Заняття з психоаналізу

Кінофестивалі восени, як тижні моди: коли у Києві закінчувався конкурсний перегляд фільмів на 40–й «Молодості», у Римі розпочинав роботу 5–й Міжнародний кінофорум. І якщо модні покази прогнозують тенденції майбутнього сезону, кінопокази відображають сьогодення. Отже, згідно з кінофестивалем дебютних фільмів «Молодість», у моді сьогодні жорстке соціальне кіно.

Царство тіней і промінь світла

Ця тенденція була не так помітна у конкурсі студентських та короткометражних фільмів: відбіркова комісія все ж пропустила до показу кілька комедійних, фантасмагоричних та іронічних картин. У повному ж метрі від першого й фактично до останнього фільму глядачів занурили у світ самотності, відвертого порпання в собі й конфлікту з навколишніми. Фактично кожен режисер у своїй роботі представляв певну проблему, якою переймається зараз його покоління. Такими були фільм «Прогульники» (Street Days, реж. Леван Когуашвілі, Грузія, на жаль, картина не отримала відзнаки) — про кризу середнього віку, «Чужинка» (Die Fremde, реж. Фео Аладаг, Німеччина) — про адаптацію турецької общини в західному світі, «Приходить жінка до лікаря» (Stricken, реж. Рейнаут Урлеманс, Голландія) — про егоїстичний гедонізм сучасного метросексуала. Райнер Фріммель, володар гран–прі «Молодості» минулого року, а нині — член міжнародного журі, каже, що в нього на батьківщині, в Австрії, тематика фільмів молодих режисерів ще депресивніша, ніж те, що показали в Києві, але бачить у цьому й позитив: «Гадаю, це добре, коли молоді режисери переймаються тим, що відбувається у світі. Особисто я не дуже люблю комедії, вважаю, що кіно має відображати проблему, але важливо, щоб у цій депресивності була певна надія, відчуття, що ти можеш щось змінити у світі». З таким баченням кіно не дивно, що Фріммелю сподобався український фільм «Щастя моє».

А от голова журі, французький режисер Марк Каро, гнітючою атмосферою дебютів був дещо занепокоєний: «Мені подобається, що на цьому фестивалі представлені фільми з країн, чиє кіно ми не часто бачимо, наприклад, угорське чи грузинське. Але мене вразило їхнє песимістичне бачення, так би мовити, чорнота. Не хочу сказати, що це негативне враження, але я вважаю, що не можна вдосконалити життя, якщо немає жодної надії».

Безперечними фаворитами фестивалю у неофіційному рейтингу післяпрем’єрних обговорень було кілька картин: «Прогульники», «Високосний рік» (Leap Year, Мексика, реж. Майкл Роу, інтерв’ю з ним — в «УМ» за 29.10.2010), «Щастя моє» (My Joy, реж. Сергій Лозниця, Україна—Німеччина—Голландія), «Звуки шуму» (Sound of Noise, реж. Ола Сімонссон і Йоханнес Штерне Нільссон, Швеція—Франція). Останній підкупив глядачів тим, що був єдиною комедією у конкурсі — це по–перше. По–друге, його автори, не маючи професійної кіноосвіти, але будучи людьми творчими (Ола закінчив музичну академію, Йоханнес — школу мистецтв), створили новий спосіб комунікації з глядачами: через музику людських тіл, медичних апаратів, бульдозерів та електромереж. Публіка на «Молодості» була в захваті від цієї інновації: відсутність чіткого сюжету в цьому випадку не грала жодної ролі, а от позитив й ексцентричність справили настільки сильне враження, що фільм отримав Приз глядацьких симпатій із найвищим за всю історію існування нагороди рейтингом — 4,87 бала. Оскільки журі — це також глядачі, то «Звукам шуму» віддали приз за найкращий повнометражний фільм. Опісля прем’єри Ола та Йоханнес розказали, що упродовж річної підготовки до свого першого ігрового фільму записували звуки автомобілів, води, медичних, кухонних предметів, назбиравши таким чином 23 тисячі звукових файлів. Частину цієї аудіотеки можна буде почути наступного року на Одеському кінофестивалі, де шведи дадуть живий концерт із героями зі «Звуків шуму».

Щодо присутності в дебютах на «Молодості» принципово нових образів чи техніки зйомок, то кінематографісти таких не побачили. «Я не побачив нічого нового», — сказав «УМ» після закінчення конкурсу Марк Каро, не відзначивши таким чином «Звуки шуму», які йому дуже сподобалися. «Все більш–менш традиційне», — зауважив український режисер Володимир Тихий. Менш категоричним виявився кінокритик Алік Шпилюк: «Пошуки нової кіномови були в різних аспектах: змісті, зображенні, монтажі, використанні акторів. Це стосується українського фільму «Щастя моє», шведського — «Звуки шуму», мексиканського — «Високосний рік».

