Останній том — це просто фантастика

Не раз доводилося чути, як учителі української літератури бідкаються, що в шкільну програму входять твори здебільшого песимістичні, про трагічну долю народу. А української фантастики не вивчають взагалі. Деякі твори одного з найвідоміших письменників–фантастів України Олеся Бердника входять у позакласну програму. На жаль, їх не так легко «вполювати» у шкільних бібліотеках. У Будинку письменників на презентації заключного тому «Покривало Ізіди» літературного проекту «Всесвіт Олеся Бердника», куди входить вісім книг, дочка письменника Громовиця Бердник розповіла, що цього року школам пощастить. «Завдяки меценатам останній том серії творів батька розійдеться в українські школи. Збірка науково–фантастичних і фантастично–легендарних повістей «Покривало Ізіди» — це підлітково–пригодницька навчальна література. Дітям буде цікаво ознайомитися з творчістю митця, починаючи з «Покривала Ізіди», — пояснює Громовиця. Бердник належить до тих письменників, яких читати легко, а тому можна сказати напевне, що читатимуть його не з–під палиці.

Над збіркою донька письменника працювала п’ять років. Книга вийшла солідна — на 900 сторінок. До неї входять твори, які прославили письменнка в радянські часи і ті, які знищили ще в типографії. Відкриває збірку повість «Сини Світовида», написана 1962 року. У 1963 році весь тираж порізано у видавництві. Повість збереглася і була передрукована завдяки самвидаву за кордоном. Твір «Подвиг Вайвасвати» про останні дні легендарної Атлантиди у творчості Бердника стоїть трішки осібно. Повість з’явилася тоді, коли Бердник почав цікавитися теософією, східними вченнями. Письменник їх досить оригінально осмислив у цьо­му творі. Коли «Подвиг Вайвасвати» вийшов друком, у Бердника почалися проблеми з цензурою, пролунали перші тривожні дзвінки. Тоді у Москві його твір назвали «білою і чорною магією». Також у збірку входять повість про козацькі часи «Дике поле», повісті про грецького математика Піфагора «Покривало Ізіди» і про драматичне життя першої в історії жінки–філософа Гіпатії Олександрійської «Лабіринт Мінотавра», повість–казка «Окоцвіт» і повість–феєрія «Жива вода» про слов’янські часи до Київської Русі, герої якої вирушили в оселю Світла — Шамбалі. Замість епілогу в останній збірці Бердника Громовиця подає цикл казок–легенд «Серце Матіоли».

Родина Бердників із початку жовтня презентує «Покривало Ізіди» по всій Україні. В різних містах Громовиця разом із матір’ю, майстринею ляльок–мотанок Валентиною Сергіївною Бердник–Сокоринською знаходить художників, чия творчість асоціюється із творчістю фантаста. Їхні картини супроводжують кожну презентацію. Відомо, що Олесь Бердник після того, як його виключили зі Спілки письменників, захопився живописом. Він ніколи не називав себе художником, але вважав, що малювання — це один із проявів енергії.

На презентацію останньої збірки Олеся Бердника завітала молода мама із синочком на руках, співачка Ірина Шинкарук. «Це перший мій вихід у світ після народження сина. Вірші Олеся Бердника зіграли у моєму житті важливу роль. Пісня на слова Бердника «Ой летіла сива зозуленька» принесла мені перемогу на «Червоній руті» у 1993 році, — розповіла Ірина Шинкарук. — Досі я нікому не зізнавалася, але перед кожним концертом, коли я розспівуюся, виконую акапельно «Ой летіла сива зозуленька». Якщо я її починаю співати, знаю, що все буде гаразд».

На збірці «Покривало Ізіди» літературний проект Олеся Бердника не завершиться. Громовиця розповіла, що зараз впорядковує щоденники батька, які він привіз із заслання. Передруковувати їх у неї не вистачає сили. Тож, швидше за все, рукописи якісно відсканують і видадуть окремою книгою.