Французький камбек

Це вже другий візит знаменитої акторської пари в Україну. Місяць тому вони неофіційно відвідали Київ, щоб відкрити фешенебельний ресторан. Цього ж разу актори прибули на відкриття Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість». Вони представляли спільну акторську роботу «Картахена» (реж. Алан Монн, оригінальна назва L’homme de chevet), де зіграли незвичайну пару: вона — три роки як прикута до ліжка молода жінка, він — п’яничка, колишній боксер–чемпіон, і попри очевидну трагічність історії, дебютний фільм немолодого вже Алана Монна вийшов напрочуд легким і навіть оптимістичним.

Софі та Крістофер познайомилися кілька років тому на зйомках фільму «Та, що зникала у Довіллі» (La disparue de Deauville). «Я побачила його фотографію, шукаючи акторів для фільму, який знімала як режисер, — пригадувала в Києві Марсо. — І зрозуміла, що це він. Тобто я шукала чоловіка не для шлюбу, а для кіно», — при цьому жінка починає нервово перебирати намисто. Здається, це та сама Софі Марсо, що і в «Бумі» (а фільм, зауважте, знімали 30 років тому): гладенька порцелянова шкіра, неслухняне шовковисте волосся. Навіть міміка й жести у неї залишилися дитячими: то вона надуває губи, то зосереджено покусує вказівний палець. І те, що ця жінка має двох дітей (15 і 8 років), а 17 листопада їй виповниться 44 роки, здається фактами не з її біографії. Крістоферу зараз 53: він значно посивів із часів зйомок «Горця», проте шарм, який свого часу звабив монакську принцесу Стефані, й дотепер при ньому (можливо, саме це плутало думки українських журналісток, коли вони, вислухавши його відповідь по–французьки, забували про необхідність перекладу, й поспішали ставити інше питання). Звісно, годинна прес–конференція — це слабка підстава для формулювання психологічного портрету, але Софі та Крістофер здалися мені досить різними — у манері одягатися, поведінці, висловлюваннях. Щодо останнього можете судити самі — переповідаю вам найцікавіші моменти із зустрічі кінозірок з українськими журналістами.

 — Хто із зірок кіно були для вас кумирами?

Ламбер: — У мій час підхід і сприйняття кіно були іншими, тоді не було всюдисущого телебачення і у кіно ходили, як на свято. Тоді дійсно ходили дивитися на кіно, у той час як зараз більше на сам фільм. І коли я починав ходити в кіно, я ходив на Алена Делона, Клінта Іствуда, Катрін Деньов. У мої часи були герої та антигерої, тепер такого немає.

 — У фільмі «Картахена» ви представляєте зворушливу історію кохання. Чи не виникало у вас бажання фізично висловити свої почуття — через поцілунки чи обійми?

Марсо: — У нашому фільмі любов є несексуальною. Моя героїня не може рухатися, тому еротизм винесений на периферію, а кохання проглядається у поглядах, невловимих речах.

 — Чим відрізняється ваш досвід в американському та європейському кіно? І наскільки різниця велика?

Марсо: — Як на мене, режисер задає тон зйомкам, баченню, принципам, він, так би мовити «національність» фільму. Але я вважаю, що кіно є всюди універсальним.

Крістоф: — Я вважаю, що успіх фільму залежить від режисера, актора і сценарію. Звісно, американська кіноіндустрія — це величезні бюджети, що дуже рідко присутнє в європейському кіно, де якість фільму залежить не від вкладених грошей, а від сюжету... Я вважаю, що режисер допомагає позбутися певних штампів та звичок, і коли ти помічаєш, що починаєш робити те саме, що і в попередніх фільмах, він тебе скоригує. При великому бажанні акторської свободи, можна уявити фільм без режисера, але, напевно, це буде не дуже цікаво.

 — Софі, чому і як виникло внутрішнє бажання стати кінорежисером?

— Мені набридло, що мені весь час кажуть, що робити, я хочу сама казати, що робити, — каже серйозно актриса, а потім усміхається. — Це жарт. Дійсно, мій акторський досвід багато в чому мене сформував і допомагає в моїй режисерські роботі. Але якось я відчула, що бути лише актором недостатньо, бо ти не можеш впливати на світ свого персонажа, а от режисер може: через музику, антураж, роботу із оператором та освітленням. Це дуже цікаво.

Прес–конференція закінчилася питанням Алана Монна, хто з присутніх «за», а хто «проти» вступу України в ЄС. Більшість журналістів підняли руки «за». «Тут було багато молоді й журналістів, і я хотів з’ясувати це питання. Тому що у Франції досить мало інформації про Україну», — пояснив режисер.

Хоча попереднього разу Марсо та Ламбер уже вивчили деякі красоти нашого древнього міста (Софію Київську, Михайлівський Золотоверхий), цього разу їхнім пріоритетом також були прогулянки — бажання побачити, як висловилася Софі, «жовтий період» Києва, тобто погуляти по парках і скверах.

P.S.

Якщо вірити газеті «Бульвар», за відкритя ресторану у вересні Софі та Ламберт отримали сто тисяч доларів. За візит на «Молодість», за нашими джерелами, кожен із них отримав не менше 30 тисяч євро. У свою чергу, за вояж до Києва Жерар Депардьє заробив сто тисяч євро, подейкують у кулуарах фестивалю.