СТОЛИЧНА АФІША

КОНЦЕРТИ

Олена Ваєнга: співачка з акторською освітою

9 жовтня співачка виступить у Палаці «Україна», а 10 жовтня — в Театрі оперети як актриса в комедії «Вільна пара». Напередодні цього туру Олена відповіла на кілька запитань «УМ».

— Олено, чому у вашій успішній кар’єрі співачки раптом виник театр?

— Не раптом. Адже я співачка з акторською освітою. (З дитинства Олена мріяла стати актрисою, тому вступила до Театральної академії, яку не закінчила, бо її запросили до Москви записувати перший альбом — Авт.) Колись Андрій Родімов — мій партнер по виставі — знайшов п’єсу «Вільна пара». І хоча герої п’єси вікові, було зрозуміло, що з неї вийде досить цікава вистава.

— П’єса Даріо Фо — випадковий чи свідомий вибір?

— Це дуже відома п’єса італійських авторів Даріо Фо, до речі, лауреата Нобелівської премії, та Франки Рамі. Її на російській сцені грали чудові актори: Анна Самохіна із Сергієм Кошоніним, Любов Поліщук, Марія Аронова з Борисом Щербаковим... До речі, п’єса насичена політичними мотивами. Даріо Фо після війни став комуністом, йому не була чужою політика. Але ми ці моменти прибрали. У нашій виставі вистачає парадоксів. Це обумовлено п’єсою: там усе утопія із самого початку, і зрозуміло, що нічим добрим ця вільна любов не закінчиться...

— Ви співаєте у виставі?

— Ні, не співаю. Це — вистава. Нам вдалося позбутися цього «прокляття», коли я виходила, і глядачі кричали: «Коли ти будеш співати?» А тепер вони ходять саме на виставу, а не на концерт Ваєнги. Тепер глядачі знають, що Ваєнга ще й актриса, і в такій якості хочуть мене бачити також.

13 жовтня
Хосе Каррерас
Палац «Україна», 19.00
Квитки: 450—6500 грн.

ГАСТРОЛІ

12,13 жовтня
Московський художній театр ім. Чехова
Бертольд Брехт «Тригрошова опера». Режисер — Кирило Серебренніков, у ролях: Костянтин Хабенський.
Театр ім. Франка
Квитки: 350—3000 грн.

ФЕСТИВАЛІ

XVІ фестиваль «Нове німецьке кіно»

Згідно з останніми оперативними даними з німецького кінофронту, кіновиробництво в цій республіці просто процвітає: щороку виходить майже сотня нових ігрових і документальних фільмів, 20% кіноринку займає національний продукт, щорічний середній касовий збір — 150 млн. євро. Крім того, німецькі картини періодично потрапляють на престижні світові кінофоруми. Як підтвердження — список фільмів на фестивалі «Нове німецьке кіно».

Стрічка «Всі інші» (реж. Марен Аде) отримала «Спеціальний приз журі» та «Срібного ведмедя» за найкращу жіночу роль на Берлінському фестивалі у 2009 році. «Душевна кухня» (реж. Фатіх Акін) минулого року засвітилася на Венеційському форумі. «Чужу» (реж. Фео Аладаґ) показували на Московському кінофестивалі в 2010 році. Уже майже рідною українським глядачам стала «Перукарка» (реж. Доріс Дорр’є), що брала участь у дебютному Одеському кінофестивалі. А от «Фантомний біль» (реж. Маттіас Емке) жодних престижних відзнак не отримав, проте у ньому головну роль зіграв відомий німецький актор Тіль Швайгер.   

Із 7 жовтня «Нове німецьке кіно» показуватимуть у кінотеатрі «Київ». Згодом фестиваль перекочує до Харкова, Одеси, Донецька, Дніпропетровська, Львова.  

ВИСТАВКИ

«Ті, хто прийшов у 2000–ні». Живопис, інсталяція, відео

У колишньому приміщенні французького культурного центру в Києві на Горького, 104, уже півроку як діє Центр сучасного мистецтва М17. На відміну від інших фондів, які займаються contemporary art, М17 вибрав досі не зайняту нішу на цьому полі діяльності. Перед куратором центру Олексієм Титаренком стоїть завдання просунути молодих українських художників на світові арт–ярмарки, аукціони, бієнале, тобто створити своєрідний феномен «української хвилі» ХХІ століття. Днями в М17 відкрили виставку «Ті, хто прийшов у 2000–ні». Логічно, що саме ці імена в майбутньому представлятимуть «українську хвилю» світового contemporary art. Схоже, Олексій Титаренко не дуже перебирав молодими художниками і на виставку запросив тих, хто встиг побувати на стипендіях і навчанні за кордоном. Це, зокрема, Алевтина Кахідзе, Риба Голуб, Анатолій Белов, група SOSка, група Р.Е.П., Жанна Кадирова, Ксенія Гнилицька, Леся Хоменко, Лада Наконечна, Олександра Чічкан та інші.

Здавалося б, що в тих, хто прийшов у 2000–нi, мало бути оригінальне, позбавлене шаблонів, мислення, яке провокує і не відпускає. Але, походивши по залах центру, підозрюєш, що ніякому мистецькому феномену в 2000–ні в Україні не бути. Хоча, можливо, проблема не так у художниках, як у їх представленні? Візьмемо за приклад проект «Мрійники» групи SOSка, який понад рік тому виставляли у PinchukArtCentre: тоді під проект віддали цілий зал, й ефект від фотографій та відео про чорно–рожевих депресивних емо був вражаючим. Натомість у М17 «Мрійники» представлені кількома фото, які лише на 20 відсотків розкривають задум творців. Так само губляться будинки на лоні природи Лесі Хоменко, частково оголені дівчата Ксенії Гнилицької, графіка і відео про армію і дідівщину Тараса Каменного, дівчина з пакетом на голові, яка нібито нюхає клей, Олени Полященко. За словами мистецтвознавця Олега Сидора–Гібелинди, виставка «Ті, хто прийшов у 2000–ні» нагадує йому список лауреатів Нобелівської премії з літератури: «Вони підібрали художників, які свого часу були на стипендії. А ми знаємо, що не всі стипендіати справді талановиті. У відборі часто спрацьовує не так уміння творити, як грамотно заповнена анкета».

Центр сучасного мистецтва М17.

Виставка триватиме до 20 жовтня.

Володимир Козюк. «Мелодія простору моєї планети». Живопис

Володимир Козюк належить до нового покоління діячів національної культури з активною громадською та творчою позицією. Щоб у цьо­му переконатися, варто тільки поглянути на список його звань: заслужений художник України, колекціонер, меценат, переможець загальноміського конкурсу «Покровитель культури–2003», у 2008 році на Вінниччині Володимир Козюк став переможцем конкурсу на звання «Людина року» в номінації «Діяч культури та мистецтва». На його творчість уплинули, в першу чергу, ті митці, які писали національні краєвиди, оскільки Козюк не має спеціальної художньої освіти: просто після армії якось на одній виставці підійшов до художника Юрія Михайлівського і попросив дати йому пару уроків живопису. Той, у свою чергу, задав новоспеченому учню перемалювати сто пейзажів Шишкіна. Так Козюк став малювати.

Музей «Духовні скарби України».

Виставка триває з 7 жовтня.