А стосовно боксерської географії України, то можна згадати кожен регіон, і я за те, аби вона ширилась. Перед Кубком Європи ми провели тренувальний збір, і переді мною в шерензі стояло 67 спортсменів з усіх регіонів країни. На останньому чемпіонаті України перші місця здобували хлопці з Києва, Харкова, Львова, Одеської, Миколаївської областей, Криму. І це лише чемпіони, а якщо вести мову про призерів, то доведеться пройтися ледь не по всіх областях.