Здається, «до жовтневої революції» родинне життя було назагал краще: діти спокійніші, діди й бабці мудріші, жінки й чоловіки веселіші й активніші. Охоче працювали, співали, не бідкалися і на свята знали чим зайнятися, не хапаючись лише за пляшку. Утім, можливо, це така собі казочка, вигадана ворогами прогресу? Революція ж індустріалізацію і колективізацію забезпечила, заводи в містах і клуби по селах побудувала. Утім нині чимало з тих заводів занедбані, у клубах — гральні автомати. А краса створених доти пісень, глибинний символізм календарних обрядів, звичаї громадської взаємодопомоги нагадують про те, що без знищення мільйонів найталановитіших наша країна досягла б набагато більших життєвих успіхів.

Якою ж була «доколгоспна цивілізація» українців? Чи можемо повернутися до неї, як до точки на шляху розвитку, на якому колись звернули «не туди»? Сучасні технології передавання знань дозволяють здійснити цю подорож у часі. Це можна зробити, зокрема, на лекторії «Українська родина», започаткованому минулого тижня у київському Літературно–меморіальному музеї Павла Тичини (вул. Терещенківська, 5, кв.1), який щосереди проводять фольклорист Олена Чебанюк та психолог Галина Бевз.