Прощавай, зброє!

Фраза Ернеста Хемінгуея, винесена у заголовок, була сформульована ще у 20–ті минулого століття як маніфест спротиву війні, але своєї актуальності вона не втратить, допоки існує людство. Це правило доводять молоді режисери, чиї роботи представлені в конкурсі короткого метра «Молодості». Схоже, наболіле й невисловлене їхніми дідами перейшло до них на генному рівні, адже як пояснити, що покоління, яке ніколи не переживало лихоліть війни, так тонко відчуває тему.

Із 23 короткометражок лише чотири фільми звертаються до історії Другої світової війни. Але ця одна шоста програми залишає чи не найбільше враження, у першу чергу завдяки сценаріям, які представляють історію під незвичайним кутом зору. Таким є фільм «Маленький нацист» (реж. Петра Люшов): сучасна німецька сім’я збирається відсвяткувати Різдво з гостем із Ізраїлю, але бабуся підносить своїм дітям сюрприз у вигляді ялинки із нацистською символікою. Коротка комедія охоплює великий спектр проблем, які й досі переживає німецьке суспільство. Значно трагічніший погляд на війну представили іспанські «Янголи без небес» (реж. Віктор Куадрадо Фрайле) та естонський «Олег» (реж. Ян Тоомік), останній фільм — це відголосок воєнних звірств, перенесених у мирний час в казарми з призовниками.

Як завжди, відзначився французький короткий метр — тут складні моменти людських взаємостосунків подано з вишуканим французьким шармом. «Рішар Дивне Око» (реж. Ніколя Лівекші) розповідає про 10–річного хлопчика із синдромом Дауна, який потрапляє у звичайну школу й переживає жорстоке несприйняття однолітків. Фільм позбавлений зайвої сентиментальності, але викликає щире співчуття й — головне — ніжність до не такої, як усі, дитини. А от переглядаючи комедію «Пригноблена більшість» (реж. Елеонор Пур’я), хочеться гомерично реготати, якби все не було так плачевно. Режисерка перевернула наш патріархальний світ із ніг на голову, помінявши чоловіків і жінок місцями: арабський мужчина змушений носити безглузду шапку, щоб прикрити волосся, по вулицях бігає легкоатлетка з оголеним торсом, а головний герой переживає зґвалтування і, як йому пояснюють, з власної вини, бо одягнувся занадто відкрито — шорти, сорочка без рукавів. Знайома ситуація?..

Цього року у програмі короткого метру сформували окремий блок анімаційного кіно (кілька років тому на «Молодості» була навіть спеціальна номінація для мультиків). Найпотужніше тут виступили німці з фільмом «Бюро знахідок людських почуттів» (реж. Мартін Валльнер, Стефан Лейхтеберг) — депресивна оповідь з бартонівськими мотивами розчарувала хіба що досить банальною і змазаною кінцівкою: хлопець, що впродовж двох років переживає смерть батька, воскресає до життя із появою Її.

Щодо української лепти у конкурсі короткого метра, то вперше за кілька останніх років роботи наших режисерів отримують схвальні відгуки як від глядачів, так і від кіношників. Три фільми із циклу «Мудаки» — «Тупик» (реж. Іван Тімшин), «Труси» (реж. Жанна Довгич), «Останній лист» (реж. Юрій Ковальов) — уже встигли отримати нагороди на різних кінофорумах (детальніше — в «УМ» за 25.09.2010). Цікаво, чи відзначить його міжнародне журі «Молодості» на чолі з французом Марком Каро?

ДУМКА З ПРИВОДУ

Володимир Тихий, режисер:

— Короткий метр більш сміливий і може собі дозволити відкритий фінал, що, на жаль, останнім часом нівелюється в повному метрі. У зв’язку з цим я можу сказати, що цього року програма «Молодості» сильна й потужна. Я так розумію, що тут представлені режисери, які вже закінчили навчання і мають сформоване ставлення до життя — на відміну від студентів. З програми я би відзначив дуже вдале звертання до історичних алюзій: це фільми про 30–ті, 40–ві, 50–ті роки, при цьому вони зроблені не в артівському стилі, це чесні розповіді про історії того часу. Наприклад, хороший італійський фільм «Війна» (учасник короткометражного конкурсу Венеційського кінофестивалю 2009 року. — Ред.) — справжня неореалістична комедія.

Настя, студентка 4–го курсу Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка–Карого, спеціальність — організація кіно– й телевиробництва:

— Мені сподобався фільм «Дорога додому» — саме темою, що там порушена: це проблема усвідомлення своєї національності багатим індійським хлопчиком. Та й сама картина гарна. Взагалі, короткий метр я люблю дивитися, мені подобається, як у цьому жанрі максимально розкривається якась певна ситуація.