Перший за 20 років

Найважливішою подією «Молодості» стала перемога фільму, що представляв Україну — «Щастя моє», режисера Сергія Лозниці, чого не траплялося на українському кінофестивалі протягом 20 років. У правильному виборі журі переконані всі, хто бачив цей фільм. Хоча відразу після прем’єри в кінотеатрі «Київ» деякі журналісти закидали режисерові надто упереджене ставлення до дійсності пострадянського простору: мовляв, у фільмі лише вбивства, проституція, безчинства влади. Переказувати сюжет цієї картини немає сенсу — занадто багато там алегорій, логічних переходів, притчевості. Крім того, з 11 листопада «Щастя моє» буде в українському прокаті (дистриб’ютор — компанія B&H). Усвідомлення глибини фільму приходить опісля, хоча вже під час перегляду виникає відчуття, що це не просто ігровий чорнушний фільм. Лозниця — документаліст, і в цьому ключ до розуміння його картини (власне, сценарій фільму та його адаптація на екрані викликають відчуття, що це хороший літературний твір). Він відображає дійсність забитої глибинки десь на просторах Східно–Європейської рівнини (людині з міста важко повірити у ці обставини), фотографує її мешканців — негарних, спрацьованих, спитих, зневірених людей (як пояснює режисер, картину знімали з рук і манера освітлення була наближена до документальної зйомки) і, здається, не дає надії на краще, коли у фіналі головний герой, який втратив усе, убиває винних і безневинних («Той, кому робиться зло, зло повертає», — трактує це Лозниця). Безумовно, це важкий фільм — він спонукає багато й болісно думати.

У «Щасті» чітко проглядається вододіл по лінії Другої світової війни: ще до війни на болотах Чернігівщини були добротні обійстя й добрі люди, а опісля — лише зло й розруха. «У нас була дуже важка історія, — пояснює свою філософію Сергій Лозниця. — Ви розумієте, що ми живемо зараз у 1917 році? Це питання не часу, а точки, де ми зупинилися. І поки ми не повернемося до того і не зрозуміємо, що відбулося, неможливо рухатися далі. Якщо ви кажете, що у 17–му році відбувся грабіж, треба вирішити питання із власністю, владою й відношенням людей до влади. От Ленін стоїть тут на бульварі — це людина, яка принесла дуже багато шкоди, а ми спокійно ходимо повз цей постамент». Роздумуючи у такому ключі, режисер збирається знімати дві картини, побудовані на історичному контексті: про перші місяці окупації («Мене цікавить період зміни влади й суспільного ладу») і про голод в Україні («Мене цікавить технологія розлюднення: яким чином примусили одну частину суспільства знищити іншу частину суспільства»).

Схоже, в особі Сергія Лозниці український продюсер Олег Кохан, який може похвалитися нагородами фільмів Кіри Маратової, Кшиштофа Зануссі, Ширін Нешат, знайшов золоту жилу. І те, що «Щастя моє» не відзначили на Каннському фестивалі, говорить лише, що дана тема малозрозуміла західному глядачеві (як показали результати Канн, у моді на Лазурному узбережжі зараз екзотика, політкоректність і лояльність). Україно–німецько–голландські продюсери «Щастя мого», схоже, намагатимуться вплинути на цю ситуацію: із 17 листопада фільм буде у французькому прокаті, із січня — в Америці, з лютого — у Німеччині, загалом, картину продали у всі європейські країни.

ПРЕМІАЛЬНІ

Гран–прі — статуетку «Скіфський олень» і 10 000 дол.

«Щастя моє», реж. Сергій Лозниця, Україна–Німеччина–Нідерланди.

Найкращий повнометражний фільм, 2 500 тис. дол.

«Звуки шуму» (Sound of Noise), реж. Ола Сімонссон, Йоханнес Штерне Нільсон, Швеція, Франція. 

Найкращий короткометражний фільм, 2 500 дол.

«Пригноблена більшість» (Majorite opprimee), реж. Елеонор Пур’я, Франція та «Дівчи­наЯкЯ» (GirlLikeMe), реж. Роуленд Джобсон, Великобританія.

Найкращий студентський фільм, 2 500 дол.

«Я, Гельмут» (Ich bin’s Helmut), реж. Ніколас Штайнер, Німеччина.

Приз глядацьких симпатій, 1 000 дол.

«Звуки шуму» (Sound of Noise), реж. Ола Сімонссон, Йоханнес Штерне Нільсон, Швеція, Франція. 

Приз імені Іва Монтана найкращому молодому актору, 1 000 євро

Моніка дель Кармен із фільму «Високосний рік» (Leap Year), реж. Майкл Роу, Мексика.

Приз «Дон Кіхот» Міжнародної федерації кіноклубів (FICC)

Короткометражний фільм «Маленький нацист» (Der kleine Nazi), реж. Петра Люшов, Німеччина.

Приз екуменічного журі

Короткометражний фільм «Маленький нацист» (Der kleine Nazi), реж. Петра Люшов, Німеччина, заохочувальні дипломи: короткометражний фільм «Останній лист», реж. Юрій Ковальов, Україна; повнометражний фільм «Чужинка» (Die Fremde), реж. Фео Аладаг, Німеччина.

Приз міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI

«Щастя моє» (My Joy), реж. Сергій Лозниця, Україна — Німеччина — Нідерланди.

Приз конкурсу Sunny Bunny

«Листівка татові» (Postcard to Daddy), реж. Міхаель Шток, Німеччина,

«Братерство» (Broderskab), реж. Ніколо Донато, Данія. 

Приз за внесок у світове кіномистецтво

Іван Гаврилюк, Людмила Гурченко, Володимир Меньшов, Фанні Ардан, Софі Марсо, Крістофер Ламбер, Жерар Депардьє.

Приз за внесок в українське кіномистецтво (вручає фонд «Україна 3000»)

Андрій Халпахчі, генеральний директор Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість».