СТОЛИЧНА АФІША

КІНО

Стомільйонна опера

Про фінансові можливості й моральні цінності у новому фільмі Олівера Стоуна

Після тривалого періоду відсутності цікавих пропозицій афіші столичних кінотеатрів замайоріли багатообіцяючими картинами: в український прокат вийшов останній фільм Олівера Стоуна «Уолл–стріт: гроші не сплять», світова прем’єра якого відбулася цього року в Каннах. У сиквелі ми зустрічаємо того самого Гордона Гекко (за виконання цієї ролі в «Уолл–стріт» Майкл Дуглас отримав «Оскара»), який цього разу патронує юного трейдера Джейка Мура (Шіа ЛаБеф), який, у свою чергу, заручений із дочкою Гордона Уїнні Гекко (Кері Мулліген). Цей родинний трикутник створює додаткову емоційну напругу у фільмі, що описує фінансову кризу 2008 року: моральні якості тут протистоять загальному бажанню швидкої та якомога більшої наживи. Відтворюючи події дворічної давнини на прикладі американського суспільства, Олівер Стоун показує, що це бажання є спільним як для акул бізнесу, так і для звичайних найманих працівників (наприклад, мати Джейка — колишня медсестра, відмовляється працювати на «того дядю», натомість входить у смак спекуляцій на ринку нерухомості). Те, що сталося з Америкою, Стоун намагається охарактеризувати реплікою Гордона Гекко: «Якось я сказав, що жадоба — це добре. Тепер це закон... Корінь усього зла у спекуляції». Слухаючи апокаліптичні прогнози акул Уолл–стріт, не зчуваєшся, як ця паніка передається й тобі — хоча удар 2008—2009 року вже в минулому, подальша економічна стагнація видається не менш ймовірною.

У цьому й сила стрічки — повірити історії від початку до кінця. І чи могло бути інакше з фільмом, знятим іменитим Олівером Стоуном, який сам виступив співавтором сценарію, а операторську роботу довірив Родріго Пріето , що створив візуальний образ «Вавилона» та «Горбатої гори». В «Уолл–стріт» для Пріето було головним завданням відтворити світ американського істеблішменту: не шикарно–солодкавий Нью–Йорк із серіалу «Секс і місто», а місто, що уособлює фінансову могутність США, де вертоліт, твори мистецтва та ювелірні прикраси (зйомці діамантів завбільшки з перепелине яйце на благодійному вечорі надано центральне місце), є єдиним лінійним рядом життя у стилі люкс. Зрозуміло, що герой Майкла Дугласа чудово вписується в цей антураж. Зі своєю роллю хлопця з вищого світу чудово справляється й виходець із неблагополучного району Лос–Анджелеса Шіа ЛаБеф. Йому вдалося втілити все, що від нього хотів Стоун: зіграти розумного й амбітного трейдера, який проте не втратив людських якостей. Джейк Мур не є рафінованим борцем за правду: він просто хоче вкласти гроші в потенційно прибутковий проект отримання альтернативної енергії й заразом помститися за смерть свого наставника. У фільмі немає чіткого поділу на чорне й біле: кожен герой, кожна ситуація насичені багатоколірним спектром емоцій. Цей стиль Стоун витримує до останньої сцени, яка дещо порушує стрункий ряд композиції: надто вже солодкавим видається примирення Гордона, його дочки та Джейка. Можливо, режисер хотів урівноважити надто вже брутальний прийом, коли татусь Гекко банально вкрав у доньки сто мільйонів доларів, через які й закрутився сімейний конфлікт.