Стажери вчитимуться і вчитимуть владу

15.10.2010

Десятеро дипломованих фахівців, які є особами з обмеженими можливостями, візьмуть участь у соціальному проекті «Об’єднуємо зусилля для зайнятості кожного». Впродовж чотирьох місяців п’ятеро з них працюватимуть у державних органах влади і стільки ж — на приватних підприємствах. За свою роботу отримуватимуть спеціальну стипендію — 95 доларів на місяць.

У наступному році, по закінченню експерименту, організатори планують видати методичні рекомендації для роботодавців, проаналізувавши всі проблеми, що виникали у неповносправних під час їхньої роботи. Узяти участь у проекті зголосилися поки що обласний центр зайнятості та департамент соціальної політики Луцької міськради.

— Якщо після закінчення проекту з десяти стажерів залишиться працювати два–три — це вже буде велика перемога. Може, після цього фахівців–інвалідів братимуть на роботу на конкурсній основі на рівні з усіма навіть у держустанови. Адже донині про це не було й мови, — розповіла керівник проектів Волинської організації громадського об’єднання «Генерація успішної дії» Людмила Фурсова. — Україна у грудні 2009 року ратифікувала Міжнародну конвенцію з прав інвалідів, у ст. 27 якої записано, що неповносправні мають право працювати в органах державної влади. Хоча не всі держустанови про це знають. Тому цей проект має і просвітницьку мету. Ця проблема існує ще в іншій площині. Ти добре вчився, отримав навіть диплом iз відзнакою. Але коли йдеш влаштовуватися на роботу, у тебе навіть анкети не беруть. «Як ви будете працювати, коли елементарно не можете заповнити анкету?!» — чуєш у відповідь. Починаєш пояснювати, що я вмію працювати з комп’ютером, що є ліцензійне програмне забезпечення з озвученням, яке дозволяє працювати мені не гірше за інших. А тебе слухати не хочуть. На одній із нарад нещодавно почула: «Навіщо вам, інвалідам першої групи, працювати, у вас же пенсія пристойна?». Тобто не всі розуміють, що для нас працевлаштування — це не лише кошти. Це шанс для самореалізації в житті, що не менш важливо, ніж гроші для існування.

Попри те, що українське законодавство передбачає чотири відсотки робочих місць для інвалідів на кожному підприємстві незалежно від форм власності, часто роботодавці йдуть на зговір з інвалідами, сплачуючи їм якісь мізерні кошти за формальне працевлаштування. Певною мірою винні самі люди, які погоджуються на це, замість того, щоб отримувати повноцінну платню за свою роботу. 90 вiдсоткiв пiдприємств подають вакансiї до центрiв зайнятостi на неквалiфiковану робочу силу.

Залишається ще один український парадокс: якщо пiдприємство можна оштрафувати за вiдмову в працевлаштуваннi iнвалiда, то накладати штрафи на державнi установи за це не можна. От i вiдмахуються там вiд осiб з обмеженими можливостями: «Інвалiд? Так ми ж держадмiнiстрацiя!». Тобто органи влади першими й порушують ст. 27 Мiжнародної конвенцiї захисту прав iнвалiдiв. Вiдтак iз 76 тисяч неповносправних осiб на Волинi працевлаштовано лише 10,5 тисячi осiб. n