На підвищених тонах

Українська столиця вчора зустрічала російського прем’єр–міністра Володимира Путіна без особливого ажіотажу. Щоправда, від перехожих закрили частину вулиці Інститутської, де розташований клуб Кабміну, в якому відбувалося засідання міждержавної комісії. А урядові квартали Києва щедро прикрашали прапори... Азербайджану: візит президента цієї держави мав відбутися наступного дня після відльоту Путіна, і комунальні служби спрацювали заздалегідь.

До Києва, як додому

Володимир Путін віднедавна — частий гість в Україні: до його періодичних приїздів і влада, і преса, і громадськість устигли звикнути. Щоправда, надії на кожен із приїздів ВВП покладають чималі. Так, на ранковому засіданні уряду наш Прем’єр Микола Азаров свої сподівання на розмову з російським колегою поставив на друге місце за важливістю — після виборів, звичайно. «Підготовлено 11 проектів документів: угод, протоколів тощо», — анонсував Микола Янович і злегка привідкрив таємницю, про що розмовлятимуть два очільники урядів: енергетику, прикордонне співробітництво, спрощене перетинання кордону, культурний обмін та обмін студентами, агропромисловий комплекс тощо.

Постаті ж запрошених під будинком для перемовин інтригували. Задовго до призначеного часу прибув генеральний конструктор АНТК ім. Антонова Дмитро Ківа — і своєю присутністю дещо здивував журналістів: тема авіабудування не значилася серед пріоритетних у роботі двосторонньої комісії. Сам пан Ківа інтерес мас–медіа вдовільнити відмовився і на запитання, які конкретно питання він планує сьогодні розв’язати з гостями, делікатно відповів, що підтримує розвиток україно–російських взаємин. Зосереджено і таємниче виглядав також міністр АПК Микола Присяжнюк.

Утiм усі чудово розуміли, що не ці люди будуть головними на міждержавному святі життя. Володимир Путін приїхав до Києва, аби обговорити газову та нафтову теми.

Повітря пахне газом!..

Микола Азаров, готуючись до діалогу, перед початком засідання уряду ще раз повторив свою всім відому позицію: укладена попереднім урядом «газова» угода не відповідає чинному законодавству України, є невигідною ні нам, ні росіянам. А отже, її необхідно терміново змінювати! «Треба шукати компроміс, і з огляду на відновлений рівень взаєморозуміння і взаємної довіри з Росією, переконаний, що компроміс ми знайдемо», — Микола Азаров дивував усіх глибиною свого оптимізму. І насамперед самих росіян, які, на відміну від нашого Прем’єра, зовсім не вважають угоди від Тимошенко такими вже невигідними для себе.

«Якщо Україна захоче змінювати газові угоди, їй доведеться йти на поступки у створенні газотранспортного консорціуму», — приблизно у такому ключі виступали російські офіційні особи, що їх допустили до вітчизняних ЗМІ як «розігрів» перед виступом «самого».

Тобто було очевидно, що Путін мав відіграти роль тарана і домогтися ще вигідніших для РФ газових умов, ніж ті, що їх принесла Україні Юлія Тимошенко: повністю віддати «трубу» Москві. «Україна устами своїх офіційних осіб виступає за створення спільного підприємства у пропорції 50х50. Але така ідея не відповідає ні українському, ні російському законодавству», — пояснив «УМ» незалежний експерт у сфері енергетики Леонід Саприкін. За його словами, законодавство РФ вимагає, щоб контрольний пакет будь–якого СП, що займається розробкою російських надр, належав їхнiй державі. А отже, окрім варіанта 50%+1 акція — росіяни запропонувати не зможуть нічого, — твердять аналітики. Для України це означає повну втрату ГТС та щорічну втрату 1 млрд. доларів, які ми отримуємо як плату за транзит.

«Натомість розробка нових родовищ, які пропонує нам Росія, коштуватиме десятки мільярдів доларів. І окупляться вони дуже не скоро», — каже Саприкін. Існує і ще один підводний камінь: єдиним експортером газу, за двосторонніми домовленостями, є «Газпром». Тому невідомо, що робитиме Україна із «спільним» газом, який вона гіпотетично може видобути із російських надр.

...Агресивне завдання візиту Путіна до Києва вловили і блискуче використали у черговій рекламі своїх принад активістки об’єднання «Фемен». Роздягнувшись до пояса під холодним київським дощем та пронизливим осіннім вітром, вони тримали у руках плакати «Україна — не Аліна!». Натякаючи на чутки, що у прем’єра Путіна був роман із відомою російською гімнасткою Аліною Кабаєвою.

«Ми це... Не зовсім так, щоб сильно проти...»

Нафтова складова у прем’єрському діалозі виглядала не так уже й безнадійно. Очільники урядів мали погодити між собою остаточний варіант угоди про транзит нафти. Напередодні перший віце–прем’єр Андрій Клюєв повідомив, що сторони близькі до підписання документа. Головною його фішкою мали стати зобов’язання Росії гарантувати прокачування нашими трубопроводами 30 млн. тонн наф­ти щороку. Щоправда, в обмін на запровадження незрозумілої «європейської» формули розрахунку тарифів за транзит.

«30 мільйонів тонн — це, звичайно ж, була б суттєва підтримка для нас. Адже остання гарантована цифра, до якої сторони прийшли п’ять років тому, становила 21 млн. тонн. Її не виконали і більше до надання гарантій не поверталися», — каже Саприкін і зазначає: «європейськість» формули може означати для нас суттєве зниження вартості транзиту.

Суддячи з усього, перемовини на цю тему йшли важко. Підтвердження: спочатку офіційний учасник української делегації організував у пресу «злив» інформації — мовляв, Путін мало не особисто зірвав підписання угоди про транзит, яка вже практично була готова. А раз так, то Київ шукатиме інші можливості, аби заповнити свою нафтову «трубу»: скажімо, сировиною з Казахстану, Венесуели тощо.

Буквально одразу ж з’явився коментар міністра енергетики Росії Сергія Шматка: «Змушений вас розчарувати, але ми парафіювали угоду про транзит нафти. Вона визначає порядок взаємодії сторін і носить рамковий характер». Традиційно без деталей...

А ТИМ ЧАСОМ...

Спочатку говоритиме шеф

Українські міністри та преса чекали Володимира Путіна і його команду добрих дві години. «Гості спілкуються з Президентом», — пояснювала причину затримки прес–служба. На час, коли цей номер здавали до друку, результатів роботи дво­сторонньої комісії ще не було.