Сьогодні православний світ відзначає одне з дванадцяти найбільших церковних свят року — Покрову Пресвятої Богородиці. Покрова вважається символом заступництва і молитви про спасіння світу від бід і страждань. А віруючі просять цього дня у Цариці Небесної захисту та допомоги і вірять, що одного разу Свята Діва знову зійде з небес, оточена ангелами, пророками та апостолами...
Покрова Пресвятої Богородиці — це свято не тільки грецького народу, від якого воно пішло, а й усього православного люду. У цей день, 14 жовтня, церква оспівує Матір Божу словами духовної радості:
Ниць благовірні люди, світло празнуєм.
Осяяні твоїм, Божа Матір, приходом
І до Твого звертаючись пречистого образу,
Щиро промовляємо:
«Покрий нас чесним Твоїм покровом,
І позбав нас від всякого лиха,
Просячи Сина Твого, Христа — Бога нашого,
Спасти душі наші.
Зображення Богородиці на іконах є спогадом дивного видіння, яке побачив святий подвижник Андрій Юродивий у Влахернському храмі Константинополя у Х столітті. А було все так: велична жінка йшла від Царських воріт у супроводі великого почту, де були святий пророк Предтеча, апостол Іоан. Святий Андрій спитав свого учня:
— Чи бачиш ти Святу Діву?
— Бачу! — відповів Єпіфаній.
У цей час Богородиця молилася, обливаючись слізьми. Закінчивши молитву, вона підійшла до престолу і знову молилася за народ. Потім зняла з себе омофор, що носила на пречистій Своїй голові, й розкинула над людьми. Свята Матір Божа взяла на себе опіку не тільки над греками, а й над усім християнським людом.
Свято Покрови Богородиці — це з’явлення з вищого світу. Господь нам каже: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать». Покрова Богородиці — це захист християнського світу від зла і напастей. Омофор її став своєрідним оберегом України, символом споконвічного прагнення до миру, злагоди між своїми і чужими землями.
В Україні поширений апокриф про допомогу Богородиці будівничим Печерської лаври. Нібито 39 днів підряд клали монахи стіни Лаври, а вони щоразу входили в землю. На сороковий день прокинувся старець печерський Феодосій і сказав братії: «Ходімо подивимося, якщо і сьогодні немає стін на землі, то покинемо будувати — значить, Богу це невгодно». Вийшли вони на двір і побачили стіни на місці. А на небі Богородиця, яка їм каже: «Це я молила Бога, щоб стіни в землю входили, — щоб легше вам було будувати. Зводьте дах, робіть дзвіницю, тоді і стіни iз землі вийдуть». Так і сталося.
Культ Богородиці в Україні здавна був дуже сильним. На честь перемоги над печенігами Ярослав Мудрий заклав храм Святої Софії, одночасно поставив церкву Благовіщення над Золотими Воротами в честь пресвятої Богородиці. Також Київ має церкву Покрови на Подолі, Богородиці Пирогощої, куди йшов князь Ігор поклонитися після перемоги над ворогом.
Ще одним важливим моментом у формуванні культу Богоматері стала легендарна оповідь про захист нею Почаївської обителі від нападу турків у липні 1675 року. Згідно з цим переказом, Іов Залізо, який на той час уже помер і був канонізований, з’явився з Богородицею над Троїцькою церквою. Мати Божа відвертала від монастиря стріли й кулі турків. Вражені нападники перелякалися й покинули Почаїв. Ця легендарна подія знайшла відображення в піснях «Ой зійшла зоря вечоровая...», «Пасли пастирі вівці на горі...» та інших зразках української релігійної лірики.
Особливим це свято було для запорозьких козаків. Свята Покрова була їх заступницею у далеких походах. Під покровом Богоматері вони не боялись ні розбурханих хвиль, ні ворожих стріл. Священною для кожного лицаря на Січі була Покровська церква, від порогу якої козаки вирушали в похід і куди з подякою за порятунок поверталися з боїв.
