У Трускавець — із ложкою за халявою

В одному з найкращих бальнеологічних курортів України — Трускавці — цієї осені яблуку ніде впасти: такої кількості курортників уже давно не пригадують навіть самі місцеві мешканці. Росіяни, українці, узбеки, азербайджанці, німці — з усього світу з’їжджається люд, аби покращити здоров’я цілющою мінеральною водою. Тут чекають гостей 19 санаторіїв, 21 пансіонат, сучасні готелі й близько 50 приватних вілл. Кажуть, що трускавецька «Нафтуся» не має аналогів за межами України. А ще посвячені у курортні тонкощі люди запевняють: аби отримати путівку до Трускавця, треба оббити не один поріг і відчутно для сімейного бюджету «дякувати» розпорядникам путівок до профспілкових санаторіїв. Та ще й офіційно сплатити частину вартості санаторного лікування. «Повна» ж путівка за власні кошти для звичайних українців — завелика розкіш: простим смертним лікарям чи вчителям доведеться на такий відпочинок роками економити.

Але, як з’ясувалося, навіть це не гарантує якісного і спокійного лікування. Відомий український бальнеологічний курорт, який порівнюють із німецьким Баден–Баденом, нічого спільного за рівнем сервісу профспілкових санаторіїв із європейським комфортом не має.

У цьому особисто переконалася кореспондентка «УМ», купивши путівку до одного з санаторіїв ЗАТ «Труськавецькурорт». Оскільки я їхала з мамою та трирічною дитиною, то хотілося подбати про все якнайкраще: відтак ми замовили покращений номер та харчування — «шведський стіл». За два тижні трускавецького відпочинку ми заплатили кругленьку суму, якої б вистачило на закордонний вояж пристойного штибу. Але реноме Трускавця «підкупило».

Одначе відпочинок одразу «не пішов»: після прибуття з’ясувалося, що номер нашої категорії (за який ми проплатили!) зайнятий, тому ми мали цілий день чекати на його звільнення, «під завісу» нас прийняв лікар напідпитку, який у карточці понаписував хвороби «зі стелі».

Окрема розмова — умови проживання для звичайних курортників. Окрім того, що кімнати були таким собі філіалом Північного полюса, у результаті чого добра половина курортників поверталася додому з бронхітом, так у них же потрібно було ще потрапити! Жіночки в ліфті ридали, розказуючи, як їх підселяли разом із дітьми до вже й так забитих під зав’язку кімнат, поселяли людей, які приїхали по путівках, кажуть, навіть в ізоляторах...

У самих кімнатах санвузли нагадували не найкращі душові в гуртожитках: зі стіни стирчить шланг, ніяких тобі ванн чи піддонів — лише дірка в підлозі. Зайти після «водних процедур» до того санвузла неможливо — по кісточки води. І нікому діла немає до тих умов!

Призначення процедур — теж цікава історія. Навіть заплативши гроші, розраховувати, що вас пролікують «по повній» програмі, не варто. Призначать те, що «положено»! Скажімо, якщо вам вда­сться «вибити» масаж, то призначать (навіть якщо й «подякуєте») із мінімально рекомендованих десяти процедур лише половину. За все інше — плати «зверху». А ціни кусаються. Скажімо, один сеанс підводного масажу коштує 80 гривень.

Про якісь елементарні розваги для відпочивальників і говорити годі. Навіть для дітей, яких у санаторії повно, не передбачено нічого. «Тут — наче у лікарні лежиш, — ділилася зі мною курортниця з Києва. — Але заради води можна потерпіти». Заради цієї «Нафтусі» багато що терплять. Ось хоча б побутові незручності. Уявіть собі у санаторії «європейського зразка» такі діалоги відпочивальника з покоївкою: «Я вже тут 16 днів! Ви мені постіль міняти взагалі збираєтеся?» — «А коли ви їдете?..» Або ж: «Ви могли б мені рушники в кімнаті поміняти?» — «А що з ними сталося, що їх міняти треба?»

Але апогеєм неприємних вражень стала їдальня. Про одноманітний харчовий набір і пораховані паперові серветки промовчимо (шведи під час того «шведського столу» не постраждали). У їдальні нам не тільки відмовили в окремому місці за столом для дитини (мовляв, ви ж за неї окремо не платили — їй лише три роки, — а тому «не положений» вам стілець) — це при тому, що навколо було чимало вільних столів. Але й навіть відмовилися дати... додаткову ложку! Причому завідувачка їдальні ніяк не могла зрозуміти предмету мого обурення: «Так, у нас всі ложки і серветки пораховані! Криза ж, розумієте!».

Не хочу розуміти, шановні! Я заплатила за путівку аж ніяк не «кризову» вартість. І всі інші курортники у тому санаторії, до речі, відпочивали теж не безкоштовно — нехай і за кошти Чорнобильського фонду чи фонду соцстраху. Ми маємо право вимагати кращого ставлення! Ми маємо право на стільки ложок в їдальні, скільки захочемо!

...Очевидно, що не всі зрозуміють, в чому, власне, «сіль» мого обурення. Мовляв, ваша Галя балувана, до дрібниць чіпляється! Балувана, та ще й яка! Ми вже бачили нормальний сервіс і за менші гроші в Україні. І всюди було, де посадити мою дитину. Трускавець — фантастичне місто з чудодійною водою — це визнають усі, хто там був хоча б раз. Але чому при цьому відпочивальники мають терпіти труднощі «битія» за власні гроші — незрозуміло.

Каюся, я часто кидала каміння в город кримських здравниць, звинувачуючи у «совковому» сервісі та недоброзичливому ставленні персоналу. При цьому «західняки» у моєму уявленні виступали еталоном гостинності. Дивовижно, але цьогоріч мої стереотипи зазнали фіаско. Крим потроху виправляється. А «совок» у Трускавці, видно, прижився і ніяк не вмре. Його «подають» у профспілкових санаторіях до «Нафтусі». На десерт. Без ложки...