За чистоту племені

      Питання, як запліднювати корову, штучним чином чи бичком, перед більшістю селян не стоїть. Тільки-но тварина входить в охоту, як тут же, на громадському пасовиську сама підбирає собі пару з-поміж трьох-чотирьох сільських бугайців і через деякий час на радість хазяям приводить телятко. Зрозуміло, що про якусь «породистість» потомства не йдеться. Здебільшого людей влаштовує будь-який результат.

      Тому не варто дивуватися наслідкам такого неперебірливого спаровування, які є ще красномовнішою ілюстрацією до занепаду українського тваринництва, ніж скорочення маточного поголів'я. Так, якщо протягом 1991—2003 років корів у нас поменшало майже удвічі — на 4,1 мільйона голів, то приплід телят скоротився вшестеро — із 7,2 мільйона до 1,2 мільйона тонн. При цьому ситуація має стійку тенденцію до поглиблення.

Корову — до Червоної книги?

      Врахуйте минулорічні низькі закупівельні ціни на м'ясо і дорогі корми, і ви зрозумієте, чому і в першому кварталі нинішнього року народилося на 182 тисячі телят менше, ніж за відповідний період 2003-го. Як висловився міністр аграрної політики Віктор Слаута, «по коровах добираємося до Червоної книги».

      Така само і з продуктивністю сільськогосподарських тварин. Ще залишаються господарства-рекордсмени, де від корів надоюють по 4-5 тисяч кілограмів молока за лактаційний період, але в середньому по Україні від однієї годувальниці в 2003-му мали всього 2043 кілограми, а середньодобові прирости живої маси великої рогатої худоби не перевищували 300 грамів. Так що живуть наші Зірки та Маньки впроголодь, молока дають мало, поголів'я катастрофічно «тане», окрім того, вироджуються породи як такі.

      Але в сільському господарстві з'являються люди, які починають вкладати гроші у племінну справу, бо вірять, що, попри нинішню хронічну збитковість тваринництва, з часом селекція стане дуже прибутковим бізнесом. ТОВ «Генетичні ресурси» — новий приватний селекційний центр, створений зусиллями фахівців Інституту розведення і генетики тварин УААН України та персонально двома найвідомішими зоотехніками України — екс-міністром сільського господарства Юрієм Карасиком та народним депутатом, президентом Української академії аграрних наук Михайлом Зубцем.

      За словами заступника міністра агрополітики Юрія Мельника, з таких центрів (зараз їх в Україні шість: окрім київського, аналогічні підприємства існують на Черкащині, Сумщині, Львівщині, Одещині та в Переяславі-Хмельницькому) має починатися чітка і дієва система племінної роботи як із сільгосппідприємствами, так і з худобою населення.

«Генетичні ресурси»: задоволення для багатих

      За якісними, високопродуктивними тваринами сьогодні «ганяються» не так прості люди, яким часто копійки на хліб не вистачає, як переважно сильні господарства, за якими стоять впливові інвестори. Здебільшого у них є фінанси і бажання «побавитися» із таким дорогим задоволенням, як високопродуктивне тваринництво, але не завжди існує така можливість. «Раніше вважали, що якщо є гроші, то можна мати все, — каже Юрій Мельник. — Але зараз є низка обмежуючих факторів, які не дають реалізуватися цьому принципу, — ветеринарні заборони, які діють в Україні щодо інших країн або в інших країнах щодо України. Ми сьогодні реально можемо завезти живу тварину лише зі Сполучених Штатів та Угорщини».

      Відповідно, ті, хто закупив і привіз із закордону продуктивних бичків років зо два-три тому, до численних спалахів ящуру та енцефалопатії в Західній Європі, опинилися у виграші. ТОВ «Генетичні ресурси» придбали у США, Канаді, Німеччині, Голландії та Франції 12 найпродуктивніших у світі бугаїв. Окрім того, шляхом штучного осіменіння найкращих українських корів найдорожчою імпортною спермою отримали ще 12 своїх молодих красенів, які й становлять основу селекційного центру. Для тварин побудували нове, зручне приміщення, а селекціонерам закупили якісне імпортне обладнання для одержання сперми, лабораторію для оцінки якості продукту і кріоконсервації.

      «Тут є бугаї для роботи з нашими трьома породами — голштинською, чорно-рябою молочною і червоно-рябою молочною. У перспективі — завезення швіцької та сементальської порід», — продовжує Юрій Федорович. За словами заступника міністра, унікальність цього селекційного комплексу полягає в тому, що в центрі унікальних тварин поєднано з унікальними технологіями. «Окрім того, в Україні з'явився споживач, який потребує дорогої сперми. Сьогодні найдорожча сперма найшвидше розпродується. Є бугаї, сперма яких узагалі не потрапляє у спермосховище на тривале зберігання», — зазначає п. Мельник.

      Але як засновники «Генетичних ресурсів», так і керівники Мінагрополітики чудово розуміють, що затрачені зусилля виявляться марними, якщо не приноситимуть прибуток. А прибутку не буде, якщо тваринництво загалом і племінна робота серед поголів'я населення зокрема перебуватимуть в такому «загоні», як нині. Тільки на «крутих» господарствах не виїдеш — їх зi стадом на кілька сотень корів існує від сили по три-чотири на кожну область. Тоді як переважна більшість молочного поголів'я «мешкає» у кількості дві-три штуки по селянських дворах.

