Пане Президенте!

Звернутися до Вас спонукали Ваші слова про корисність дискусії про СБУ, яка, безперечно, має мати продовження у правовому руслі. Йдеться, насамперед, про висвітлення діяльності ЧК–НКВС–КДБ, оскільки керівник СБУ В. Хорошковський у своєму недавньому прес–інтерв’ю «Комсомольской правде» «рассказал об общей школе российских, украинских и белорусских чекистов» — «школі КДБ». До того ж, у згаданому інтерв’ю він зазначив: «наши сотрудники заканчивали специализованные учебные заведения в Москве, Минске» (на останньому місці Київ — на жаль, не маємо точних даних, скільки випускників Академії СБУ вже звільнені або змушені піти з СБУ, а такі факти є). Отже, в непрямий спосіб В. Хорошковський засвідчив намагання ліквідувати СБУ як найважливішу структуру незалежної держави. Це ж вияснює, чому В. Хорошковський дискредитує Україну в очах світової громадськості. Маємо на увазі цілу низку його провокативних акцій, які безпосередньо передували візитам Президента України в країни Європи і в США, в т. ч. і затримання 8.09 на 14 годин директора Національного науково–дослідного музею тоталітарних режимів «Тюрма на Лонцького» Р. Забілого та вилучення в нього його наукової праці і документів, які необхідні для об’єктивних історичних досліджень — саме документів КДБ, який був репресивним і терористичним органом тоталітарної держави — СРСР.

— Пане Руслане, вам погрожували під час допиту 8 вересня?

— Натякали, щоб я подумав про кар’єру, сім’ю. І, можливо, краще б пішов працювати до школи. Після тієї «зустрічі» повторно вже не викликали, але порушили кримінальну справу. В мене вилучили історичні документи, що збирав десять років у приватних колекціях, архівах, у тому числі — в галузевому державному архіві СБУ. То досить цінний масив матеріалу, який відновити складно, а в деяких випадках — неможливо. Мої особисті речі вилучили незаконно, без належних санкцій і процедур. Адже жодним законом не передбачено процедуру перешкоджання професійній діяльності історика. Так само зі службових приміщень музею–в’язниці вилучили два ноутбуки і зовнішні носії з матеріалами для майбутньої експозиції діяльності шістдесятників, дисидентського руху, спогади учасників українського збройного підпілля, зібрані впродовж останніх двох років. Копій цих записів немає. Яку «державну таємницю» шукали в сучасних інтерв’ю людей, які пройшли тюрми, табори — не відомо. Відбувся тиск iз метою припинити поширення історичних досліджень та архівних матеріалів.