Сорочинський SOS

Сорочинський іконостас — єдиний семантичний код для людей з різними уподобаннями: одні з них шанують Гоголя, другі — цікавляться історією України, треті — захоплюються козацьким бароко. Цей витвір мистецтва знаходиться у Спасо–Преображенській церкві знаменитого села Великі Сорочинці. Ярмарок, прославлений Гоголем, відвідують багато туристів, а от церкву, збудовану у 1732 році гетьманом Данилом Апостолом, більшість із них минають. Зрештою, до храму важко потрапити навіть прибувши туди цілеспрямовано: у будні він зазвичай закритий, тому або треба примірятися на недільну службу, або блукати селом у пошуках священика чи наглядачки. Тож, крім просвітницької місії, нещодавно виданий альбом «Сорочинський іконостас» дає ще можливість віртуально заглянути за закриті двері храму.

Ідею створити повноцінне видання — з науковими статтями й великими кольоровими фотографіями — видавництву «Родовід» принесла реставратор Інна Дорофієнко, яка у 1970–ті працювала над відновленням іконостаса. Власне, історія реставрації унікальної пам’ятки українського сакрального мистецтва XVIII ст. (ще один іконостас цього періоду знаходиться у Троїцькій надбрамній церкві Києво–Печерської лаври) в альбомі представлена на рівні історії створення самого храму та іконостаса: ґрунтовні статті на цю тему містяться у першій частині видання (у них ідеться, зокрема, про язичниць­кі символи на фасаді церкви, особливості іконопису українського бароко й побуту козацької старшини). Друга частина — ілюстративна: з фотографіями більшості зі 120 ікон іконостаса, який має ширину 22 метри і висоту 18 метрів. До переваг видання слід додати також англомовний переклад статей, підписів та коментарів, що, на жаль, рідко трапляється в українському книговидавництві, слабо орієнтованому на західного читача.

Художники–реставратори стверджують: те, що Сорочинський іконостас уцілів до наших днів — просто чудо. Тепер не час, а байдужість — найбільша загроза для пам’ятки: держава не фінансує реставрацію кількох ікон, які в аварійному стані. Тому, не сподіваючись на владу, митці прагнуть через цей альбом привернути до іконостаса увагу й матеріальні ресурси меценатів.

КОМЕНТАРІ

Ольга Рутковська,
старший науковий співробітник Українського державного науково–дослідницького і проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація»:

— Сорочинський іконостас — пам’ятка відома, яка не має рівних ні на території України, ні на території Східної Європи, але до цього часу їй не було присвячено повноцінного видання. Думаю, Сорочинський іконостас заслуговує на дисертації, і вони матимуть вагу на європейському рівні. У київських архівах немає опису чи інформації щодо створення цієї пам’ятки, тому місцеві архіви заслуговують на додаткові дослідження.

Інна Дорофієнко,
головний художник–реставратор корпорації «Укрреставрація», заслужений художник України:

— У 2007 році з іконостасом була сумна історія: священик храму отець Іван повідомив, що хтось шматки різьблення здирає на перезолоту, чого в жодному разі не можна було робити, бо нищився автентичний вигляд пам’ятки. На жаль, зараз існує така практика: оголошують тендер на виконання робіт і вибирають тих, хто найдешевше їх виконає. Тоді нам вдалося припинити ті роботи.

Але зараз постала інша проблема: п’ять ікон знаходяться в аварійному стані. Ми подали ці відомості до органів охорони пам’яток, але держава відмовилася рятувати пам’ятки національного значення. Тих копійок, що церква збирає з прихожан та екскурсій, — недостатньо. Тому цей альбом має ще одну мету — привернути увагу меценатів.