Чим далі, тим більш чудернацькі справи творяться у нашій державі. От, приміром, віднедавна запроваджена така новація: судді мають складати присягу перед главами облдержадміністрацій. Непосвячені зі сказаного вихоплять, мабуть, передусім слова «присяга» та «судді» й навряд чи відразу вибухнуть гнівом, реагуючи на цю ситуацію. (Бо, на перший погляд, що у тому «неправильного»?).Тож пояснення не завадять. Так, слід визнати, що людство здавна, ще з часів короля Артура абощо, бавиться у складання присяги (хоч і заповідано було на горі Єлеонській не клястися зовсім). Утім зачитані вголос високі слова (та ще й в урочистій обстановці) залишають, напевне, слід не тільки у повітрі, зволоженому шампанським та просякнутому ароматом подарункових букетів.

Гортати старі газетні підшивки — заняття, що викликає протилежні почуття. Спогади про надії, які справдилися, і про надії, котрі надіями так і лишилися, заповнюють оце гортання по самі вінця. Рік тому «УМ» писала про вердикт Апеляційного суду у «справі 9 березня». Рішенням апеляційної інстанції попередній вирок було дещо пом'якшено, проте не настільки, аби тоді, у травні 2003-го, можна було очікувати на швидке звільнення політв'язнів. Нині ж усі вони отримали можливість повернутися до своїх родин. Це те, що вже відбулося. Однак інший момент, пов'язаний із тим, наскільки швидко, безболісно та гармонійно пройде їхня адаптація до світу, не огорнутого звідусіль стінами і гратами, лишається відкритим питанням.