«Ми — команда конкретних дій, а не обіцянок»

Віра Іванівна Ульянченко належить до невеликої когорти успішних жінок–політиків. Але навіть після високих крісел керівника Київщини та глави секретаріату Президента Віра Іванівна не пішла на відпочинок. Цієї осені Віра Ульянченко, очоливши список «Нашої України» (№15 у виборчому бюлетені), йде на вибори до Київської обласної ради. «Я повертаюся на Київщину, щоб завершити розпочате», — зазначає Віра Іванівна. Екс–очільник області чудово обізнана з потребами регіону — без будь–яких нотаток «видає» повну довідку про район, село, з усіма проблемами і досягненнями. На стіні в офісі Віри Іванівни — велетенська карта Київської області. А на робочому столі комп’ютера — фотографія Віктора Ющенка. «Ми не зраджуємо своїм ідеям і знаємо, що потрібно робити далі», — переконує Віра Ульянченко.

«Зараз Київщина на 18–му місці серед областей»

— Віро Іванівно, за часів вашого керівництва областю Київщина стабільно входила у п’ятірку найуспішніших регіонів України. У якому стані область зараз, після зміни влади?

— Знаєте, моя подруга завжди, коли для неї питання не дуже приємне, говорить: «Ну навіщо ти це запитала?». Я зараз те саме можу сказати. Бо мені дуже боляче, що Київська область зараз посідає 18–те місце серед усіх регіонів України. А була ж, дійсно, у період 2006—2008 років у п’ятірці лідерів. І ми конкурували з Дніпропетровською, Донецькою областями — з регіонами, які мають дуже потужний економічний потенціал.

—  І що ж дозволило тоді досягнути таких результатів?

— Ми активніше працювали на перспективу, ніж інші області, залучали інвестиції. Це був «ексклюзив» Київської області. Причому залучали інвестиції не лише у традиційні для Київщини галузі. Наприклад, з’явилися логістичні центри (а запущено їх було всього 10). Але головне, що дивувало журналістів і експертів, — із моменту початку будівництва до введення в експлуатацію проходив усього один рік. Про що це говорить? Обласна влада була налаштована на підтримку бізнесу. Ми максимально сприяли його розвитку.

Нарощувався потенціал і в агропромисловому комплексі. Треба сказати, що за ті роки обсяги інвестицій зросли майже у п’ять разів, і ми ввели в дію 10 великих підприємств.

«До нашого приходу були села, де жоден ліхтар не горів»

— Але ви завжди казали, що пріоритетом для вашої команди лишається соціальна сфера — освіта, медицина...

— Я почала розмову з економіки, бо в ній — і робочі місця, і ресурси для соціальної сфери. Але можу прямо стверджувати, що ці три з половиною роки були найкращими роками для розвитку соціальної сфери Київщини. Я можу прийти в кожен район, і моїй команді є про що сказати. Адже за цей період було газифіковано 15 районів Київщини, реорганізовано і реконструйовано 14 обласних медичних закладів, створено 75 нових акушерсько–фельдшерських пунктів. Ми відкривали сучасні поліклініки там, де ніколи їх не було. Наприклад, місто Ірпінь ніколи не мало окремої поліклініки. Зараз там стоїть 6–поверхова будівля.

Чітко можу звітувати, що ми зробили для покращення інфраструктури. Я вам скажу, що коли ми прийшли до влади, на Київщині були населені пункти, де жоден ліхтар не горів. Сьогодні населені пункти набагато краще освітлені.

Ми сказали, що будемо дбати про літніх людей, — відкривали будинки пристарілих. Казали, що будемо дбати про школи, — і купили 92 шкільні автобуси. Ми 13 гімназій і ліцеїв відкрили для обдарованих дітей, відновили та збудували 92 дитячих садочки. Ми подбали і про таку програму, як «Шкільна бібліотека», яку до нас ніхто не робив. Була в нас і програма «Власний дім», спрямована на підтримку молодих спеціалістів у сільській місцевості. Не забули ми й про стадіони, дитячі майданчики — тільки спортивних центрів відкрилося біля 50!

— Працівники культури Київ­ської області, знаю, добре згадують про ваші справи.

— Ми просто зрозуміли, що не хлібом єдиним живе людина. Через це для нас було важливо, щоб будинки культури були опалювані, щоб художні колективи Київщини отримали підтримку. Тому ми їх забезпечували інструментами, костюмами, ми їм давали сцени. Так ми висловлювали повагу до тих, хто дарує людям свою творчість.

