«Ух ти, як пішли!»: у небі перед стоянкою антоновських важковаговиків їхні молодші брати виконують фігури вищого пілотажу.
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...».
Незважаючи на те, що перший день «Авіасвіту–ХХІ» проходив у напівзакритому режимі, потрапити до «черева» легендарних «Руслана» та «Мрії», було непросто. Окрема черга — вже всередині повітряного гіганта — аби увійти до кабіни льотчиків. Аеродромні працівники без питань пускали охочих посидіти за штурвалом у кабіні, де кнопки і датчики займають весь простір: від стелі до підлоги.
«Ха, а педалі, як у машині: газ, гальма», — виявив чоловік, умостившись у кріслі командира екіпажу, і вирішив поділитися новиною з другом, що зайняв місце другого пілота. «Ой, краще не натискай! Може, воно тут не відключено, ще злетимо...» — допитливість товариша трохи насторожила «другого пілота».
...«Авіасвіт–ХХІ», який вчора закінчив роботу в Гостомелі, не створив сенсації, але доволі точно віддзеркалив стан сучасного вітчизняного літакобудування. Звичайно, сподіватися, що «Боїнг» та «Ейрбас» могли знехнувати «Фарнборо» і «Ле Бурже» й презентувати свої новітні розробки на летовищі АНТК ім. Антонова, було б досить наївно. В усьому іншому маємо, те, що маємо, — і добре, що маємо. Ан–124 «Руслан», який відкрив свої нутрощі перед присутніми, — це розробка 80–х років минулого століття. Щоправда, льотні характеристики плюс модернізовані в Україні ж двигуни — до речі, дуже затратне й високотехнологічне завдання, — дозволяють йому ще довго залишатися флагманом світового вантажного повітряного флоту. Цілком непогано, особливо, враховуючи, що держава коштів на це не виділяє... А шеститурбінний Ан–225 «Мрія», який літав перед гостями на малих висотах, — «гіннесовський» і взагалі багаторазовий рекордсмен. Найважчий у світі літак, який коли–небудь піднімався у небо, існує, до речі, в єдиному екземплярі.
Із новинками не так усе райдужно. Близькомагістральний Ан–148 бореться за ринок iз 2004 року. Із змінним успіхом. Нині його головний конкурент — вже чотири роки перспективний російський «Сухой Суперджет 100», якого активно проштовхує особисто російський прем’єр Путін. Від співпраці з росіянами нині залежить і доля «старшого брата» 148–го — Ан–158. Спільні проекти з Москвою, які у нас не критикує тільки лінивий, передбачають серійне виробництво цього літака. Наразі експерти не можуть зрозуміти, як обидві сторони трактуватимуть принцип «50х50» — враховуючи, що російський літакобудівний комплекс фінансово сильніший за наш.
Натомість підприємства, що займаються малою авіацією, стараються. Легкомоторні апарати — «Дельфіни», «Бекаси» — чекають свого часу: коли держава лібералізує використання приватниками повітряного простору, а в їхніх виробників з’явиться більше клієнтів. А намагання працювати в умовах безгрошів’я та обмеженого попиту штовхає на креатив. Так, один iз виробників демонстрував безпілотний літальний апарат із вмонтованою телекамерою: прогнозований хіт продажiв найближчих років. У Європі, а останнім часом вже й у нас, стало модним знімати урочисті події в ракурсі «зверху». За невеликі гроші — близько 25 тис. гривень — «фотолітачок» може бути ваш. А для особливо абміційних клієнтів — витвір Чугуєвської фірми: демілітаризований і тюнінгований військовий винищувач. Примітивний сірий колір борта замінили барвистими синьо–червоними драконами і прізвищем замовника. Прилетів на такому на день народження — із швидкістю 750 км за годину — ефект гарантовано.
Помалу, але ширшає ринок збуту вертольотів. Щоправда, приватники не мають коштів, аби самотужки виготовити повноцінну модель. Зате держава смішить своїм ставленням до галузі авіаційних спеціалістів. Україна виготовляє двигуни на всі типи вертольотів — у тому числі й найновіші, 5–го покоління, і постачає їх у 100 країн світу. А спромогтися випустити на ринок власний вертоліт чомусь не змогли. При тому, що рентабельність, як підрахували фахівці, навіть при малих партіях — близько десяти відсотків.
Адміністрація Президента України має намір закупити шість літаків Ан. Два з них — для польотів перших осіб держави і ще чотири — для магістральних перельотів. Керівник президентської адміністрації Сергій Льовочкін пояснив, що йдеться про комерційний проект: прибутки від комерційних рейсів мають покривати витрати за перельоти перших осіб держави.
Віктор Янукович та його команда, як відомо, вкрай невдоволенi новим «Боїнгом–319» у люксовій комплектації, закупленій для потреб адміністрації. «Він може брати на борт лише 23 особи», — сказав Льовочкін, заявивши, що для решти делегації доводиться орендувати додаткові літаки.
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
Європейський Союз зацікавився нашими степами. Як завжди — набагато глибше, ніж ми самі. Хоча, з іншого боку, ще недостатньо, бо степи насправді потребують значно більшої уваги. «Ми» в даному контексті — це українці з Одеської та Луганської областей, росіяни з Тихого Дону і жителі Кагульського району Молдови. Саме в цих краях призабутий уже ТАСІС започаткував програму «Комплексне використання земель євразійських степів». Головна ідея: як би так налагодити господарське життя в степових районах Євразії, щоб і зиск отримати, і степи зберегти в первозданному вигляді. На перший погляд, завдання нереальне, тим більше що сама Європа свої степи не вберегла. >>
