Чого навчають «Мамаї»

Де це видано — возити дітей із міста до школи в село? А в Хотів, що біля Києва, — возять. Тим паче після того, як у тутешній гімназії відкрився Родинний центр «Мамаї», де діти разом iз батьками відзначають свята за народним календарем, вчаться гончарювати й співати народні пісні, опановують секрети народного малярства, витинанки, вишивки і навіть мультиплікації.

Навчити бути вільними

Посеред великого залу гарної нової школи — дерев’яний стіл і лави. З десяток дітей схилилися над аркушами білого паперу, малюють. На столі — багато олівців і пензлів та синій гривастий коник, вирізьблений з дерева і розмальований народним майстром Іваном Приходьком, який веде дитячу студію у селі Дударкові. Сам художник — поряд з дітьми, емоційно розповідає їм про народне мистецтво, підбадьорює, заохочує. За його методикою, діти до 11 років мають малювати не з натури, а з уяви — казкові образи. «Так роблять японці — вони не вчать дітей малювати «натуральні» пейзажі й натюрморти, — пояснює народний май­стер. — Тоді працює мозок, дитина виростає не роботом, який відтворює те, що бачить довкола, а творцем. Коли ж дитина вчиться перемальовувати — вона потім налаштована на показуху в житті. Я хочу навчити дитину бути вільною».

Так Іван Приходько гостював на відкритті Родинного центру «Мамаї» на початку жовтня. Ідея центру визрівала кілька років. Почалося все в Хотові зі Світлиці й фольклорного гурту «Будимир». Нині до нього ходить майже півсотні хотівських школярів. Загалом у гімназії навчається понад 500 дітей. Відтепер, окрім пісень — ліричних, календарних та родинних, — хотівські діти систематично вивчатимуть різні мистецтва. Графік занять розписано поденно. Керувати студіями запросили відомих майстрів зі столиці. Розпис на склі, витинанку, виготовлення ляльки–мотанки вестиме Світлана Рак, донька відомої народної художниці Анастасії Рак. Гончарювати вчитиме художник–кераміст Зоя Предко, а плести іграшки з соломи — член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Рая Павленко. Завідувач сектору тканин Музею Івана Гончара Тетяна Кошманенко, яка володіє понад 200 техніками традиційного шиття, навчатиме малечу вишивати. А лауреат президентської премії «Таланти України–2001» та міжнародних премій анімаційного кіно в Україні, Франції та Росії Вікторія Чайка допомагатиме дітлахам опанувати мистецтво анімації. Простіше — діти самі творитимуть мультики. Студент Києво–Могилянської академії, голова відділу Братства козацького бойового звичаю «Спас» козак Іван (Матейко) навчатиме козацького звичаю.

Традиції гідності

«Наш принцип — щоб з дітьми працювали особистості. Тому серед викладачів відомі в Україні майстри», — каже спів­організаторка «Мамаїв» Мирослава Вертюк, яка вже кілька років керує в Хотівській гімназії фольклорним гуртом «Будимир». Мирослава сама з п’яти років захоплюється народним співом та українською обрядовістю. Закінчивши Національний університет ім. Тараса Шевченка та аспірантуру, працює в Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» та їздить у фольклорно–етнографічні експедиції по Україні. Мирослава розповідає історію «Мамаїв»: її знайомій художниці Оксані Денисевич так сподобалося тут торік на Дні села, що вона перевела сюди з київської Печерської гімназії свою дитину і всією сім’єю переїхала до Хотова. Оксана створила подібний центр у Печерській гімназії, а тепер узялася і за Хотів. Діти для такої «Народної школи» вже підготовлені: Мирослава Вертюк заохотила їх вивчати традицію. Спершу співочий гурт був зі старших дівчат, та невдовзі за ними поприходила малеча. Майже всі, хто має менших братів чи сестер, привели їх до гуртка, бо вдома, коли вивчали пісні, малі хотіли співати з ними. Із сестрою Надею прийшла тоді трирічна Віра. Тепер їй шість. «У сестрички великий талант, вона мене вже переспівала», — каже 13–річна Надя. Дівчинка розповідає, що колядувати тепер ходитиме сестра, а вона співатиме зі сцени, «бо вже доросла». Сама ж хотіла б опанувати гончарство і малювати.

«Сьогодні наші дівчата–красуні в народному вбранні вже почуваються впевнено, хоча в класах із них ще подекуди кепкують, — каже Мирослава Вертюк. — Упевненість у своїй культурі — це один зі способів повернення власної гідності. При цьому не потрібно ніяких фантастичних ідей для підтвердження поруйнованої гідності, на зразок «Україна старіша за Вавилон». Зацікавлюючи дітей, не застосовуємо нічого фальшивого чи моралізаторського, а лише справжнє. Це правда, яка глибоко в традиції».