—  Один із найамбітніших ваших проектів — Кільцева дорога. Яка його доля? Нинішня влада, здається, вже й забула про нього.

— Ми вперше взялися за такий масштабний проект. Він не лише технічно складний, він ще й реалізовується в умовах приватної власності на землю. Тобто відведення під нього землі у таких масштабах є непростою справою. Але ми змогли спроектувати і, найголовніше, пояснити громадянам, що Кільцева дорога — це основна артерія Київської області. Вона дасть Київщині новий імпульс: робочі місця, попит на місцеву продукцію, відрахування до бюджету. І люди сприйняли це.

Ми розпочали будівництво, незабаром запрацює Жулянський шляхопровід. Кільцева дорога, «Київське коло» — це наш стратегічний проект для Київщини, ми його відстоюватимемо і надалі. Крім того, ми хочемо завершити створення міжнародного вантажного аеропорту в Узині.

—  За вашого керівництва область активно почала готуватися до Євро–2012. Як ви оцінюєте шанси області розвинути туристичну галузь?

— Коли Україна виборола право на Євро–2012, ми зрозуміли: це шанс для нашої області. Моя команда зробила все, щоб область ним скористалася. Вже сьогодні вздовж Обухівської, Житомирської, Броварської траси з’явилося багато нових готельно–розважальних комплексів. На Київщині розташовано один із найкращих гольф–клубів. Розпочато будівництво одного з найбільших у Європі кінноспортивного комплексу. І це все — результати співпраці нашої команди з бізнесом.

«Влада повинна прийняти зрозумілий громаді план і діяти»

— До слова, свого часу за дружні зв’язки з бізнесом вас журналісти охрестили «мамою олігархів». Ви ж віджартовувалися, що і справді для них, як мама, бо перевиховуєте їх. За часи вашого «губернаторства» бізнес і справді активно брав участь у соціальних проектах. Зараз — ні. Як бізнесменів знову зробити благодійниками?

— Якщо всерйоз, то йдеться не про перевиховання, а про соціальну відповідальність бізнесу. Кошти треба інвестувати не лише в підприємство, а й у громаду, на території якої воно працює. Це сучасна модель роботи на перспективу, вигідна і бізнесу, і суспільству.

Мені часто розказують, що зараз криза і бізнес не буде працювати на інтереси громади, як раніше. Я відповідаю: це неправда. Бізнес завжди буде співпрацювати з владою. А влада повинна вимагати від нього дотримуватись закону, а не заглядати йому в очі. Тоді вона матиме авторитет, щоб заохочувати його працювати на людський розвиток.

До речі, знаю багато підприємців, які пишаються тим, що можуть сказати своїм дітям: ось, подивіться, цю школу, лікарню збудував ваш батько. Це я посадив цей сад, і він буде і після мене...

Так я і будувала діалог обласної влади з бізнесом. Тому в Київській області бізнес будував школи, дитячі садочки, відремонтував обласний театр, лікарні... Я бачила, як у великих бізнесменів на відкритті акушерсько–фельдшерського пункту чи школи, збудованої за їхнi кошти, горіли очі! Переконана, що так формується відчуття належності до єдиної громади Київщини, так гуртується громадянське суспільство.

— До речі, ви згадуєте про команду. Розкажіть, хто до неї належить, кого ви ведете з собою в обласну раду?

— Можу запевнити, що у нас потужний кадровий ресурс. У списку, який я очолюю, — люди, які професійно сформувалися на Київщині, яких знає область. Вони хочуть і надалі працювати на Київщину — вчителі, лікарі, підприємці, управлінці, колишні голови районних адміністрацій.

— До речі, щодо того, як область знайомиться з керівниками. Про ваші вояжі областю інкогніто за часів «губернаторства» і толоки з сільськими бабцями ходили цілі легенди…

— Було таке (усміхається)... І це дуже хороший екзамен для чиновників. Оскільки я сама воджу машину, то на вихідні дні не раз їздила у те чи інше село, заходила на базар чи у магазин і чула, що люди про владу говорять, про місцевих чиновників. А потім у понеділок на нараді чиновники не могли зрозуміти, звідки я все знаю і про них, і про їхні райони. Це була моя інформаційна технологія (сміється)...

