Гра триває

Із 1 по 3 жовтня на Андріївському узвозі проходив німецько–український фестиваль «Вулиця ігор — ігри на вулиці». Його ідея належить директору Ґете–Інституту в Україні Вері Багаліантц, яка поставила перед собою завдання розпочати діалог між політиками, представниками влади, мистецтва та людьми, зацікавленими долею Андріївського узвозу.

«Відремонтуйте вулицю — і ви врятовані!»

Вдало зауважив письменник і перекладач Юрко Прохасько, що Андріївський узвіз страшенно банальна і своєрідна вулиця. «Ця вулиця може бути символом будь–якої вулиці будь–якої країни. Але не будь–яка вулиця може бути узвозом. Щоденність робить її банальною, але поетичність — величною», — зазначив Прохасько. Фестиваль «Вулиця ігор» розпочався із читання Сергієм Жаданом під відкритим небом його поеми. Письменнику акомпанував оркестр, який виконував музику німецького композитора Герхарда Штеблера. Штеблер присвятив свій твір «Камені» узвозу. Він розповів, що такі вулиці, як Андріївський узвіз, є у всьому світі і що важливо зберегти їхні родзинки. «Все треба залишити так, як є. Вуличні ятки, чому б і ні? Бруківку залишити, тільки відремонтувати, щоб пішоходи не ламали ніг. Тротуари праворуч і ліворуч поремонтувати, — радить Штеблер. — Не робити це занадто перфектно. Німеччина має такий досвід, коли зривала перфектно відремонтовані тротуари в історичних частинах міста і робила їх природними. У районах Німеччини, де живуть турки, з кожного вікна красуються квіти. Герань, яка вибухає зі всіх балконів — це фальшива естетика. Будинки мають бути такими, в яких живуть люди, без фальші».

На сцені навпроти галереї «Совіарт», яка була одним зі спів­організаторів фестивалю, проходила виставка «Місцевий час» німецького фотографа Штефана Коппелькамма. Його роботи для киян стали прикладом, що треба роботи з Андріївським узвозом. Фотограф зафіксував однакові міські панорами Східної Німеччині в 1990 році та через 11 років. Будинки, які розвалювалися, німці реставрували, не змінивши жодної деталі. Таким чином, німецькі міста зберегли свою первинність.

Дати і забрати з узвозу

Перформанси та інсталяції фестивалю «Вулиця ігор» умовно можна поділити на дві категорії — дати і забрати. Художники Іван Губенко та Роман Целіков на мурі біля гори Уздихальниця вмонтували гіпсові виростаючі руки, простягнуті в проханні. А поруч стоїть горщик. Просимо копієчку! Євген Матвєєв запакував в обгортку для цукерок стару хитку будівлю біля театру на Подолі. Відремонтуйте нас! Олексій Приймак на стінах будинку № 32 намалював графіті з новими мешканцями узвозу. Поселіть людей у будинки на узвозі!

З іншого боку, є багато речей, які художники воліли б прибрати. Перформер Оксана Чепелик змайструвала літаючі ліхтарики у формі хмарочосів. За словами одного з рятівників узвозу, він хотів би, щоб високоповерхівки з Андріївського полетіли в небо, як ліхтарики. Чепелик запустила ліхтарики з гори Замкової над «мертвим містом», колишньою вулицею ремісників, яку забудували новобудовами. Олексій Малих біля пам’ятника Шевченка створив інсталяцію, яка звертає увагу на засмічення вулиці. Його робота «Свіже дихання» складається з фігур, що нагадують легені, наповнені відходами. Заберіть сміття! Між будинками 20 та 22–а Віктор Золотава представив проект «Пустота 22Б». У прогалині між будинками він розклав кольорові кубики, які замінювали стільці. Перехожі присідали на хвилинку, слухали музику, читали альманах, в якому поруч із текстами Любка Дереша, Ілька Лемка та різними фоторафіями могли записувати свої думки. Заповніть порожнечу!

У «Совіарт» відомий німецький фотограф Андреас Герцау презентував виставку вуличних фотографій «Сусідство». Він кілька днів мандрував Києвом і фотографував усе, що бачив. Світлини Герцау нагадують, що місто існує для людей, а не навпаки. «Узвіз — ідеальне місце для знімків ситуацій, які розігруються просто неба поміж старовинними будинками. Ці ситуації створюють люди: ті, які тут живуть, торгують сувенірами, які малюють пейзажі, які просто спускаються від Андріївської церкви на Поділ. На узвозі чути різні мови, тут є перехрестя культур, — розповідає на відкритті виставки фотограф. — Як представник німецького мистецтва, я охоче фіксую для історії Києва, України і Німеччини це дійство».

Біля музею історії України на Пейзажній алеї художник Володимир Бахтов показав обриси Десятинної церкви за допомогою геліографіті. З палаючим факелом у руках він пробігся по накресленому плану, складеному за даними археологічних розкопок. Глядачі не відразу побачили обриси церкви. Перформанс знімався на фотоапарат і лише на екрані було видно, як Бахтов вогнем відтворив Десятинну. Художник каже, що уже 15 років по всьому світу малює споруди, про які знають лише завдяки археологічним розкопкам. «Навіть якщо б уся Україна була зруйнована, а люди сиділи б у підземеллях, я мав би роботу. Викликав би всіх і малював вогнем у повітрі, які будівлі вони втратили», — розповідає Володимир Бахтов. Безперечно, Володимир Бахтов — великий художник, за роботами якого завжди цікаво споглядати, але не хотілося б, щоб він створював свої реконструкції на місці сьогоднішнього Андріївського узвозу.

Зрозумілість перформансів ховається у пікетах

За словами письменника Сергія Жадана, месидж проекту був би почутий, якби перформанси вийшли за межі фестивалю і переросли у пікети, захоплення будинків, створення демонстрацій та декларацій. «Тоді ідея була б зрозуміла, — каже Жадан. — І нелогічно виглядає, що захистом Андріївського узвозу займається Ґете–Інститут в Україні». Присутні на фестивалі погоджуються з його думкою, при тому додають, що якби цю «кашу» заварили українці, її б узагалі ніхто не помітив. Адже пікети і демонстрації на захист узвозу, проведені громадськими організаціями, проходили не раз. І все безрезультатно. Оскільки питання узвозу цього разу підняла Вера Багаліантц, є надія, що гра триватиме і вулиця ігор не перетвориться на ще одну жертву золотого тільця.