Цілодобово працює... бібліотека, а не бар

      Незадовго до того, як по території Волині проліг символічний кордон Євросоюзу, який після вступу Польщі до ЄС 1 травня відділив Україну від об'єднаної Європи, свої мости до панянки-Європи прокладали луцькі вчителі. А саме викладачі німецької мови луцької гімназії №4 на чолі з її директором, депутатом Луцької міської ради Олександром Мишковцем та завідуючою кафедрою німецької філології Волинського держуніверситету Вірою Міханько побували у Німеччині в окрузі Ліппе, що неподалік Кельна. Ця поїздка стала можливою завдяки співпраці громадських організацій: запрошення надійшло від спілки німецьких ветеранів «Мости в Україну» округу Ліппе громадській організації «Рідне місто» в Луцьку.

      Oскільки гімназія №4 є однією з небагатьох у місті, де німецьку мову віднедавна вивчають поглиблено з першого класу паралельно з англійською, то вибір і впав на цей навчальний заклад, який має природничо-математичне спрямування. У вищій технічній школі міста Лемго вже навчаються волинські студенти — з восьми — семеро лучан. Німці дуже задоволені рівнем підготовки та знань наших студентів, а єдиною перепоною залишається все ще мовний бар'єр. І якщо раніше співпрацювали волинські та німецькі вузи (в основному Луцький державний технічний університет та вищі школи Німеччини), то тепер німецька сторона вирішила зробити ставку на школи. У такий спосіб можна зацікавити українських дітей ще краще вивчати німецьку мову. Хоча був у цьому кроці й суто німецький розрахунок — чимало наших студентів, стажуючись і навчаючись у Німеччині, знаходили способи залишитись там, а не повертатися в Україну. Зі школярами, принаймні, цієї мороки не буде...

      Луцька освітянська делегація мала змогу вивчити всю систему німецької освіти, починаючи від дитячого садочка і закінчуючи класичним університетом у Білефельді та вищою технічною школою в Лемго, а в школах Бад Зальцуфлена вони взяли участь у проведенні уроків у різних класах.

      Німецьке освітянське дерево має дуже багато гілок та відгалужень і в деяких напрямках має певну схожість з українською системою освіти. Німецька дитина після садочка навчається у початковій школі по 4-й клас, по закінченні якого продовжує навчання у неповній початковій школі або в гімназії до 10-го класу. Звичайно, гімназія має певні переваги, бо її випускники можуть вступати відразу в класичний університет. Особливість старшої школи полягає в тому, що вона багатопрофільна — до 13 класу німецькі випускники продовжують навчання у профільних ліцеях та гімназіях. А вже звідти — комусь шлях у вищу технічну школу, де можна здобути фах дипломованого і недипломованого інженера (як після нашого технікуму), або в класичний університет. Освіта у вузах безплатна. Наші діти, коли німецькі професори нещодавно приїхали до Луцька в четверту гімназію із зустрічним візитом, усе допитувалися, скільки ж треба платити за навчання — ніяк не вірилося, що таке ще буває в світі, щоб освіта була безплатною. Дуже швидко ми змирилися з жорсткими українськими реаліями. До речі, і вступних іспитів німецькі абітурієнти теж не здають — їм зараховуються випускні екзамени у школах.

      Луцькі вчителі по-доброму могли позаздрити німецьким колегам, які для роботи на уроках мають усе, починаючи від елементарної шкільної дошки і закінчуючи комп'ютерами з виходом в інтернет у кожному класі. Ну що, здавалося б, шкільна дошка? Вона і в Африці дошка, і у нас! Але ж ні — у класних кімнатах німецької школи їх аж три: одна звичайна, що рухається, і дві стаціонарні на всю стіну. Пиши, доводь, нічого не стираючи. Дрібниці, скажете? Але все у навчальному процесі складається з дрібниць, які відіграють неабияку роль, полегшуючи працю і вчителя, й учня.

