Учительці біології Анастасії Перегіняк випало на своїх легенях перевірити безмежні можливості цілющого бджолиного потенціалу. І хоча, за Конфуцієм, із трьох шляхів розумної дії, той, що ґрунтується на власному досвіді, — найприкріший, та вибору не було. «Важкий грип дав ускладнення на легені, і виникла критична ситуація, бо мій організм не сприймає антибіотиків — після ін’єкції миттєво виникає алергія, — розповідає пасічниця. — Я почала лікуватися бджолами, й позбулася недуги за три тижні. Лікар–терапевт не могла повірити в те, що сталося. Вона ж то добре знала про мою негативну реакцію на антибіотики».
Відтоді пані Анастасія обожнює цих унікальних комах. Її чоловік Іван — теж.
Подружжя Перегіняків — земляки Степана Бандери. Як і провідник ОУН, вони народилися у Старому Угринові — невеликому селі серед мальовничих пагорбів. У пошуках кращої долі молоді Іван та Анастасія перебралися в розташований неподалік промисловий Калуш. Близькість до батьківських обійсть й екологічно чисте, з лісами й квітучими садами староугринівське довкілля ще чверть століття тому зіграли вирішальну роль у прилученні Перегіняків до пасічництва. А хрещеним батьком–бджолярем став калушанин Іван Михайлович, котрий допомагав учительці біології озеленювати шкільну територію та поратися в теплиці. «Він кілька разів настійно пропонував завести бджіл, коли почув про моє, ще з дитинства, трепетне ставлення до цих надзвичайно охайних і неймовірно працьовитих Божих комах, — пригадує пані Анастасія. — Іван Михайлович зробив вулик і дав першу бджолину сім’ю. З 1985–го все й почалося».
«Пасічницькі університети» їй довелося проходити самотужки. Перший рік був найважчий. Чоловік поїхав на золоторудні копальні Східного Сибіру, щоб заробити якийсь додатковий карбованець, а вона залишилася з бджолами й трьома дітьми. Мешкала в Калуші, а доглядати міні–пасіку їздила в Старий Угринів. Теорію, зізнається, знала «на п’ять», а практично всі премудрості «бджоляреві у спідниці» довелося осягати шляхом проб і помилок. Та не здавалася. До одного вулика невдовзі додався другий, а до осені їх стало вже чотири. Коли із заробітків повернувся чоловік, удвох розширили пасіку до вісімдесяти бджолосімей.
Її заповітною дитячою мрією була не педагогіка — хотіла стати лікарем. Чому саме ним, тепер достеменно не пригадує. Та що пригадувати, коли не вдалося подолати конкурсний бар’єр медінституту. Вже на біофаці студіювала науку про живу природу та істот, що її населяють. Щоправда, мрія не відпускала й у дорослому житті. Тому їздила на різні медичні курси, брала приватні уроки в професорів у білих халатах, навчалася в Києві апітерапії. Словом, стала лікарем без диплома, майже — як міністр без портфеля.
Із лікувальною метою пані Анастасія почала використовувати бджіл років десять тому. Спершу практикувала на собі й чоловікові, потім під жало «лягла» родина. Результати перевершили найсміливіші очікування. «У мене посеред літа так заболіло коліно, що не знаходив собі ні місця, ні ліків, — зізнається пан Іван. — Дружина зробила блокаду з шести бджіл. Було боляче. Два дні коліно сильно «горіло» й не приходило полегшення. А потім біль поступово вщух. Цілий рік мав спокій. Та час від часу бджоловжалювання, мабуть, будемо повторювати. Це майже, як акупунктура, тільки голку треба ставити дуже точно, а жало можна прикладати більш–менш довільно на ділянку болю».
Під час мого приїзду в Старий Угринів господар саме проходив черговий курс лікування спинних та шийних хребців. Має з ними проблему, бо колись упав з 12–метрової висоти. Офіційна медицина його на ноги поставила, та не вилікувала від наслідків. Тепер уся надія — на бджіл. Курс апітерапії — двісті укусів, по десять щодня. Добре, що дружина, тобто апітерапевт — під боком. Спостерігаючи за спартанською витримкою пана Івана, в спину якого бджоли одна за одною вганяли свої цілющі жала, можна лише подивуватися його терпінню. «Лише позитивні емоції, — коментує він свої відчуття. — Зараз прискоряться обмінні процеси, й місце укусів почне тепліти. Бажано закутати його чимось шерстяним».
Пані Анастасія застерігає: «Самостійно, без досвіду, цього робити не можна — отрута є отрута. Реакція на неї може бути різною, тому незнайомим пацієнтам спершу роблю пробу з одного укусу і завжди маю під рукою антигістамінні препарати».
Бджолина отрута, стверджують господарі, упродовж цілого року не змінює своїх властивостей. Отже, на зиму певну кількість комах поміщають у спеціальні контейнери й використовують за потребою — у теплому приміщенні бджоли швидко активізуються. Якщо в людини — несприйняття бджолиної отрути, то треба переорієнтовуватися на лікувальні бджолопродукти, зокрема це — перга, пилок, маточне і трутневе молочко (лікує простатит і підвищує чоловічу потенцію), бджоли сушені й перетерті (успішно виводять токсини), екстракт мочених бджіл.
