Бізнес без ретуші

      Вінницю можуть визнати найсприятливішим після столиці містом для малого і середнього бізнесу. Принаймні такий висновок напрошується після ознайомлення зі статистичними даними: тут на десять тисяч жителів припадає 110 підприємств. Щоправда, пояснити таке досягнення досить просто: по-перше, у місті останніми роками з'явилося багато безробітних, які спрагло шукали собі мiсце роботи і знайшли його у власному бізнесі; по-друге, аби розв'язати проблему безгрошів'я для городян, міський голова Олександр Домбровський сміливо взяв під свій патронат дрібне підприємництво. Позитивну тональність у стосунках з малим і середнім бізнесом обрали й в обласній держадміністрації: регіональна програма розвитку підприємництва є складовою соціально-економічного розвитку Вінниччини не на словах, а на ділі. Скажімо, наприкінці минулого року облдержадміністрація прийняла рішення про надання часткової компенсації кредитної ставки для тих, хто заснував свою власну справу. Крім того, для підтримки підприємництва виділено 4 мільйони бюджетних гривень.

      Утім для реального паритету між місцевою владою і бізнесовими колами багато чого не вистачає. Передусім — нормотворчої бази, тобто законів, інструкцій, листів і роз'яснень виконавчих органів влади. Це заважає багатьом намірам утілитись у життя. Вінницькі керівники задумали побудувати в обласному центрі Палац спорту, але ж підняти на таке місцевий бізнес непросто, та й місцева громада могла б виступити учасником цього проекту. Проте у неї, громади, поки що немає права виступати в ролі юридичної особи. Якби таке право було, то місцева громада могла б реалізовувати себе як корпоративний власник у межах якогось будівельного проекту. Про це, зокрема, заявив начальник управління економіки Вінницького міськвиконкому Костянтин Грищенко у своєму виступі перед учасниками виїзного засідання Українського освітнього центру реформ. У міськвиконкомі, за його словами, планують розробити нормотворчий документ, який би дозволив місцевій владі використовувати свої корпоративні права.

      За цим криється великий шар проблем, що назріли у форматі стосунків «місцева влада — підприємець» не тільки у регіональному — у загальноукраїнському масштабі. Ідеться про керівні «папери», яких не вистачає, або якщо їх і вистачає, то вони нерідко суперечать інтересам малого і середнього бізнесу. Саме про цю проблему найбільше говорили на згаданому виїзному засіданні. Насамперед слід зазначити, що період дискусій щодо цього начебто минув, оскільки на законодавчому рівні вагань немає: бізнес і влада — партнери, і жоден нормотворчий документ не можна приймати без попереднього обговорення у підприємницьких колах. Так велить Закон «Про основи державної регуляторної політики», який набрав чинності з 1 січня цього року. Проте, як виявилося, влада сприйняла парламентський вердикт, швидше, на декларативному рівні. Тобто виявилася неготовою застосовувати цей закон на практиці.

      Розробляти підзаконні акти в уряді взялися із запізненням. Зокрема, тільки тепер завершують роботу над документами, в яких закладено методику оцінки нормотворчого акта як такого, для застосування його з метою регулювання підприємництва. Річ не зайва, тому що навіть у центральних органах влади зі складанням таких актів трапляються «проколи»: 33 відсотки їх у минулому році було забраковано форпостом малого і середнього бізнесу — Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва. Що ж до вінницьких пенатів, то і тут свого часу наламали дров: за словами керівника обласного представництва Держкомпідприємництва Андрія Готи, голови районних держадміністрацій видавали акти... з тарифами для підприємців. Акти було анульовано після втручання Андрія Готи. Факт досить типовий для всієї України.

      «Тепер у Київському господарському суді розглядають велику кількість судових позовів від підприємців з приводу неправомірності того або іншого пункту нормотворчого документа центральних органів виконавчої влади, — зазначив голова Фонду захисту підприємництва, представник компанії, яка надає адвокатські послуги, Євген Солодко. — Цей процес набиратиме обертів, тому що все більше з'являється громадських організацій, які опікуються інтересами малого і середнього бізнесу». Утім це спостереження, мабуть, є справедливим тільки стосовно столиці, тому що в глибинці викручувати руки підприємцям звикли і дуже дивуються, коли виникає опір. Скажімо, на Вінниччині із сільських районів раз по раз надходять скарги про те, що з комерційною структурою розривають угоду про оренду приміщення, якщо вона не вступить в райспоживспілку. Словом, скрізь дають зрозуміти: без високих покровителів «приватному сектору» в регіонах ані кроку руш.

      А опір зростає. Примітно, що вже навіть у глибинці знайшло відгук замовлення суспільства на громадські підприємницькі організації. Скажімо, у віддалених селах підтримали ідею розкрутити новий бізнес — так званий сільський зелений туризм. А оскільки піднятися йому без відповідної законодавчої бази та інфраструктури було ніяк, то й виник їх тимчасовий «замінник» — Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Справа потребує розвитку. Нікого не влаштовує напівлегальне ведення цього бізнесу. Проте відповідний законопроект досі пробуксовує у парламенті.

      Офіційно на Вінниччині зареєстровано 17 садиб, що будь-коли готові прийняти туристів. Аби надати господарям, які наважилися це зробити, законний статус, у Барському районі місцева рада ухвалила відповідне рішення. Усі садиби, які спеціалізуються на зеленому туризмі, оподатковуються у розмірі 20 гривень на місяць. З точки зору методики до цієї новації також не підкопаєшся. Барський районний осередок на чолі з Оксаною Бас минулого року виграв грант міжнародного фонду «Євразія» і тепер готовий надавати бажаючим усіляку допомогу. Аби наблизитися до європейських стандартів, садиби ще належить сертифікувати. Поки що ж цілком реальним вбачається запровадження страховки для туристів (така умова є обов'язковою за кордоном). Цим, зокрема, опікується компанія «Оранта». На Вінниччині вбачають для себе перспективним надання послуг зеленого туризму для мешканців великих міст, зокрема приїжджих із Москви і Санкт-Петербурга, а втім, і поляки, і американці сюди вже теж протоптали стежину.