Свято і праця

За столом, де синій коник, поряд з іншими дітьми малює Данило, син ініціаторки Родинного центру Оксани Денисевич. Режисер дитячих програм на каналі INTER та TET, авторка методики викладання образотворчого мистецтва навчатиме дітей малювати. «Я покинула телебачення нещодавно, — розповідає пані Денисевич. — Бо доводилося анонсувати дитячі програми і агресивні мультики, які мене обурювали і які я своїм дітям забороняла дивитися. Знаючи, як діє колір і звук на психіку дитини, у мене складалося враження, що хтось спеціально викликає в дітях підсвідому агресію. Я зрозуміла, що маю робити щось, аби приносити користь моєму суспільс­тву». Так з’явилися задум Міжнародного родинного мандрівного фестивалю «Як намалювати птаха» і однойменний родинний центр у Печерській гімназії. Потім побувала в Хотові, й виникла ідея створити центр «Мамаї». Відчула, що тут вона — на своєму місці. Цікаво, що Оксана Денисевич українською заговорила всього кілька років тому. Вона народилася в Казахстані, її батько–військовослужбовець, козацького роду з Чернігівщини, а мама — з Волині. Чоловік, дизайнер Борис Денисевич, розмовляв з Оксаною українською. «Коли говорять, що діти розмовляють мовою матері, то це неправда: мої діти заговорили українською, — каже Оксана. — Сама ж заговорила разом з дітьми. Щось у мені прокидалося. Тепер, коли я слухаю народні пісні, то здається, що з кожною заново народжуюся».

Програма занять Родинного центру пов’язана з колом річних українських свят. Восени для старшокласників запланована презентація майстерні традиційного весілля (перегляд відео традиційних весіль, майстер–класи з вінкоплетин та випікання короваю). Взимку — свято Андрія, виставка малюнків до свята Миколая, вивчення колядок, майстер–класи різдвяної атрибутики. Навесні — опанування писанкарства, Шевченківські дні. На літо планується збирання трав на скіфському городищі, фольклорно–етнографічні експедиції, участь у толоці–будівництві трипільської хати у селі Легедзине на Черкащині. Також у планах — екскурсії до столичних музеїв, зустрічі з відомими письменниками, режисерами та художниками, тиждень українського кіно.

Сільська влада і директор школи в усьому йдуть назустріч. «Це знакова подія в селі, — каже сільський голова Хотова Микола Безпечний. — Це система традиції і робота дорослих. Кінцева стратегічна мета центру — здорова, культурна, вихована, всебічно розвинена особистість». Директору хотівської гімназії Наталі Неруш до вподоби, що Центр залучає знаних творчих особи­стостей. «Думаю, майстри теж будуть задоволені від роботи з нашими дітьми, — каже пані Наталя. — Наших школярів на різних фестивалях називають «блаженними», бо вони тягнуться до глини, гончарного кола, до пісні».

Передати іншим

У гурті — діти різного віку, як брати і сестри. Старші дбають про менших. Дружать діти — дружать і батьки. Через дітей і вони зацікавлюються народними традиціями. «Вдома ми стали відзначати народні свята, — розповідає мама чотирьох дітей Владислава Рожкова, яка зі своєю російськомовною родиною переїхала до Хотова з Києва п’ять років тому. — На Різдво діти ходять колядувати до сусідів, потім усі разом ідемо до церкви. Перед Великоднем ми з дітьми розписуємо писанки, і не одну скатертину пропалили (сміється). Те, що тут відбувається — це не якесь театральне дійство, а саме життя. І це прекрасна альтернатива «пиву в підворітті». Поки що батьки приходять на репетиції і на свята. Утім у планах «Мамаїв» — залучення родин у повному складі. «Плануємо збирати книгозбірню, аудіо–та відеотеку української класики та сучасного кіно і музики для родинного користування, — каже Мирослава Вертюк. — У центрі діятиме і школа традиційних танців для всіх охочих жителів села».

Цікаво, що фольклорний гурток, яким керує Мирослава Вертюк, майже цілими класами відвідують вихованці «першої вчительки» Людмили Шовкун. Цього літа весілля її сина влаштували по–народному. А школярі, які побачили це живе традиційне дій­ство, просили своїх батьків, щоб і їм влаштували такий обряд. «Це те правильне, що потрібно давати дитині, — каже про українські традиції Людмила Миколаївна. — Те, що ми бачимо нині з екранів, чуємо по радіо, не створює комфортного середовища для розвитку. Наші школярі, які займаються у фольклорному гуртку, дуже відрізняються від решти. Вони світліші, щедріші, мудріші. Спокійні і добрі. Захоплених традицією діток може бути більше. Вони відчують українську традицію і в майбутньому передадуть це відчуття своїм дітям».

ДОВІДКА «УМ»

Село Хотів Києво–Святошинського району Київської області безпосередньо межує з міською смугою на південно–західній околиці Києва (Голосіївський район, Феофанія). Населення села — 5000 осіб. Мальовнича горбиста територія села є частиною ландшафту Київського плато. Хотів поділяється на дві частини струмком Віта (давніша назва — Хотівка), що впадає біля Пирогова у річку Віта, яка несе свої води у Дніпро. Неподалік села — руїни Скіфського городища.