Щиросердна абетка Оксани Баюл

В історії українського спорту Оксана Баюл посідає особливе місце. І не лише тому, що вона — наша перша олімпійська чемпіонка часів незалежності. Надто вже яскрава і неоднозначна біографія цієї фігуристки.

Покинувши Україну в 1994 році, одразу після свого тріумфального виступу на Олімпіаді в Ліллехаммері, Оксана впродовж багатьох років залишалася для нас далекою заокеанською зіркою — скандальною, гламурною, багатою й бідною одночасно. Читаючи новини про чергову її пригоду, хтось жалісно зітхав: нікому застерегти сироту від помилок. Хтось зловтішався: от що робить із людьми зіркова хвороба. А більшість байдуже міркувала: і чим все це закінчиться?.. Всупереч усьому, Оксана поборола алкогольну залежність, продовжувала кататися.

Із початком на просторах СНД «льодового буму», який спричинили телевізійні шоу, Оксана Баюл стала частіше навідуватися в Україну. Пам’ятаю, якось вона виступала в Києві в шоу Іллі Авербуха. На прес–конференції, що передувала виставі, журналісти навіть не одразу впізнали свою олімпійську чемпіонку. Оксана сиділа за столом у насунутому мало не на ніс капюшоні, на запитання відповідала, як ображений на весь світ підліток. Присутнім було навіть трохи ніяково за неї...

Тож і на цю зустріч я, чесно кажучи, йшла з певною пересторогою. Й була приємно здивована — в сьогоднішній Оксані Баюл не залишилося нічого від колишньої «опортуністки й хуліганки». А деякі її міркування «за життя» здаються настільки мудрими, що хочеться записати їх у цитатник. Я навіть подумала: можливо, Баюл повернулася з Америки в Україну саме тому, що після такої переоцінки цінностей людина просто фізично потребує зміни середовища?

Нашу розмову подаю не у вигляді інтерв’ю, а як коротенькі монологи героїні на теми, задані одним словом. Отже, йдемо за абеткою.

А

АМЕРИКА. Я жартую, що в Україну повернулася, відбувши «від дзвінка до дзвінка» 16–річний термін. Це зовсім не означає, що Америка — погана країна. Навпаки — чудова. Там у кожного є шанс реалізуватися. Я дуже вдячна американцям і за ту любов, якою вони мене огорнули одразу після приїзду, і за критику моїх не надто гарних вчинків. Там я стала дорослою, пройшла, як кажуть, Крим, і Рим. А за уроки життя, хоч якими гіркими вони є, завжди треба дякувати. І чим гіркіший урок, тим більшою має бути подяка...

Б

БАБУСІ. Моє дитинство пройшло поряд із бабусею Анею. Вона водила мене на тренування, коли я була маленькою. Її смерть для мене стала таким самим великим горем, як і втрата мами. Тоді, дитиною, я навіть подумати не могла, що через роки в моє життя тісно увійде інша бабуся — Олександра Іванівна Баюл. В дитинстві я не спілкувалася ні з батьком, ні з нею. А тепер баба Шура для мене — чи не найрідніша людина у світі. Коли я приїзджаю в Дніпропетровськ, то зупиняюся в неї. От і 2010 рік зустрічала з нею — їхала в Москву на запрошення друзів, але в Харкові зійшла з поїзда...

Коли я слухаю розмови бабусі і її подруг–ровесниць «за жисть», їхні розповіді про голод, війну, післявоєнні роки, то розумію, що мій життєвий досвід порівняно з їхнім — ніщо. Головне, чого я вчуся в баби Шури, — вірити, що завтра буде краще, ніж сьогодні.

B

ВІРА. Без неї жити неможливо. Навіть якщо ти дуже талановитий і багато працюєш, але не віриш у себе, у свою справу, то ніколи не досягнеш успіху...

Чи вірю я в Бога? А як же без нього?! Я далека від релігійних теорій, але точно знаю — є сила, яка вища за нас.

Г

ГІМН. Усі, мабуть, пам’ятають історію, що трапилася на Олімпіаді в Ліллехаммері, — коли на півгодини було затримано церемонію нагородження, бо організатори вчасно не запаслися фонограмою Гімну України. Після того випадку я, отримуючи запрошення на офіційний захід, насамперед ставлю умову — щоб були в наявності атрибути моєї країни. І всі мої майстер–класи починаються з того, що під звуки українського Гімну піднімається блакитно–жовтий прапор.

