Мистецтво, що вижило. Твори з колекції родини Гриньових представляють у харківському «ЄрмолівЦентрі»
Харкову не звикати до контрастів, але сьогодні вони відчуваються особливо гостро. >>
Виявляється, Хорватія — це не лише курортний рай на півночі Балканського півострова, і не тільки батьківщина капітана донецького «Шахтаря» Даріо Срни. Як і в усьому світі, в Хорватії існує своє культурне життя, своя література, інтелектуальна аура тощо. І часом у аурупотрапляє навіть Україна.
Ще у 2002 році «УМ» повідомляла про вихід у Загребі антології «Українські літературні хулігани». Видавництво «POP & POP» тоді зібрало під однією обкладинкою малу прозу майже двох десятків сучасних українських авторів — від «майже класиків» Богдана Жолдака, Юрія Винничука та Євгенії Кононенко і до авторів скромного доробку Андрія Підпалого й Олександра Ярового. Ту антологію уклав уже покійний Сімо Мраовіч, знаний хорватський поет і прозаїк. Післямова відомого літературознавця Даміра Пешорди до тієї книги називалася «Кобзар у метро», і в назві цій поєдналися сучасність із традицією.
Після згаданої антології на берегах Сави ще побачила світ спільна книжка Юрія Андруховича й Анджея Стасюка «Моя Європа» в перекладі згаданого вище Даміра Пешорди. І ось буквально кілька днів тому до цього скупого переліку додалася ще й збірка драматургії Олександра Ірванця. Книжка «П’ять п’єс», яка вийшла у видавництві «Смолоскип» 2002 року, перекладена і видана за підтримки Ради національних меншин Республіки Хорватія у Загребі. Ініціатором і реалізатором цього задуму від самого початку виступив Алекса Павлешин — голова Товариства української культури в Хорватії.
П’єси Ірванця — не легкий матеріал для перекладача, бо в текстах їхніх літературна мова перемішується з розмовною, а зверху ще й пересипається сленгом і рідко вживаними слівцями. Тому й тривала праця над книжкою довгих вісім років. Та ось роботу завершено, й до рук хорватського читача потрапляє ще один автор iз далекої, невідомої, екзотичної країни України.
23 вересня презентація збірки Олександра Ірванця «П’ять п’єс» пройшла у Центральній бібліотеці Загреба. Та якась незавершеність усе ж відчувається в усій цій історії — адже насправді п’єси пишуться не для книжок, а для реалізації на сцені. В Україні Ірванцева драматургія хоч зрідка, та з’являється на підмостках окремих театрів. Може, тепер дочекаємось прем’єри й у Хорватії?
Харкову не звикати до контрастів, але сьогодні вони відчуваються особливо гостро. >>
Серединою 2024-го видавництво «Віват» випустило дві прикметні книжки: «Слова і кулі» та «Діалоги про війну» — збірки інтерв’ю з відомими інтелектуалами задля осмислення нової реальності, у якій ми опинилися. >>
Чеськословацький проєкт з архітектури та дизайну Inspireli у співпраці з відомим харківським архітектором та реставратором Віктором Дворніковим оголосив конкурс на програму реставрації будинку по вулиці Полтавський шлях, 13/15. >>
У Києві Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представив прем’єру вистави «Троянство» у постановці Давида Петросяна за драматургією Максима Курочкіна. >>
Зірка книжкової художниці Катерини Штанко зійшла іще в 1980-ті, вона тоді співпрацювала з найбільшими державними видавництвами «Веселка» та «Дніпро». >>
У Києві в партнерстві з урядами України, Польщі й Німеччини, з участю експертів з цих країн, а також Швеції та Литви, відбулася конференція Obmin «Стійка культура. >>