Це вже другий візит знаменитої акторської пари в Україну. Місяць тому вони неофіційно відвідали Київ, щоб відкрити фешенебельний ресторан. Цього ж разу актори прибули на відкриття Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість». Вони представляли спільну акторську роботу «Картахена» (реж. Алан Монн, оригінальна назва L’homme de chevet), де зіграли незвичайну пару: вона — три роки як прикута до ліжка молода жінка, він — п’яничка, колишній боксер–чемпіон, і попри очевидну трагічність історії, дебютний фільм немолодого вже Алана Монна вийшов напрочуд легким і навіть оптимістичним.

Конкурсна програма «Молодості» почалася в неділю зі студентських стрічок. Серед 23 робіт з усього світу є й два українські фільми: «Перешкода» Максима Буйницького (майстерня Михайла Іллєнка) та «Її місце порожнє» Богдани Смирнової (Україна—США). Про появу «нової хвилі» у національному кіно я не компетентна говорити, але те, що студентські роботи викликали упевнене почуття задоволення після перегляду — це факт. Ще одна спільна риса обох робіт — чорно–біле виконання. Фільм Максима Буйницького знятий за оповіданням Даниїла Хармса: троє дітлахів — дівчинка й два хлопчики — намагаються відтворити «ігри» дорослих, тут є місце й звабі, й залякуванню, й убивству. Технічне виконання картини — зйомки, гра акторів, монтаж — на тверду «5». Стилістика ж відсилає нас до радянського кіно 1960–х, зокрема дипломної роботи Андрія Тарковського «Каток і скрипка». А от Богдана Смирнова вирішила обіграти тему іронії долі: героїня знаходить свою любов на похоронах власної сестри. Але в цій роботі відчувається більше сирих, невиписаних моментів.

Робота журналіста часто потребує шпигунських навичок. Це зрозуміло, коли справа стосується політики, фінансів чи делікатних юридичних моментів. Але коли шпигувати доводиться в культурі, на лобі утворюється непотрібна зморшка, спровокована нерозумінням ситуації. Відкриття 40–го ювілейного кінофестивалю «Молодість» у Національній опері, за задумом організаторів та спонсорів, мало стати прерогативою винятково генерального інформаційного партнера — талеканалу «Україна». Нам пояснювали, що канал платить гроші за зірок, що приїдуть, тому й має право ставити умови. При цьому в мене на чолі утворилася подвійна зморшка, бо я пригадала, як порівняно легко отримала запрошення на церемонію закриття Венеціанського кінофестивалю. Прес–служба тоді відповідально занотувала мою заявку і наступного дня перед закриттям видала квиток. А от «Молодість» — це завжди марафонський забіг на десять днів із перешкодами. При тому всі знають, що перед самою церемонією запрошення роздаватимуть пачками, а в нетрях адміністрації Президента й Міністерства культури наступного тижня вони пропадуть у сміт­тєвих кошиках. До речі, своє запрошення ми знайшли у владних коридорах. Кон’юнктура.

Виявляється, скласти перелік фільмів–переможців кінофестивалю «Молодість» за 40 років його існування — не така вже й легка справа. Огляд студентських робіт, зараз нам відомий як «Молодість», почався у 1970 році. Проте тоді це були всього кількаденні форуми, інформація про які фактично загублена. Але, наприклад, відомо, що у 1971 році на «Молодості» відзначили дебютну акторську роботу Володимира Меньшова «Щасливий Кукушкін» (ця відзнака утвердила молодого Меньшова на думці продовжувати працювати в кінематографі, а не йти в інженери). Тому в нижчеподаному переліку присутні деякі прогалини по роках – інформацію по них ще досі шукають в архівах.