Д

ДІМ. У мене залишилася квартира в Нью–Джерсі. Але я вже давно живу з думкою, що мій дім має бути тут, в Україні. В Одесі мені ще в 1994 році міська влада виділила квартиру. Я її тоді на себе так і не оформила. Тепер хотіла б повернути цю власність. Але напередодні виборів тамтешнім можновладцям не до мене.

Узагалі, я зараз дуже багато їжджу Україною — Київ, Дніпропетровськ, Харків, Одеса, Маріуполь, Львів. Адже в Україну я повернулася не просто жити, а працювати в українському фігурному катанні. Фігурне катання — це, мабуть, і є той дім, у якому я живу.

ДІТИ. Я хочу мати власних дітей. Проте наважусь на такий крок лише тоді, коли буду абсолютно впевнена в партнерові. Як на мене, це дуже важливо — щоб дитина зростала в повній сім’ї.

Е

ЕНЕРГІЯ ТРИБУН. Я завжди відчувала енергію й підтримку глядачів. На публіці каталася набагато краще. Вихлюпнеш кураж, що маєш всередині, — і стає легше. При порожніх трибунах я чемпіонкою точно не стала б.

Є

ЄДИНА ЛЮДИНА. Згадка про маму досі викликає щем у горлі. Втратити матір у 13 років — це страшно... Мама — єдина людина, яка вміє прощати без усіляких умов і обмежень. Але я знаю, що «звідти» вона мене весь час підтримує й допомагає...

Ж

ЖИТТЯ. Найкращий учитель. Хоч і кажуть, що розумні вчаться на чужих помилках, але справжній досвід дають лише власні ґулі й синці.

З

ЗЕЛЕНИЙ ЗМІЙ. Я вже давно не п’ю. Коли сиджу десь у компанії, то наливаю собі сік. Усі до цього ставляться з розумінням, ніхто не під’юджує — мовляв, давай по грамулечці...

В алкоголі людина хоче втопити свій біль. Втекти від реальності. Але це — лише ілюзія. В боротьбі з цією напастю насамперед треба бути чесним перед собою. Допоки ти заколисуєш себе думками — «це не я винна, а життя», ніякі лікарі не допоможуть.

ЗВІРІ. Якщо я приходжу в дім, де є кішка, то вона неодмінно вмоститься мені на руки. Собаки мене теж люблять. Та з собаками пов’язаний один сумний спогад. У мене була колись пара чудових песиків породи чихуа–хуа — він і вона. Я тоді жила з хлопцем, за якого мала намір вийти заміж. Ми прожили разом п’ять років. Але, як кажуть, не склалося. Коли розставалися, то поділили між собою і песиків. Це була фатальна помилка. Обидві тварини від нудьги загинули. Мабуть, правду кажуть, що люди не вміють бути такими вірними, як собаки...

І

ІМ’Я. Я люблю своє ім’я і прізвище. Оксана Баюл — звучить коротко і ємко... Прізвище у мене рідкісне. Я раніше думала, можливо, загубилась якась його частинка, й мої предки були, скажімо, Баюленки... Коли знайшла батька й бабусю, то запитала про це. Ні, виявляється, нічого не загубилося.

Щоправда, в сім’ях Баюлів зазвичай народжуються хлопчики. Я — виняток. І так сталося, що саме я прославила це прізвище.

К

КОВЗАНИ. Найулюбленіший вид взуття. Продаються в комплекті з невидимими крилами. Багато танцівників по–доброму заздрять фігуристам за те, що в нас є ця можливість — відчути політ, не відриваючись від землі.

КОВЗАНКИ. За своє життя я виступала на багатьох ковзанках. Але найулюбленіша — дніпропетровський «Метеор». Досі пам’ятаю всі його закапелки, входи і виходи. А ковзанка в американському містечку Сімсбері (штат Коннектикут), побудована в 1994 році спеціально «під мене», особливих сантиментів не викликає. Хоча й приємно, що всі кажуть: «Це — ковзанка Оксани Баюл».

Л

ЛЮБОВ. Чи вірю я в кохання? Вірю. Незважаючи на те, що багато разів розчаровувалася в чоловіках. Проте образи на них не тримаю.

ЛЮДИ. Я переконана, що немає людей однозначно гарних чи поганих. У кожному з нас присутнє й те, й інше. Просто треба навчитися знаходити в людині щось позитивне...

М

МРІЯ. Моя найбільша мрія сьогодні — створити в Україні власну школу фігурного катання. І більшість свого часу я зараз витрачаю на спілкування з людьми, котрі можуть мені в цьому допомогти.