      — Вразила німецька практичність класних кімнат. Ми намагаємося зробити класи по-домашньому затишними, а там цього немає. Все певною мірою аскетично, але практично. Про комп'ютерне забезпечення не говоримо. Може, і ми колись матимемо комп'ютерні центри в кожному класі. Хоча не думаю, що це так необхідно. Достатньо мати хороший комп'ютерний центр у школі, як на мене, — вважає директор луцької гімназії №4

Олександр Мишковець. — Що стосується практики викладання, то я не відкрив для себе чогось нового. Повірте, нашому вчителю є що показати і чим подивувати. В тих умовах, у яких він працює, це справді вищий пілотаж. Але коли я побачив комірчину свого німецького колеги, вчителя географії — по-білому йому позаздрив. Чого там тільки не було!

      — Даруйте, але через надмірне захоплення комп'ютером діти втрачають дуже багато. Вони не можуть логічно викласти свою думку, комп'ютер спонукає пам'ять до лінощів. Щодо цього наші діти у виграшному становищі. До речі, ви могли як педагог порівняти рівень підготовки німецьких і наших дітей. Якась різниця помітна?

      — Навчальні програми там простіші, ніж у нас, особливо у початковій школі. І то, напевне, правильно. Головний принцип німецької освітянської політики — здорова і навчена дитина, а не навпаки. Для здоров'я дітей там зроблено все. Можете уявити спортивний центр у Бад Зальцуфлені, він спільний для міської гімназії та загальноосвітньої школи: стадіон шкільний, із 200-метровою біговою доріжкою, у Луцьку такого стадіону немає. Плюс прекрасний басейн. Здоров'я дітей — це державна політика, і в цьому держава має бути зацікавлена. Не можна всі ці проблеми звалювати на плечі батьків. Хоча, до речі, у деяких їхніх школах теж формуються так звані батьківські фонди, кошти з яких ідуть на потреби школи. А щодо різниці, то особливість нашої школи в тому, що у нас вчать дитину брати знання, і то нормально. Вважаю освітню політику в Україні правильною щодо профілізації школи, особливо старшої, та бачу її в розвантаженні навчальних програм із введенням 12-річної освіти.

      — Дозвольте не погодитися з вами щодо розвантаження шкільних програм. Якщо шкільні підручники для молодших класів і надалі писатимуть доктори наук і викладачі вузів, то сумніваюся, що це буде можливим. Сумнозвісний приклад тому — підручник з біології для шостого класу, розкритикований на всіх рівнях, але по ньому і досі навчаються діти...

      — Моя донька теж навчалася у шостому класі, так що я той підручник штудіював. Деякі теми з нього я вчив, будучи студентом на третьому курсі інституту. Що тут порадити? Треба, щоб учитель по-розумному до всього підходив і не вимагав від дитини більше, ніж вона може. У тому підручнику за урок дитина має запам'ятати до 15 нових термінів, а психологи кажуть, що дитяча пам'ять здатна засвоїти максимум 5 нових термінів. Є у нас, на жаль, такі перекоси.

      — Спробуй-но за таких програм бути здоровим!

      — До речі, німецькі діти теж користуються підручниками зi шкільних бібліотек так, як і в нас. З приводу бібліотек не можу стримати емоцій. Студентська бібліотека університету в Білефельді, де ми були, працює цілодобово! Чи є в цьому потреба? Безперечно. Особливо під час самопідготовки в період сесій. Про комп'ютеризацію мовчу, але такої бібліотеки я не бачив ні в Московському, ні в Київському університетах. У нас цілодобово працює бар біля бібліотеки.

      — Не будемо більше на болючий мозоль наступати. Про що практично ви домовились у Німеччині з колегами? Матиме своє продовження ця співпраця?

