Кіно у клубі

Сільські кінотеатри через супутник

Не варто думати, нібито в селі побудували супермодний кінотеатр чи бодай зробили євроремонт у старому клубі. Все те саме, що залишилося з 90–х років: не пофарбована підлога, скрипучі тверді крісла, стіни після легкого косметичного ремонту, аби штукатурка не осипалася, на вікнах важкі штори. Але не в ремонті щастя. Посеред клубу стоїть новий проектор, попереду — широкий екран, і вперше за багато років показують кіно. Для проби вибрали фільм «Той, хто поруч» російського режисера Антона Азарова. На кожному кріслі лежить анкета з питаннями про ставлення селян до відновлення кінопоказів у їхньому клубі, що вони хочуть дивитися, в які дні та години.

Директор кіностудії імені Довженка Ігор Ставчанський каже, що ідея створити мережу цифрових кінотеатрів не нова і не його авторства. «До мене звернулася голландська компанія IDS, яка розробляє проектори для Європи. Голландці готові стати нашими потенційними інвесторами. Вкладатимуть гроші в технологію, в супутник, у програмне забезпечення. Це десь 25 млн. євро. Кіностудія Довженка буде технічним партнером. У нас є база виробництва, база трансляції і відновлення фільмів. Загалом, в Україні по селах існувало 25 тисяч залів. Нові проектори поставимо не в кожному селі, лише у тих клубах, де будуть технологічні можливості. Для початку розраховуємо відкрити до двох тисяч цифрових кінотеатрів. До Нового року запустимо 100 проекторів», — розповідає Ставчанський.

У Білогородці, одному з найбільших сіл поблизу Києва, де мешкає 15 тис. населення, у вівторок офіційно відкрили перший тестовий кінотеатр. До січня глядачі за допомогою анкет висловлюватимуть свої думки на тему: чи потрібне їм кіно у клубі. Якщо старт проекту отримає схвальні відгуки, тоді цифрові кінотеатри відкриватимуть і в інших селах по всій Україні. Проектори коштують від 8 до 20 тис. доларів — залежно від класу і приміщення. Наприклад, на 500 місць потрібен проектор за 20 тисяч, на 200 — за 8 тисяч. Екрани купуватиме кіностудія спільно з сільськими радами. За словами Ставчанського, таким чином у селах відчуватимуть цінність кінотеатру. «У нас ментальність така: якщо дароване, то не шкода, продати можна, побити. А якщо вклав власні гроші — шануватимеш».

Проект «Відновлення кінотеатрів у селах та районних центрах» базується на цифровому мовленні. Поки буде мала кількість залів, кінотеатрам роздаватимуть флешки. Коли відкриють більше тисячі залів, потрібно буде орендувати супутник. Таке задоволення обійдеться в 1 млн. євро. Ставчанський зізнається, що супутники є й за 300 тис. євро, але тоді всі канали доступні і в будь–якому селі замість художнього фільму можуть запустити порнографію. «Ми не хочемо ризикувати, тому орендуватимемо супутник, де будуть лише фільми, які вибиратиме наша комісія на чолі із режисером Романом Балаяном», — зазначає Ставчанський.

Без Голлівуду, зате з ретроспективами

Згідно з планами кіностудії Довженка, в цифрових кінотеатрах у вихідні зранку показуватимуть мультфільми, в обід — ретроспективу, а ввечері — молодіжне кіно, телесеріали або он–лайн трансляцію концертів на Майдані, різних фестивалів, футбольних матчів, а також Євро–2012. По буднях на широкому екрані планують показувати освітні програми, документальні фільми. Якщо сільські ради підуть кіностудії назустріч, тоді у фойє клубів встановлять автомати з поп–корном, кока–коколою. «Зали, які облаштовані у 80–ті роки, під мультиплекси не годяться психологічно. Знищувати і будувати нові немає сенсу. Ми їх переоблаштовуємо. Для цих залів нам не треба отримувати ліцензії Dolby. Показуватимемо фільми категорії E, де менші вимоги, ніж у категорії D. Усі голлівудські фільми роблять у категорії D. Тому фільмів, які йдуть у прокаті в мультиплексах, ми не зможемо показувати. Фільми категорії E роблять у Європі та Азії», — додає Ставчанський.

«У нас буде 50 відсотків показів сучасного кіно, а 50 відсотків — ретроспектива. Однак у кіноархіві центру Довженка якісного матеріалу немає взагалі. Треба купувати копії у «Білих столбах» у Москві, покласти на сервіс і за потреби переводити на плівку. В нас уся кіноплівка сиплеться. Нема чого охороняти», — каже Ставчанський. У кіноархіві заперечують: уся кіноплівка зберігається у доброму стані, немає жодного фільму, пошкодженого грибком. Варто тільки реставрувати. На відеоносіях уже реставрували всі фільми Олександра Довженка, на сьогодні працюють над стрічками Івана Миколайчука та Юрія Іллєнка. Тож із ретроспективою на перших порах викрутяться.

За 5 гривень молодість згадати

Роман Балаян каже, що буде відбирати картини за критеріями мистецтва. До складу його команди входитиме режисер В’ячеслав Криштофович і директор кіностудії Ігор Ставчанський. «Ми не хочемо нав’язувати свій смак. Нехай всі бажаючі за допомогою анкет беруть участь у формуванні програми показів, — говорить Балаян. — Ходити в кінотеатри — це краще, ніж купити диск із фільмом на ринку і переглядати його вдома на дивані за чаєм і закускою. Люди хочуть збиратися. Якщо сусіди один з одним не розмовляють, вони приходитимуть у кінотеатр і будуть змушені вітатися».

Квитки на всі сеанси коштуватимуть від 5 до 10 гривень, тоді як у великих кінотеатрах квитки по 50 гривень. Але для селян і ця сума часто не по кишені. «Викиньте з голови, щоб я за кіно гроші платила. Краще хлібину купити. Нехай діти ходять, молодь. Пенсіонерів треба пускати безкоштовно. Я не зарікаюся. Може колись вирвуся і піду в кіно, як колись ходила. Молодість згадаю», — усміхається пані Катерина, яка йдучи з городу із сапкою, прийшла подивитися, як відкривають перший в Україні сільський цифровий кінотеатр.