Н

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ. Я змалечку була завзятою. Тренер Станіслав Альфредович Коритек взяв мене колись у свою групу саме через те, що я ніколи не здавалася — впавши, тут же піднімалася на новий штурм елементу. Без наполегливості чемпіонів не буває. До своєї мети треба йти, не озираючись на думки оточення. Але не по трупах...

О

ОБРАЗИ. Мене, буває, питають, чи не ображаюся я на Галину Яківну Змієвську за те, що вона в Америці не захистила мене від усіляких спокус. Але ж вона мене не відправляла в нічні клуби, й алкоголь у мій рот не заливала. Це був мій власний вибір. Взагалі, ображатися на когось — це пуста трата нервів і сил. Як кажуть у народі, на ображених воду возять...

П

ПЕРЕМОГА. Солодке слово. Коли б мене запитали, що краще — на трьох Олімпіадах стати срібним призером чи виступити лише раз, але перемогти, я, не замислюючись, обрала б «золотий» варіант. Я взагалі ніколи не любила середини. Вже з перших змагань за мною закріпилася репутація максималістки. Так і казали: «Баюл буде або перша, або остання».

Переможців поважають скрізь. Але в Штатах їх просто обожнюють. В цьому є як плюси, так і мінуси. Адже всі ми — насамперед люди. Особисто я вважаю, що олімпійський чемпіон чи зірка Голлівуду не так уже й сильно відрізняється від, скажімо, продавця чи прибиральника — в кожного дві руки, дві ноги й одне серце, яке страждає й радіє незалежно від кількості нулів на банківському рахунку.

Р

РІДНА ЛЮДИНА. Із батьком я близько познайомилася в 2005 році, за два роки до його смерті. А вперше побачила його на маминому похороні. І відштовхнула від себе... Пізніше, в Америці, всі називали мене сиротою. А коли тобі кажуть сто раз на день — «сирота–сирітка», ти й сам починаєш у це вірити... Але про батька я пам’ятала. Й одного дня зателефонувала в Дніпропетровськ, на ковзанку «Метеор» — попросила знайти номер його телефону. Згодом приїхала до нього. Не всі зрозуміли цей порив. Казали, от, мовляв, знову піариться, привезла журналістів. Але я вже давно навчилася не звертати уваги на пересуди... Тепер, коли батька немає, часто переглядаю запис нашої зустрічі. Й дякую Богові, що він дав мені сили забути дитячі образи й простити рідну людину.

С

СПОРТ. Те, що об’єднує людей і народи. Ось свіжий приклад. Днями генеральному секретареві української Федерації фігурного катання Ірині Медведєвій зателефонував представник азербайджанської федерації. Питає: «Ти будеш на змаганнях у Ніцці? Ну то привези мені півкіло сала». Хіба це не наведення мостів — між народами й релігіями?!

Т

ТРЕНЕРИ. Без них не буває чемпіонів. Більшість уболівальників пов’язують моє ім’я зі Змієвською. Галина Яківна дійсно дала мені дуже багато. Але важливу роль зіграв і Валентин Олексійович Ніколаєв. Із ними я працювала в Одесі. А базові навички отримала ще в Дніпропетровську — спочатку в Антоніни Василівни Товстик, потім у Коритека...

В українському фігурному катанні, до речі, прийнято дякувати тренерові після кожного тренування. Закінчилося заняття — і спортсмен, незалежно від віку, робить у бік тренера уклін. В Америці такої традиції, на жаль, немає.

У

УКРАЇНА. Коли мене американці запитували, що собою являє Україна, то я відповідала приблизно так: «Це земля, де найкращий у світі чорнозем і найгостинніші люди». Мені дуже не вистачало в Штатах щирості у стосунках між людьми. Не скажу, що всі американці — лицеміри, це не так. Але за їхніми привітними усмішками часто–густо ховається байдужість... А в Україні я за цей рік жодного разу не зупинялася в готелі — куди не приїду, всі запрошують мене до себе. Й готові віддати тобі всю душу.

Ф

ФІГУРНЕ КАТАННЯ. Дехто вважає, що нові правила зробили фігурне катання менш цікавим. Я з цим не згодна. Яскравий фігурист проявить себе за будь–якої системи. Образи на суддів починаються тоді, коли ти сам дав зачіпку для зниження оцінки. Як, наприклад, це сталося з росіянином Євгеном Плющенком на Іграх у Ванкувері. Його плачі за «вкраденою» золотою медаллю — це просто несерйозно. Тренери мені колись постійно казали: «Ти не маєш права кататися так, як усі. Ти повинна все робити краще за інших».

