«На Карякіна ніхто образ не тримає»

Перемога українських гросмейстерів–чоловіків на Шаховій олімпіаді в Ханти–Мансійську стала другим таким успіхом в історії українських шахів. Про перипетії всесвітнього турніру й вагу сибірського «золота» для розвитку шахів в Україні «УМ» розпитала капітана збірної Володимира Тукмакова. 64–річний гросмейстер з Одеси, заслужений тренер ФІДЕ налаштовував команду на боротьбу й сам визначав склад.

— Володимире Борисовичу, виступ ваших підопічних на Шаховій олімпіаді став приємною несподіванкою. Ви їхали до Ханти–Мансійська з конкретною метою — стати першими?

— Звичайно, ми очікували на вдалий виступ. За складом наша команда мала стати однією з найсильніших серед учасників змагання. Фахівці також пророкували нам призове місце. Загалом, у нас було завдання потрапити до трійки призерів. А планувати наперед перемогу — справа невдячна. Адже чималу роль у підсумковому результаті може відіграти удача. На щастя, у Ханти–Мансійську вона нам сприяла.

— Однак у третьому турі ваші підопічні зіграли внічию з хорватами...

— Стартові тури нам далися складно, адже одночасно захворіли Василь Іванчук та Руслан Пономарьов — наші лідери. Пономарьов не грав перші два тури і не з’явився б і в третьому. Але раптово зов­сім «розвезло» Іванчука, і Руслан мусив його замінити. Хорвати ж, з якими ми вперше втратили очки, не є слабкою командою. Вони традиційно сильно починають такі турніри.

— Зате в матчі проти росіян, який став вирішальним для вашої команди, на удачу було гріх скаржитися.

— До цього поєдинку ми підійшли на першому місці, у турнірній таблиці на одне очко випереджали саме росіян. Але коли Сергій Карякін переміг нашого Павла Ельянова, постала загроза втратити той відрив. На щастя, Захар Єфименко врятував ситуацію.

— Із Карякіним, який зовсім недавно змінив підданство на російське, ви на турнірі спілкувалися? Чи є якісь образи за зміну громадянства, чи в команді поставились із розумінням до Сергієвого рішення?

— Образ на Карякіна ніхто не тримає, адже ми живемо в реальному світі. Росія йому запропонувала фантастичні умови, можливість жити і розвиватися. Нам же треба було забути про всі дружні взаємини на час турніру й зосередитись на грі. До речі, сам Карякін не хотів грати проти нашої збірної, але капітан російської команди наполіг, аби Сергій таки виступив. Їм потрібен був найсильніший склад, бо Росія вже кілька олімпіад поспіль не здобувала золотих нагород. І на домашньому турнірі перемога була для них завданням номер один.

— Але першими виявилися українці. Удома на переможців чекає відповідна винагорода?

— Шість років тому наша, тоді ще дуже юна, команда вперше стала переможцем Шахової олімпіади, але ця подія якось пройшла повз українське суспільство. Тоді нічого корисного наша перемога розвитку шахів у країні не принесла. Тому сподіваємось на щось вагоме зараз. Адже стати найсильнішими у шаховому світі — непересічна подія. Тим більше, що в Федерації шахів України маємо нове керівництво, яке працює з весни. Може, з ним прийде якийсь поступ.

— Під поступом мається на увазі більша фінансова підтримка чи, може, більше зацікавлення шахами в Україні?

— Обидва моменти. Відродження іміджу шахів у нашій країні принесе нові успіхи. Вітчизняний спорт не часто тішить перемогами міжнародного масштабу, і ми можемо бути прикладом для всіх, зокрема для дітей.