Якось я поїхала у Богуслав і зайшла у звичайне невеличке кафе. Мені достатньо було недовгої розмови з власником того кафе, аби зрозуміти: як у районі себе поводить податкова, санепідемстанція, райдержадміністрація. І я зробила належні висновки, в тому числі кадрові...

— А той чоловік упізнав вас?

— Спочатку — ні. А через два місяці я знову заїхала, тоді, звичайно, він мене впізнав і дякував. Хоча й зізнався: «Якби я, Віро Іванівно, знав, що то ви були, то нічого, мабуть, не розказував би»... Але для мене завжди важливо, що говорять люди на вулиці — що їм болить, чого вони чекають від влади. Це дуже цікаві розмови. Мені приємно, що коли я зараз їжджу по Київщині, то не відчуваю з боку людей агресії. Люди зі мною та моєю командою пов’язують свої сподівання. Власне, це і спонукало мене очолити список, зібрати свою команду, піти на ці вибори. І хотілося б сформувати таку групу в облраді, яка змусить владу прийняти зрозумілий громаді план і почати діяти.

«Влада не грає в чесні вибори»

— Курс, який зараз проводить в Україні нинішня влада, багатьом не до вподоби. Підприємці скаржаться на тиск, освітяни та медики — що їх насильно затягують у Партію регіонів. Як ви оцінюєте нинішню політичну ситуацію?

— Мені гірко, що нас тягнуть у минуле! Влада повинна шукати підтримки не залякуванням, а своєю результативністю, відповідальністю. Це найганебніше — затягувати людей у провладну партію. Коли я була головою Київської облдержадміністрації, я жодну людину не примушувала вступити до «Нашої України»! Для мене було важливо власними справами, командою пропагувати свою політичну силу.

І ми ж усе це вже проходили! Мені дивно, що нинішня влада не навчена досвідом: у нас уже були НДП, СДПУ(о), до яких усі державні службовці мусили вступати. І де ці партії зараз? Таке «партійне будівництво» — це пародія.

Мені боляче, коли влада не розуміє, що попередні п’ять років не можна просто викреслити: люди вже не віддадуть свободу. І якщо влада збирається такими методами доводити свою силу, то мені просто шкода. Не влади, а втраченого країною часу. Громаду не можна ламати через коліно — її потрібно поважати.

— А як ви оцінюєте рівень демократичності нинішніх виборів? Та ж, приміром, ситуація на Київщині з БЮТ...

— Ми зараз багато чуємо про можливу фальсифікацію виборів. На жаль, для таких розмов на Київщині є підстави. Влада схильна використовувати адмінресурс, навіть утрачаючи свій авторитет в очах людей.

До мене приходять люди з Бориспільського, Сквирського районів і розповідають, як викидають представників «Нашої України» з виборчих комісій. Територіальна виборча комісія приймає абсолютно безпідставне рішення про зняття наших трьох кандидатів із мажоритарних округів. І ми знаємо, для чого це робиться. Бо там ідуть провладні кандидати, які слабші від наших.

Влада не грає в чесні вибори! Наприклад, виборці знають, що за списком партії «Батьківщина» йдуть персони, які не мають жодного відношення до цієї сили. Цей список — це проект влади.

Тут ще одна проблема. Адже люди насправді все бачать. І стоять перед вибором — голосувати чесно чи віддати свої голоси через страх чи за пайки? Від цього вибору багато що залежить. Хочу, щоб кожен зрозумів — якщо поступимось совістю, то не треба потім жалітися. Матимемо таку владу, на яку заслуговуємо.

Мені б дуже хотілося, щоб громадяни стояли на захисті свого вибору разом зі мною. І щоб громадяни вірили не тим, хто обіцяє, а тим, хто показав реальні справи. Моїй команді є чим звітувати. Бо ми не обіцяли золоті гори, а працювали. І ми йдемо в обласну раду, щоб завершити розпочате, щоб здійснити потрібне області.

— А з ким ви готові співпрацювати в обласній раді?

— Я буду з тими, хто чесно працюватиме на Київщину. Хто поважатиме людей не на словах, а на ділі. Хто не буде їх залякувати, а буде їх підтримувати, вчити, лікувати. Звичайно, для нас важливо захищати національну гідність, рідну мову, культуру, історичну пам’ять.