Пошуки невідомого

Яким оманливим буває інколи перше враження. І щоб там не казали про першу зустріч, яка начебто характеризує людину найкраще, це далеко не завжди так. Адже за потреби зіграти належну роль може ледь не кожен. Коли Валерія Газзаєва представляли тренером київського «Динамо», він з–під вусів посміхався ледь не кожному питанню журналіста і все бачив у рожевому світлі. Та спливав час, великих лаврів в Україні фахівець так і не зажив, і до «акул пера» Газ уже ставився прохолодніше — на більшості прес–конференцій обмежувався кількома банальними фразами, казав «спасібо» і зникав. А після останнього матчу на посаді керманича «ДК» взагалі доволі грубо відкинув руку журналіста, коли той на ходу намагався поставити запитання. Припущу, що таке ставлення відіграло не останню роль у тому, що практично ніхто в мас–медіа не подарував осетинському фахівцеві на прощання доброго слова.

Звісно, результати більше кажуть за тренера, ніж його поведінка. Узяти хоча б ексцентричного, але дуже успішного Жозе Моуріньйо. Але вміння знаходити контакт з уболівальникам й журналістами дуже часто відіграє велику роль у ставленні до керманича команди ЗМІ і громадськості. Скажімо, авторові цих рядків років дев’ять тому випало бути свідком, як наставник московського «Локомотива» Юрій Сьомін зайшов до найпопулярнішої спортивної російської газети «Спорт–експрес» із величезною пляшкою віскі. Її Палич привіз із ПАР, тож заглянув до газетярів, аби відсвяткувати Новий рік. І спробуй напиши потім про нього щось лихе, хоча результати команди начебто цього й вимагають...

В українській журналістиці роль «задобрювачів» зазвичай виконують не тренери, а президенти клубів та прес–аташе, які беруть газетярів і телевізійників у численні закордонні вояжі. Тому різких матеріалів про грандів на нашому телебаченні і в газетах бачити практично не доводиться. Зате дійшли до кипіння фанати київського «Динамо», котрі відкрито почали висловлювати критику дій президента клубу Ігоря Суркіса й навіть вимагати від нього йти геть. А той у відповідь: «Відправити мене у відставку можу лише я сам».

Як у «Динамо», так і в збірній України брати Суркіси тривалий час перебирають тренерів динамівської школи та тих, із ким можна легко домовитися. Журналісти, наприклад, подейкують, що Павлові Яковенку не доручають чогось більшого, ніж «молодіжка», бо він запросто може послати будь–якого боса дуже далеко, а наступного дня розвернутися й піти з посади. Криза в динамівському клубі після смерті Валерія Лобановського лише поглиблювалася, хоча й не обходилося без локальних успіхів. Уболівальникам же кидали «обіцянки–цяцянки» виграти Лігу чемпіонів. І таким людям як Газзаєв та гендиректор Резо Чохонелідзе, мало б бути соромно за порожні слова.

Схоже, за нинішнього президента «біло–сині» так і не перейдуть на новий рівень. Хоча, можливо, якщо він зможе переступити через себе й запросити справді незалежного тренера–професіонала, надія з’явиться. А вона, як відомо, пані живуча.