Ось як про вшанування Покрови писав Дмитро Яворницький: «Відшукавши який–небудь величний острів посеред Дніпра або видивившись якийсь підвищений ріг, тобто мис на березі ріки, запорозькі козаки відбирали в останньому найкраще і найвідкритіше місце і на ньому передусім зводили церкву, найчастіше в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці, а потім уже споруджували інші необхідні для життя будови. Нехай пишається храм Божий у небесній висоті і нехай святі молитви зносяться від нас прямо від землі до престолу Господа Бога».
Із родин реєстрових козаків за потребою відправляли молодих хлопців на Січ. Часто це випадало на свято Покрови. Це був народний ритуал, свято не тільки для родини хлопця, а й для всього села. Певні обрядові традиції виробила і сама Січ, приймаючи нове поповнення.
Чи є свято Покрови суто релігійним? Дослідники вважають, що культ Покрови — покровительки і заступниці — сформувався на основі давніх культів слов’ян–язичників на честь жіночого божества продовження роду, плодючості (Лади, Живи). Відголоски цього культу добре простежуються у дівочих заклинаннях — молитвах, приурочених до цього свята. Жовтень був порою весіль. Якщо дівчину сватали до Покрови, то можна було ще протягом трьох тижнів відсвяткувати весілля. І, можливо, пісня, яку співали дівчата на Покрову на Харківщині, і є тією давньою й вічною жіночою молитвою.
Покровонько, Покрівонько!
Покрий мені голівоньку:
Щоб я жінкою була,
Щоб я весело жила
З чоловіком молоденьким,
З дитяточком веселеньким.
Улюблена назва церкви Покрова була не тільки у козаків. Церкви на честь цього свята зводили в містах і селах України. Де була церква Святої Богородиці, влаштовували церковно–народне свято–храм (празник, мед). В Україні до цього свята мастили хату всередині, прикрашали рушниками, розписом, витинанками, застеляли столи та скрині килимами.
Перед Покровою у багатьох селах і містах влаштовували ярмарки, на яких можна купити все, що не кожен міг зробити власноруч — весільні скрині, коштовні тканини на одяг, крамні хустки, жіночі прикраси, товари, що везли на ярмарок чумаки.
Після святкової літургії на Покрову влаштовували громадські обіди. Коли дозволяла погода, робили це на подвір’ї церкви. Цього дня, як на Великдень і Різдво, з’їжджалися родичі. Не обминали увагою самотніх і хворих людей.
У деяких регіонах України на Покрову розпочинались молодіжні вечорниці, на яких не працювали, а справляли забаву. За народним звичаєм три дні не робили важкої роботи.
Зі святом Покрови в Україні пов’язано чимало народних повір’їв, прикмет, приказок, прислів’їв. До цього часу закінчувалася оранка, сівба, господарі ховали на зиму плуги, борони. Тому хто не встиг засіяти озиму до свята, про такого говорили: «Хто сіє на Покрові, той не має що дати корові». У селян тепер з’являлася можливість трохи відпочити від безперервної виснажливої праці. У зв’язку з цим у народі говорили: «Як прийшла косовиця, то жінка кородиться, як прийшли жнива, жінка як нежива, а як прийшла Покрова, то й жінка здорова».
Коли починали будівництво хати, намагались закінчити його до 14 жовтня, щоб до свята ввійти під дах — покров: «Тоді Покрова покриє всіх у новій хаті покровом і всі нечисті духи щезнуть із хати, і увесь рік буде спокій», — так вважали на Київщині. Через те і закликали Покровительку в кожен дім: «Покрово коханко, ходи до нас в хатку. Будеш ти співати, та нас звеселяти».
Свято відбудеться за участі Всеукраїнського громадського об’єднання «Всеукраїнське Козацьке військо». У програмі — виступи народних колективів iз патріотичними піснями та ярмарок виробів народних умільців.
За станом погоди на свято Покрови селяни здавна намагалися передбачити характер наступної зими. Якщо на Покрову вітер iз півночі, то зима буде дуже холодна і з хуртовинами, якщо з півдня, — то тепла. Говорили також, що «Покрова покриває або листом, або снігом», тобто, якщо на Покрову не випав сніг, то його не буде аж до січня. Зазвичай до Покрови птахи, які зимують у теплих краях, відлітали з України. Коли ж 14 жовтня ще можна було побачити лелек, то це свідчило про теплу зиму.
Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>
Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>
Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>
Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>
Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>
У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>
