Свіча скорботи в моїй душі

Ранні осінні вечори поглинають усе своєю холодною чорнотою. В один із таких вечорів стало традицією запалювати на підвіконні свічку — свічку скорботи за загубленими голодом у 1932—33 роках душами. Серце радіє, коли бачу маленькі мерехтливі маячки у вікнах столичних багатоповерхівок, і водночас гнітиться, стискаючись від болю усвідомлення втрати тих, кого знати не випало, тих рідних, яким завдячують життям мої батьки. Щорік, висловлюючи подяку за своє життя, запалюю свічку і сподіваюся, що цей вогник буде видно там, вище, і що він принесе спокій невинним душам.

У такі моменти перед очима постає велична скульптура, яку пощастило побачити на Святі меду в 2008 році в Музеї архітектури та побуту у Пирогові, що неподалік Києва. Там громадська організація «Братство бджолярів України» презентувала вражаючу скульптуру з натурального бджолиного воску — Свічу на спомин Голодомору, яку було створено до 75–х роковин Голодомору. Саме звідти вона вирушила у подорож Україною, зупинившись у кожній області. Тоді Свіча мене вразила розмірами: діаметр 65 см і висота 82 см. Для створення цієї 200–кілограмової скульптури було зібрано віск з усіх 25 областей України, аби кожен регіон таким чином міг долучитися до загальнонаціональної скорботи. Та більше за цифри дивувала глибина задуму авторів, які втілили його в життя. Свічу виконано у вигляді снопа пшениці з повним важким колоссям, до якого ніби з–під землі тягнуться сухорляві виснажені руки заморених голодом. Вони хапаються за тонкі стебла, як за останню надію. Сніп символічно огорнутий колючим дротом: він ніби відділяє тисячі голодних від такого бажаного та близького і водночас недоступного хліба. Побачене настільки вражало, що слова ставали клубком у горлі, а очі неможливо було відвести...

Тоді, на презентації, Свічу на спомин Голодомору було освячено. Також творці говорили про те, що планують відлити її в бронзі. Чи були ті плани втілені в життя і в якому соборі можна побачити бронзовий варіант — на жаль, невідомо. Проте, думаю, варто таку Свічу поставити не в одному десятку храмів, аби якомога більше вогників зігрівали сяйвом спочилі в Голодомор душі.