      — Звісно, так. Невдовзі до нас у гімназію мають приїхати директори німецьких шкіл. Вони ще ніколи не були в Україні, і це буде відкриття ними України як такої. Вже побували у Луцьку і в гімназії викладачі вищої технічної школи. Ми мали зустріч із бургомістром Херфорда, без дозволу якого ми не могли розраховувати на реальне продовження наших контактів. Пан Томас Габріель схвалив програму обміну саме учнями, бо волинські студенти за підтримки спілки ветеранів «Мости в Україну» вже давно навели контакти з німецькою стороною. Близько 100 студентів відвідали німецькі підприємства та державні установи округу Ліппе, де вивчали їхнiй досвід. А зараз уперше з'явилася можливість зреалізувати таке партнерство, так би мовити, ще зі шкільної лави. Бургомістр також пообіцяв дізнатися, чи є можливість організувати практику студентів Волинського держуніверситету у місцевих школах. Наші діти поїдуть у Німеччину, щоб не з чужих слів, а на власні очі побачити, як навчаються їхні німецькі ровесники. Це спонукатиме їх до кращого вивчення німецької мови і не тільки. Це впливатиме і на певні зміни у світогляді. Діти є діти, вони скрізь однакові. На перервах бігають коридорами як у них, так і в нас. І це нормально. Так само кидають шкільне сміття повз кошик. До речі, у німецьких школах немає змінного взуття та шкільної форми, а чистоті можна тільки позаздрити. Такі килимові доріжки я бачив лише в Кремлівському палаці з'їздів. На жаль, наша ментальність відрізняється від німецької. Німцеві не прийде в голову йти і плювати на вулиці лушпайки від насіння. Нещодавно з колегою йдемо біля нашого університету. Йдуть поруч двоє молодих людей, красиво одягнених, i плюють насіння. Підходжу до них і починаю розповідати, що це негарно, тощо. Вони послали мене так далеко... От вам і вся різниця.

      — До речі, діти дуже реагували на ваші розповіді про те, як у Німеччині ставляться до пропусків занять...

      — Вони були шоковані. Там такої проблеми фактично не існує. Немає значення, чому ти пропустив урок — з причин об'єктивних чи їздив у село бабусі картоплю садити, чи в тебе голова боліла. Всі пропуски фіксуються в атестаті. А потім роботодавець, побачивши їх, зробить свої висновки, чи варто тебе брати на роботу, чи ні, якщо ти часто хворів або просто лінувався. Прихід батьків до школи — теж із розряду фантастики. Батьків викликають на певну годину, значить, вони мусять відпрошуватися з роботи. Власник фірми відпускає, але починає думати: якщо ти не можеш навести лад у своїй сім'ї і не справляєшся із вихованням дитини, то чи можеш ти справлятися з відповідальною роботою? Кілька таких походів до школи — і можна втратити роботу. Тому якщо у класі п'ятому батьків викликали в школу, то їхніх дітей до закінчення школи ніхто і не чує — виховний момент діє стовідсотково. Ось чому і дисципліна на уроках є, хоча не скрізь однакова. Так що навчатися є чому.

      Після німецьких гостей гімназію №4 відвідала делегація польських освітян та бургомістр Вілянова (один із районів Варшави). Невдовзі представники гімназії поїдуть до Варшави, щоб підписати договір про співпрацю та обопільне стажування українських та польських учнів у Польщі та Україні. Польську мову вивчають у четвертій гімназії поки що не як основну, але у планах на найближче майбутнє є задуми ввести її поглиблене вивчення з першого класу. Бо знати мову свого найближчого європейського сусіда не завадить.

      Повернулися в гімназії і до вивчення ще однієї іноземної мови — російської. Свого часу її уроки були скасовані, але виявилося, що діти не вміють навіть читати по-російськи, хоча багато книг та літератури треба читати мовою оригіналу. А тому ввели дві години російської, щоб діти могли хоч на комунікативному рівні її знати.

      Отож мости в Європу та звідти в Україну наводитиме шкільна молодь. Хтозна, може саме цей досвід взаємних контактів, толерантності, взаємоповаги і навчить майбутнє покоління українців жити по-європейськи у цивілізованій Європі, будуючи на своїй землі процвітаючу гуманну державу на ймення Україна. І їм не соромно буде жити в цій державі, у самісінькому центрі Європи. Ані за невиплачені зарплати і пенсії, ані за тотальне безробіття, ані за низький життєвий рівень пересічного середньостатистичного українця, ані за українську демократію.