«Акт злучки»: за гроші чи за пляшку?

      Тим часом дядьки і тітки, які тримають корів на своїх подвір'ях, як і слід було очікувати, аж ніяк не шикуються в чергу за штучним осіменінням. Їх цілком влаштовують бички із сільського пасовища. Попри те, що «акт злучки», як правило, обходиться дорожче, ніж послуги техніка зі штучного осіменіння. Звісно, якщо у вас у селі прийнято розраховуватися грішми, а не злучати худобу за пляшку. Так, власник корівки за продуктивну «прогулянку» з бичком платить власнику бугая 20-25 гривень, тоді як одна спермодоза (залежно від якості) коштує 8-18 гривень. Але відсутність зручної системи продажу якісної сперми населенню і брак кваліфікованих спеціалістів для цих специфічних робіт диктують своє. Коли були колгоспи, де тримали сотні-тисячі корів, проблем не виникало: за бажання і якісний племінний матеріал, і фахівців можна було знайти в кожному бригадному селі. Зараз як уявиш собі, що по техніка, щоб привезти його до корівки, треба їхати в райцентр (а іноді — в сусідній), спеціально замовляти машину, а значить, наймати водія (бо в селах мало в кого є власний транспорт), узгоджувати час, платити, частувати... «Домовитися» з простим бичком, виходить, простіше.

      Щоб переконати населення користуватися послугами племінної служби, у Мінагрополітики ставлять перед обласними державними адміністраціями і облуправліннями сільського господарства завдання максимально «наблизитися» до кожного двору. «Племоб'єднання, які є в областях, повинні проводити племінну роботу і серед населення в тому числі», — каже міністр Віктор Слаута. За словами ж Юрія Мельника, система має діяти по вертикалі чітко, як годинник. Вищезгадані селекційні центри повинні продавати племінний матеріал облплемоб'єднанням, ті — міжрайонним і районним племпідприємствам, які через систему пунктів штучного осіменіння мають надавати послуги людям.

      Як вважає Віктор Слаута, іншого шляху до відродження продуктивного тваринництва, як осіменяти худобу на селянських подвір'ях, відслідковувати її потомство, викуповувати краще поголів'я і з нього формувати материнські стада для відродження знищених ферм, не існує. «Це досвід Львівської області 80-х років, — додає Юрій Мельник. — Із 20 тисяч голів телиць, які з області вивозили щорічно у 1986-1989 роках, більше половини було вирощено у господарствах населення, і з них формували гурти, які купували, наприклад, на Київщині».

      Сьогодні таку роботу централізовано почали на Рівненщині, де поставили за мету відкрити пункти штучного осіменіння в кожному селі, де пасеться не менше 100 корів. Як розказує заступник глави облдержадміністрації Олександр Чуприна, за потреби в 465 пунктів рівняни уже відкрили 420. «За рахунок місцевих бюджетів і в кредит виділяємо кошти, через районні центри зайнятості працюємо з людьми, щоб ті відкривали приватні пункти», — каже він. У такий спосіб, за підтримки сільрад і райдержадміністрацій, справу вдається зрушити з місця. Між іншим, племінний матеріал рівненське облплемоб'єднання купує, зокрема, і в ТОВ «Генетичні ресурси».

      Тим часом у Мінагрополітики виношують плани створити спеціальну племінну інспекцію, яка контролюватиме якість послуг. Як каже Віктор Слаута, такий контролюючий орган з'явиться за пару місяців, щоб з нового року штат із 600 ревізорів запрацював на повну силу.

      Хоча в загальному підсумку успіх племінної справи все одно залежатиме не так від ретельності і сумлінності чиновників, як від цін на продукцію тваринництва, тобто від привабливості цієї галузі як такої. Після стрімкого скорочення поголів'я ВРХ протягом минулого року ціни знову почали зростати, підвищившись за І квартал в середньому на 30 відсотків. Рентабельним у минулому році виявилося виробництво молока — на 9,2 відсотка проти мінус 13,8 у позаминулому. Втім поки що це далеко не ті прибутки, які дозволяють як господарствам, так і населенню широко розвернутися на фронті переоснащення і підвищення продуктивності скотарства.

Довідка «УМ»

Продуктивність дійного стада по областях дуже нерівномірна: господарства у Київській, Донецькій, Дніпропетровській, Тернопільській областях мають наполовину продуктивніших корів, ніж сільгосппідприємства Житомирщини, Рівненщини та Волині.

Довідка «УМ»

      Проти минулого року поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 1,5 мільйона голів, а корів — на 420 тисяч. Таким чином у сільгосппідприємствах залишився лише 1 мільйон корів, або в середньому по Україні чотири голови на 100 гектарів сільгоспугідь. З них у Херсонській області припадає всього по 1 корові на 100 гектарів, у Миколаївській — 1,4 корови, у Кіровоградській — 1,7, у Дніпропетровській — 2 корови на кожні 100 га.