«Нас вичавлюють до останнього поту»

Продаж у 2005 році колишнього гірничо–металургійного комбінату «Криворіжсталь» дотепер залишається взірцем ефективної оборудки. З виручених тоді нашою державою 24 мільярдів доларів частина пішла і на потреби самого міста гірників. Покупець, магнат індійського походження Лакшмі Міттал, який володіє по всьому світу більш як 40 підприємствами гірничо–металургійної сфери, справді вселяв довіру. Отож доводилося говорити про такий собі подарунок долі для криворіжців.

Справді, якщо міркувати за деякими критеріями, нинішня ситуація на колишній «Криворіжсталі» може здатися іншим на заздрість. Зокрема, середньомісячна заробітна плата тут залишається найвищою в галузі по Україні. Проте лише грошовою винагородою для працівників комбінату зобов’язання нинішнього власника підприємства не вичерпуються. За договором купівлі–продажу від 2005 року, власник має зробити у колишню «Криворіжсталь» серйозні інвестиції. Згодом же виявилося, що це йому не до снаги. Причиною було названо світову фінансово–економічну кризу. Зрештою, 14 травня 2009 року в присутності преси керівництвом Фонду державного майна України і власником ВАТ «Арселор–Міттал Кривий Ріг» компанією Arcelor–Mittal Duisburg було підписано нову редакцію договору купівлі–продажу. Але й цим крапку не поставлено.

12 жовтня Господарський суд Києва має розглянути позов Генеральної прокуратури про відміну вищезгаданого перегляду термінів інвестиційних зобов’язань гірничо–металургійного комбінату. Якщо рішення суду для позивача буде позитивним, то неважко передбачити подальший розвиток подій: раз власник своїх інвестзобов’язань не виконує, значить, ату його. І тут, як не крути, проглядається глибоко політичний підтекст. Адже під час продажу «Криворіжсталі» у 2005 році особливо наголошувалося, що підприємство таким чином вислизнуло з рук українських магнатів Пінчука та Ахметова. Тепер же можна все повернути на круги своя. Політична ситуація в Україні нині для таких радикальних кроків підходяща як ніколи.

Голова профспілкового комітету ВАТ «Арселор–Міттал Кривий Ріг» Юрій Бобченко акцентує увагу на тому, що до вищезгаданої світової фінансово–економічної кризи на підприємстві мали рентабельність до 80 відсотків, однак, мовляв, майже нічого не робилося для його технічного переоснащення і коефіцієнт зношення основних фондів тут сягає 90 відсотків.

Нещодавно на підприємстві відбулася конференція трудового колективу. На ній було визначено 5 пунктів соціальних зобов’язань, які інвестор теж не виконує. Зокрема, власник не зберіг обіцяну кiлькiсть працюючих — iз колишніх 50 тисяч нині на підприємстві залишаються трохи більше 36 тисяч осіб. З одного боку, це робилося цивілізовано — людям передпенсійного віку запропонували піти на заслужений відпочинок iз немалою вихідною допомогою, на що чимало з них спокусилися. А з іншого — нині дається взнаки інша проблема: криза начебто відступає, підприємство працює, а на вивільнені робочі місця нікого не беруть. Отож, за висловлюванням Бобченка, «з людей вичавлюють останній піт». І раніше конференції трудового колективу приймали рішення про надання власником економічно обґрунтованих нормативів чисельності працівників підприємства, але дотепер так нічого й не домоглися.

Та й щодо зарплати профспілки констатують її відставання щонайменше вдвічі від обіцяного — нині вона на підприємстві становить у середньому 3654,8 гривні. Як зізнався Юрій Бобченко, те, що в них люди отримують найбільше серед усіх підприємств галузі в Україні, їх не втішає, адже рівнятися необхідно на європейських та американських колег, у яких власник цей же, але отримують незрівнянно більше. Однак менеджери на комбінаті отримують щомісяця, за свідченням профспілкового лідера, по 80—100 тисяч гривень.

Також не виконуються плани введення житла для працівників підприємства. І навіть без погодження iз профкомом закрито п’ять їдалень. Натомість, щоправда, пропонують пересувні буфети, однак у них, звісно, асортимент не той.

Як повідомляє Юрій Бобченко, який минулого тижня разом iз головою ЦК профспілки металургів і гірників України Володимиром Козаченком на тему вищеописаної ситуації на «Арселор–Міттал Кривий Ріг» провів доволі гучну прес–конференцію, в трудовий спір iз власником вони вступили ще рік тому і терпіти мають намір до новорічних свят, а після цього кличуть до себе спеціальну урядову комісію, яка, мовляв, і має розставити всі крапки над «і».

Усе тут здається логічним, окрім хіба що одного. На гірничих підприємствах Криворіжжя, які контролюються капіталом донецького походження, ситуація ніскільки не краща, та й то м’яко кажучи. Але гучних прес–конференцій щодо цього ніхто не проводить і спеціальних урядових комісій не кличе. Як кажуть, тільки спробуй... Профспілковому лідеру ВАТ «Арселор–Міттал Кривий Ріг» iз цим значно простіше, адже він є чинним депутатом Криворізької міськради від Партії регіонів. Тому, погодьмося, боротися за права трудящих на «не своєму» підприєм­стві все ж простіше...