«Якби Сталін погодився на пропозиції Хрущова, в Україні була б Холмська область»

У 2009 році указом Президента Віктора Ющенка 28 жовтня було офіційно проголошено Днем звільнення Укра­їни від фашистських загарбників. Таким чином в Україні з’явилося друге офіційне свято (хоч і не вихідний день), «спрямоване на все­народне прославляння воїнів–переможців, повагу до пам’яті мільйонів полеглих за звільнення української зем­лі представників усіх національностей, спів­вітчизників, загиблих на окупованій території, в концтаборах, на фашистській каторзі».

У ході звільнення України радянські війська провели 15 наступальних операцій. З осені 1943–го по осінь 1944 року на нашій землі було зосереджено майже половину Червоної армії. Завершила звільнення України Карпатська операція, що почалася 9 вересня 1944–го наступом 1–ї гвардійської армії. 27 жовтня було звільнено Ужгород, а 28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на нинішній кордон України. Але відомий історик, професор Володимир Сергійчук має власний погляд на «воєнні» дати для України.

«Для українців війна почалася ще 15 березня 1939–го»

— Володимире Івановичу, з огляду на розділеність українських земель перед Другою світовою війною, ви робите висновок, що українці вступили у війну набагато раніше сакраментальної дати 22 червня 1941 року. Як ви обґрунтовуєте таку позицію?

— 22 червня 1941 року — це дата початку війни, запроваджена сталінським режимом. І тоді, і тепер комуністи, дотримуючись ідеологічних настанов, казали, що для українського народу війна почалася саме в червні 1941–го. Проте частина істориків вважає датою вступу українців у війну 1 вересня 1939 року. Бо саме тоді українська кров пролилася у лавах Війська польського. Українці Берестейщини, Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Лемківщини, Галичини й Волині були у складі Війська польського, і вони зустріли німецьких окупантів на німецько–польському кордоні. Окремі наші військовики, які активно боролися в рядах польської армії, одержали навіть найвищі військові відзнаки Польщі, такі як орден «Віртуті мілітарі». Щоправда, ці ордени в 60–ті роки українцям видавала не комуністична влада Польщі, а лондонський уряд. Проте я вважаю, що українська кров пролилася навіть раніше, ніж 1 вересня.

— Ви маєте на увазі напад хортистської Угорщини на Карпатську Україну?

— Саме так. Не варто забувати про 15 березня 1939 року, коли за благословенням Гітлера угорці потопили у крові Закарпаття. Тисячі українців полягли на Красному Полі біля Хуста, тисячі українців мадяри виловлювали в горах, кидали до в’язниць і розстрілювали, — для українського народу вже тоді почалася війна. Хіба ми можемо відрізати Закарпаття від себе? Тим більше те Закарпаття, яке стало першою після УНР частиною проголошеної у ХХ столітті державної української території.

«Хрущов планував створити Холмську область»

— Володимире Івановичу, ви також піддаєте сумніву і дату звільнення України від німецьких окупантів?

— Встановлення датою звільнення України 28 жовтня 1944 року не відповідає істині. Цього дня було звільнено нинiшню Закарпатську область, але тоді вона не входила до складу УРСР, яка в кордонах 22 червня 1941 року була очищена від ворога ще в ході Львiвсько–Сандомирської операції Червоної армії. Зрештою, всi радянські газети ще 15 жовтня 1944 року писали про повне звільнення Радянської України від німецьких загарбників. Однак за межами УРСР на той час залишалися пiд гiтлерiвською окупацiєю такi українськi етнiчнi землi, як Холмщина, Лемкiвщина й Закарпаття, до якого треба зарахувати не тiльки територiю нинiшньої Закарпатської областi, а й Мараморощину, котра залишилася в Румунiї, а також Пряшiвщину — вона сьогоднi у складi Словаччини. А Захiдна Лемкiвщина, як вiдомо, була звiльнена вiд гiтлерiвцiв вiйськами 38–ї армiї лише пiсля 15 сiчня 1945 року. У тамтешніх населених пунктах радянські політпрацівники на свій превеликий подив виявили кількадесят тисяч корінного українського населення, яке в документах назвали русинами.

— А як тамтешні українці поставилися до приходу радянських військ?

— Вони одразу ж заявили про свій намір з’єднатися з Великою Україною. На адресу Сталіна й Хрущова, який на той час очолював ЦК КП(б)У, посипалися звернення місцевого українського населення про приєднання до України.

— Якою була реакція радянської влади на ці звернення? Чи могла Україна тоді прирости своїми етнічними землями, які нині лишилися за кордоном?

— Микита Хрущов, котрий тоді очолював ЦК КП(б)У, виступав за приєднання всіх українських етнічних земель до УРСР. Він, як засвідчують архiвнi документи, буквально засипав Сталіна такими пропозиціями, пропонував верховному створити Холмську область, і навіть склав список міст, які увійдуть до неї.

Хрущов турбувався не лише про Холмщину, з якою його рiднило походження дружини. Вiн справдi клопотався про возз’єднання всiх українських земель. Про одержимiсть Микити Сергійовича в цьому планi наочно свiдчить «Довiдка про адмiнiстративно–територiальний подiл Холмської губернiї, Захiдної Галичини, Закарпатської України i Пiвденної Буковини», що збереглася в архiвному фондi першого секретаря ЦК КП(б)У. Утім Сталін мав інші плани. Тож Холмщина лишилася під Польщею.

«Німці програли війну, коли зірвали синьо–жовтий прапор у Києві»

— Західним українцям закидають, що вони, мовляв, зустрічали німців iз квітами. Але ж і на решті території України вистачало колабораціоністів?

— Давайте поглянемо на цю проблему з іншого ракурсу. В роки війни в Україні існував рух опору. Я вивчав це питання і виявив, що кількість народних месників в усіх офіційних публікаціях за останні роки існування Радянського Союзу сильно завищена — зупинилися на цифрі півмільйона осіб, хоча спочатку заявляли мільйон. Насправді ж — згідно з архівними документами — станом на 13 лютого 1948 року спеціальна комісія при ЦК КП(б)У, створена для перевірки діяльності радянських партизанів і підпільників на окупованій гітлерівцями території, визнала такими, відповідно, 136 668 і 21 343 осіб. Про що це говорить? Та про те, що хвиля спротиву німцям не була аж такою потужною, як того хотілося більшовикам.

Я не підраховував, скільки саме було в Україні лояльного до німців населення, але такі дійсно були, особливо серед тих, хто вміє прислужувати будь–якій владі.

— Німці йшли на співпрацю з українським рухом на окупованих територіях лише до пори до часу. Коли відбувся перелом у вiдносинах?

— Наведу красномовний приклад. У повоєнний час гітлерівський генерал розмовляв з американським журналістом Лайонсом і, зокрема, запитав: «Як ви думаєте, де ми програли війну?» Журналіст відповів: «Як де, звичайно, у Сталінграді». Але гітлерівський генерал сказав: «Ні, ми війну програли у вересні 1941 року, коли в Києві зірвали синьо–жовтий прапор і вивісили свастику». Така позиція гітлерівського генералітету.

Євген ДОРОШ

ДОВІДКА «УМ»

Володимир Сергійчук (нар. 13 березня 1950 р. на Житомирщині) спеціалізується на дослідженнях доби козацтва, подій на Західній Україні та Волині в 1930—1950–х роках, діяльності ОУН–УПА, розселення українців у світі тощо. Автор численних публікацій у періодиці.

Доктор історичних наук, професор Київського університету імені Т. Шевченка, академік АН вищої школи України.

Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2007) та Хрестом Івана Мазепи (2010).