Передозування бджолопродуктами, на відміну від фармпрепаратів, пояснює пасічниця, не шкодить людині. Якщо, приміром, при анемії пацієнт перебере дозу пігулок, то елементи «аптечного заліза» неодмінно локалізуються в печінці. Якщо ж ужити трохи більше перги з великим умістом «бджолиного заліза», то надлишок сам себе виведе з організму.
Чимало цілющих рецептів пані Анастасія довідалася від старих пасічників, які передають свої секрети з покоління в покоління. Так вона успадкувала рецептуру різноманітних мазей, настоянок і навіть цілющої медовухи. Екстракт бджолиного воску з алое в їхній родині — еліксир здоров’я №1. Його із задоволенням уживають не тільки дорослі. Облизується й підростаюче покоління — шестеро внучат. Чимала родина Перегіняків кличе на допомогу бджіл не тільки з лікувальною, а й профілактичною метою. «Європейці з нас дивуються. Ми, кажуть, починаємо лікуватися за п’ять років до захворювання, а ви — за п’ять хвилин до смерті. На жаль, у цій сумній іронії — велика доля правди. Профілактика захворювань, як і рівень життя, у нас на дуже низькому рівні. Хоча лінію особистої поведінки й за таких умов можна змінити на краще», — резонно міркує пасічниця.
Для цього, переконують мої нові знайомі, не треба докладати надмірних зусиль. Кожен сільський господар (господиня, звісно, теж) може мати на обійсті хоча б три–чотири вулики. Самопочуття кожного члена родини неодмінно поліпшиться, якщо мед та інші бджолопродукти включити до щоденного раціону харчування. Цей рецепт здоров’я, як і все геніальне, — простий та доступний всім.
У професіоналів — вища планка. Впродовж останніх двох років Перегіняки почали застосовувати найновіші бджолярські технології. На пасіці пан Іван змонтував два спальні павільйончики над спареними вуликами, і тепер бажаючі можуть у теплу пору року пройти курс лікування енергетикою бджіл. «Недавно я ще почала практикувати лікування сотами, — хвалиться пані Анастасія. — На 15 хвилин підвішую «в спальнях» рамку, і людина, яка там лежить, відразу поринає в особливу атмосферу. Органи відчуття ніби нічого не фіксують, а в цілому організм сприймає дуже сильну бджолину енергетику, особливо влітку, коли відбувається розплід і комахи надзвичайно активні. П’ятнадцяти хвилин достатньо, аби бджоли «протестували» пацієнта і точно визначили його хворе місце. Ще не було випадку, аби вони помилилися».
Староугринівські пасічники–новатори виношують ще цікавіші задуми. Біля пасіки навесні постане дерев’яний будиночок, в якому лікуватимуться діти, особливо ті, які мають задуху. Їм не буде страшно, бо перебуватимуть не на самоті, а в товаристві, і дихатимуть повітрям, що виходитиме з вуликів, без контакту з бджолами. Самі ж господарі влітку залюбки ночують на вуликах. Кажуть, що встають уранці бадьорі, як у молодості.
За однією з давніх легенд, які дотепер живуть в Українських Карпатах, той, хто забажає стати безсмертним, мусить набратися великого терпіння. Передусім йому треба винести вулик із бджолами високо в гори, де ніщо довкола не росте, лише стоять голі–голісінькі скелі. Весь секрет диво–меду полягає в тому, що бджоли носять нектар із диких скель, бо відомо, що камінь не росте й не старіє, не народжується й не вмирає. Коли з того каміння — з тріщин, росинок — вдасться назбирати хоча б склянку меду та його спожити, то це вже буде безсмертна їжа. Щоправда, не відомо, скільки чекати цієї миті — десять років, може, двадцять, а то й — ціле життя.
Найскладніше для журналістів, що замірилися на інтерв’ю з чільником Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова, академіком Василем Лазоришинцем, — застати директора в кабінеті: він переважно в операційній або в місті в справах Інституту чи Академії медичних наук України. >>
Зміни в режимі сну з віком, як з’ясували вчені, пов'язані з меншими шансами на якісне старіння. >>
юдський мозок, як загалом й інші органи, старішає поступово, але цей процес часто залежить від генетики та способу життя. >>
Порівняно з одруженими – неодружені люди мають на 80% вищий ризик розвитку депресії. >>
Відтепер у Полтавській обласній клінічній лікарні ім. М. В. Скліфосовського пацієнти з гострим мозковим інсультом та іншими патологіями судинної системи зможуть отримувати набагато якіснішу, ніж раніше, медичну допомогу. >>
Прокурори Тернопільської обласної прокуратури скерували до суду обвинувальні акти у кримінальних провадженнях стосовно трьох лікарів та завідувача офтальмологічного відділення районної лікарні. >>
