«Головна «жінка» іспанського кіно — Педро Альмодовар»

На зустріч з іспанською режисеркою Асусеною Родрігес, автором фільмів «Серед червоних», «Атлас суспільної біографії», «Повернення в Хансалу», яка відбулася у Будинку кіно в рамках фестивалю «Жіночий стиль: Дні іспанського кіно», прийшли небайдужі — кінокритики і молоді режисери. Від чарівної гості з Іспанії їм дуже кортіло дізнатися, як там у них за кордоном із кіноосвітою, скільки держава виділяє на кінематограф і чи досі жителі її країни займають перше місце у світовому рейтингу арт–глядачів.

У кіно диплом не грає ролі

Режисерка визнала, що сфера освіти у них дуже молода. Більшість із тих, хто в Іспанії працює в кіно, не має фахового диплому. «При університетах існують кіношколи. Але коли йдеться про те, щоб узяти людину на повнометражний фільм із дипломом чи з досвідом, яка зняла кілька короткометражок, візьмуть людину з досвідом, — розповідає Асусена. — Відомий іспанський режисер Алехандро Аменабар учився, але не закінчив кіношколу і ніколи не отримає диплом. Його взяли у велике кіно, бо він до цього знімав багато короткометражок. З таким успіхом він міг отримати освіту фізика».

Асусена Родрігес теж прийшла в кіно через практику. Вона родом із Мадрида, закінчила факультет новітньої історії, після чого почала працювати в кіно на громадських засадах, за що не отримувала гроші. Школою Асусени була її робота в кіно. Поступово вона піднімалася кар’єрною драбиною аж до помічника режисера. Вчилася на сценариста. Зняла короткометражну картину «Серед червоних», яка на іспанському фестивалі короткометражок взяла премію. Завдяки цій нагороді її помітив продюсер і запропонував створити справжню кінокартину, де головну роль грала Пенелопа Крус.

Перший фільм був побудований на її життєвій історії: за режиму диктатора Франко Асусена двічі сиділа в жіночій тюрмі. Каже, що фільм вийшов добрим, тому що там знімалися хороші артистки. «Я продовжувала знімати фільми. Інколи це було легко, інколи — важче. Багато залежить від кризи, яка є в Іспанії і в усьому світі ,— пояснює Асусена. — Сьогодні від кризи я ховаюся на телебаченні. Разом з іншими режисерами знімаю телесеріал «Розкажи, як це було», який iде вже 10 років». Каже, що з великого кіно багатьом довелося піти. Ринком керує фраза: скільки заробляєш, стільки вартуєш. Якщо раніше звертали увагу на якість фільму, то тепер — на касовий збір. «Коли у тебе кількамільйонний касовий збір — ти бог! Можеш знімати все що завгодно», — розводить руками Асусена. Себе вона вважає щасливим режисером, бо може щодня працювати за спеціальністю.

Щоб не вкладати у кіновиробництво, телебачення бунтує і хитрує

Кожне кіно починається з фінансування. В Іспанії картини діляться на середні за 3—4 млн. євро, безбюджетні, тобто короткометражки, над якими працюють безкоштовно, і фільми з великим бюджетом, наприклад, до 10 млн. євро. Якщо продюсерам не вистачає грошей, вони йдуть на ризик, закладають будинок і вкладають власні кошти у кіновиробництво. Розумний і хитрий продюсер бере гроші з двох джерел: у держави і на телебаченні. «Є два види державного фінансування: перед початком знімального процесу і після того, як фільм вийшов у прокат і має касові збори. Це невелика частина грошей, які потрібні для зйомок фільму, — розкриває секрети іспанського продюсування пані Родрігес. — Основна частина йде за рахунок телебачення. В Іспанії телеканали зобов’язані п’ять відсотків своїх доходів укладати в розвиток іспанського кіно. Завдяки цьому є можливість знімати фільми». Та не все так красиво, як видається з першого погляду. Телеканали на власний розсуд вибирають, в які картини вкладати гроші. А згодом почали створювати власні продюсерські фірми і платити самі собі.