Х

ХРЕЩЕННЯ. У мене дуже цікава історія з хрещенням. Хрестили мене ще немовлям. Мамина подруга, яка мала стати хрещеною, не прийшла до церкви. Мама була в розпачі. І тут бозна–звідки з’явилася циганка й зі словами «я похрещу» вихватила мене з маминих рук. Мама боялася, аби та мене не вкрала. Але за годину циганка вийшла з церкви, віддала мене, показала хрестик і попросила три карбованці. Більше я своєї хрещеної не бачила. А хрестик той і досі в мене.

Ц

ЦЕНТР УВАГИ. У мене вже немає потреби бути в центрі уваги. Більше подобається займатися менеджерською роботою. Трохи такого досвіду вже маю — була одним із продюсерів бродвейського проекту Cold as Ice. На жаль, він призупинився через фінансову кризу.

Ч

ЧУДЕСА. Узагалі–то чудес не буває. Але іноді вони трапляються. Моя перемога в Ліллехаммері — хіба це не чудо? Всі тоді ставили на американок — після скандалу між Ненсі Керріган і Тонею Хардінг рейтинг популярності фігурного катання в США піднявся на захмарні висоти, а Міжнародний союз ковзанярів завжди був залежний від американської кон’юнктури. Але перемагаю я — з розпанаханою ногою (пам’ятаєте моє зіткнення з Танею Шевченко на тренуванні за день до фінального старту?)... Тож вірити в диво треба. Особливо, якщо вмієш працювати за десятьох.

Ш

ШОУ. Мене постійно запрошують в російські льодові шоу. Відмовляюсь з однієї причини — все це я вже пройшла в середині 90–х у Штатах. Як кажуть, наїлася під зав’язку.

Чи схоже життя на шоу? Ні. От спорт — це дійсно проекція життя в екстремальних ситуаціях. А шоу — це ілюзія...

Щ

ЩАСТЯ. Раніше я вважала, що щастя — це коли всі твої мрії збуваються. Але з роками розумієш, що насправді для щастя треба не так уже й багато. Ті, хто вміє радіти кожному дню, незалежно від того, сонячний він чи не дуже, — оце, мабуть, найщасливі люди. Я ще вчуся цьому.

Ю

ЮНІСТЬ. Так називався магазин госптоварів у Дніпропетровську, куди я дуже любила ходити маленькою. Там продавалося все — від тарілок до холодильників із телевізорами.

І юність як пора життя теж чимось нагадує величезний магазин — на його полицях гамузом лежать як корисні речі, так і дуже шкідливі. І в тебе має бути право вибору. Адже розплачуватися за наслідки доведеться самій — здоров’ям, болем, розчаруваннями...

Я

Я. Наша сутність. Особа, з якою домовитися найважче. Але це обов’язково треба зробити. Бо всі наші претензії до інших людей насправді є відображенням ретельно прихованих претензій до самого себе. І коли ти навчишся бути чесним перед собою, то й навколишній світ одразу стає трохи милішим.

ДОСЬЄ «УМ»

Баюл Оксана Сергіївна

Фігуристка

Народилася 16 листопада 1977 р. у Дніпропетровську.

Перша олімпійська чемпіонка України часів незалежності (1994 р., Ліллехаммер, жіноче одиночне катання). Чемпіонка світу 1993 р., віце–чемпіонка Європи 1993, 1994 рр. Чемпіонка України 1993 р.

Перший тренер — Станіслав Коритек. Також тренувалася в Галини Змієвської, Валентина Ніколаєва.

Із 1994 р. постійно мешкала в США, залишаючись громадянкою України. В Америці займалася бізнесом, видала дві книжки, у 2005 р. повернулася в професіональний спорт. 2010 р. повернулася на Батьківщину.

Студентка першого курсу Інституту фізичного виховання й спорту Національного педінституту ім. Драгоманова.

Незаміжня.

ТУТ І ТЕПЕР

Оксана Баюл переїхала в Україну в серпні цього року. Першу прес–конференцію олімпійська чемпіонка дала в рідному Дніпропетровську — оголосила про свою співпрацю з українською федерацією та намір відкрити школу фігурного катання. Крім того, стала студенткою Національного педагогічного університету ім. Драгоманова в Києві — опановує фах тренера–викладача. Оксана їздить по Україні, проводить майстер–класи для юних фігуристів.