Асусена Родрігес погоджується, що іспанське кіно — не в найгіршій ситуації. Однак, зважаючи на те, що на планеті мешкає 400 млн. іспаномовного населення, іспанське кіно не має ринку збуту. Проблема в тому, що всі хочуть дивитися кіно з Леонардо Ді Капріо чи з Томом Крузом. У Південній Америці іспанські фільми не доходять до глядача, там показують лише американські. У США кіновиробництво — це друга за рахунком сфера індустрії. «Економіка понад кіно, — скаржиться Родрігес. — У моїй країні фільми в основному дублюються. Упродовж багатьох років ми, режисери, виступаємо проти дублювання. Ми хочемо, щоб фільми субтитрували. Держава не дозволяє так робити. Якщо ми почнемо субтитрувати, американці перестануть купувати іспанські апельсини. Йдеться, як завжди, про гроші».

А ще режисерка розповіла, що з масовим поглинанням кінотеатрів з американськими фільмами в Іспанії почали боротися шляхом квоти: на чотири заокеанські картини мають показувати одну іспанську. Але й тут виникала проблема. Якщо прокатник хоче показати останній фільм iз Джулією Робертс, його примушують узяти в навантаження ще 20 інших фільмів середньої якості. «За рік в Іспанії знімають до 170 фільмів. Велика кількість цих стрічок навіть у прокат не виходить. Зі всіх фільмів можуть показати лише 20. Ніхто не дивиться арт–кіно. У такій ситуації складно визначити, скільки фільмів треба виробляти і що саме треба знімати. Держава мусить вкладати кошти у кіно», — розмірковує Родрігес.

Політика позитивної дискримінації

На фестивалі «Дні іспанського кіно» була одна особливість. Показували лише ті картини, які останніми роками зняли жінки. Посол Іспанії в Україні Хосе Родрігес Мояно пожартував iз цього приводу, що через 10 років на фестивалі показуватимуть фільми, які зняли чоловіки. До 90–х років було всього 5 жінок–режисерів, з них працювало дві — Жозефіна Моліна і Пілар Міро. «У нас сьогодні між чоловіками і жінками в кіно — повне рівноправ’я. Ми робимо наше кіно більш емоційним, чуттєвим, ніж те, яке знімають чоловіки, — розповідає Асусена Родрігес. — В Іспанії існує головна «жінка» в кіно — це Педро Альмодовар. Він робить фільми про жінок, iз жінками і для жінок». У плані рівності Іспанія досягла високих результатів. Останній закон про кіно поклав початок політиці позитивної дискримінації. Якщо жінка–режисер знімає кіно, вона отримує більшу субвенцію від держави. Із цього приводу жінки ображаються, що, мовляв, вони дурепи і що їм треба більше грошей. Також представниці прекрасної половини не дуже задоволені правилом, що у журі на кінофестивалях має бути порівну чоловіків і жінок, як в іспанському Кабінеті міністрів. «Часто жінки обурюються, що їх у журі запрошують тому, що вони жінки, а не тому, що цінують їхній успіх у кіноіндустрії», — сміється іспанка.

ДО РЕЧІ

Премія «Гойя» зробила жінку міністром культури

Найбільший вплив і авторитет в кіноіндустрії Іспанії має Академія кіно, яка присуджує премію «Гойя». На сьогодні організація, яка визначає найкращих із кращих, нараховує 1500 членів. За роки її існування утвердилася думка, що той, хто отримує премію «Гойя», має добрі касові збори. Ця премія настільки впливова, що Анхелес Гонсалес–Сінді, яка зараз є міністром культури, обійняла цю посаду тільки тому, що була президентом Іспанської кіноакадемії. Глава уряду хотів мати добрі стосунки з кіномитцями і призначив на місце міністра саме її.