Катерина Кужель: Моє життя змінив фільм «Крихітка на мільйон доларів»

Історія Катерини Кужель, яка на чемпіонаті світу з боксу два тижні тому створила сенсацію, нагадує долю Попелюшки. Нікому не відома дівчина з Рівного, яку в національній федерації до останнього сприймали як «сіру мишку», лише завдяки «хрещеному батьку» — головному тренеру збірної Миколі Хаджиогло — змогла потрапити на боксерський «бал», що проходив на острові Барбадос у Карибському морі. А там наперекір долі — із розбитим носом і вибитим пальцем — 24–річна майстер спорту із самбо перетворилася на принцесу світу боксу й виборола срібну нагороду. Як це можливо взагалі: дійти до світового п’єдесталу лише через дев’ять місяців після початку занять новим для себе видом спорту? Із цим запитанням кореспондент «УМ» звернувся до Катерини після її тріумфального повернення з Бриджтауна.

«У фіналі виник больовий шок»

— Катю, здобуте вами «срібло» на недавньому чемпіонаті світу стало найвищим досягненням поміж українських боксерок. Чи сподівалися ви на такий прорив?

— Результат, що й казати, неочікуваний. Перед відльотом на Барбадос тренер сказав, що моє головне завдання — просто випробувати свої сили і не хвилюватися. Я ж лише в грудні минулого року почала серйозно займатися боксом, тож на мене ніхто не розраховував. Та й сама я не гадала, що можу потрапити на п’єдестал.

— Розкажіть детальніше про своє нове заняття, яке менше ніж за рік принесло вам світове визнання.

— Моя спортивна кар’єра починалася із самбо, якому я віддала 11 років: отримала звання майстра спорту, здобула бронзову нагороду на світовій першості. Проте через травму я попрощалася із самбо і в 2007 році переключилася на бокс. Але, позаймавшись півроку, пішла в декретну відпустку. Щоправда, бажання освоїти боксерське ремесло мене не залишило — наприкінці минулого року я повернулася до спортзалу, взимку почала боксувати вдруге. У квітні я вже стала чемпіонкою України, що дозволило поїхати «на світ».

— Казка була б ще цікавішою, якби у фіналі ви перемогли росіянку Надію Торлопову. Але той бій припинили в другому раунді. Чому?

— Уже в першому ж бою я отримала серйозну травму носа. Турецька боксерка завдала мені два заборонені удари в обличчя, тож я змушена була боксувати через біль, зціпивши зуби. У наступній сутичці я на додачу ще й вибила собі палець — спочатку взагалі здавалося, що зламала.

Щодо фіналу, то остання моя суперниця прагнула лише одного — цілила тільки в ніс, і я нічого з цим не могла вдіяти. До середини другого раунду в мене виник больовий шок. Тому мої секунданти вирішили зупинити протистояння.

— Із таким стрімким стартом у боксі на що розраховуєте в майбутньому?

— Зараз моє головне завдання — взяти реванш у Надії Торлопової. Я їй встигла програти вже два фінальні протистояння (перше — влітку на міжнародному турнірі в Миколаєві). Сподіваюся, наступного разу наша зустріч завершиться моєю перемогою.

«Отримувати серйозні травми голови я не готова»

— Зараз ви виступаєте в найважчій ваговій категорії — понад 81 кг. А чи не мрієти про участь в Олімпіаді–2012, де вперше буде представлено жіночий бокс? Правда, там наразі планують змагання лише у трьох категоріях, причому — не важче 75 кг...

— Мій тренер каже, що за місце в олімпійській вазі на Ігри 2012 року позмагатися можна. Але я чомусь думаю, що в мене в цій боротьбі буде мало шансів. Тож маю намір планомірно готуватися до Олімпіади–2016. Кажуть, що вже в Ріо–де–Жанейро кількість жіночих категорій збільшать, і можуть допус­тити дівчат–важковаговичок.

— Схоже, зараз ваша вагова підгрупа має невисокий рейтинг. Адже стартовий протокол Барбадоського ЧС включав лише десятьох дівчат.

— Я б так не сказала. Інтерес зростає рік у рік. Здається, на минулому чемпіонаті світу серед аматорів у вазі до 81 кг було лише п’ять учасниць.

— А з вами часом ще не зв’язувалися представники професіональних промоутерських компаній? Профі–бокс — це зовсім інший рівень...

— Ні, жодних контактів. Про заняття професіональним боксом я взагалі ще не замислювалася.

— А якщо подумати?..

— Напевне, я не подамся в професіонали. Справді, на спортсмена там чекають і гроші, і слава, але змагатися без шолома й отримувати серйозні травми голови я не готова. Натомість чекаю запрошень від спонсорів та вітчизняних аматорських клубів.

«Прагнула довести всім, що я на Барбадосі не туристка»

— Поділіться враженнями від Барбадосу. Не всім випадає таке щастя — побувати на райському острові з романів про піратів...

— Чесно кажучи, бачила я небагато, але побачене мене вразило. Околиці Бриджтауна — місце базування нашої збірної — це район маленьких одноповерхових хатинок із бамбуку. А центральна частина столиці Барбадосу — це пальми, кокоси і, що найголовніше — добрі, привітні, усміхнені люди.

Ми сподівалися, що зможемо скуштувати різноманітних екзотичних морепродуктів — креветок, кальмарів, проте, на жаль, наше «табірне» меню обмежилося лише рибою.

— А які взагалі ваші гастрономічні вподобання?

— Я — ласунка. Дуже люблю шоколад.

— Чи не намагалися на Барбадосі самотужки організувати походи по місцевих ресторанах?

— На це просто не вистачило часу. Уранці й в обід — тренування, ввечері — змагання, на яких або підтримувала своїх співвітчизниць, або ж боксувала сама.

— В очікуванні виходу на ринг як проводили час?

— На турнір усі наші збірниці приїхали зі своїми особистими тренерами — одних наставників спонсорувала держава, інші прилетіли за свій рахунок. А я була сама — в мого вчителя не знайшлося коштів на далекий переліт. Було дуже складно адаптуватися. Особливий мандраж відчувався напередодні першого бою.

Перші два дні я взагалі була зовсім одна. Пізніше мене взяли «під крило» два тренери — Руслан Ковальов та Віктор Рогатін, надавали моральну і психологічну підтримку. Цікаво, що перед першим боєм вони приховали від мене регалії моєї суперниці. Про те, що перемогла чемпіонку світу 2008 року Семсі Яралі, я дізналася лише по завершенні бою.

— Із якими емоціями ви виходили на ринг?

— Я прагнула довести всім, хто вважав мене «туристкою» на цих змаганнях, що я приїхала на Барбадос не відпочивати, а перемагати.

«Дух бійця відчувала в собі ще з дитинства»

— А чому ви перевагу віддали саме боксу? Адже це, м’яко кажучи, не зовсім жіночий вид спорту.

— Бокс — це моя дитяча мрія, але в дитинстві ніхто мені не дозволяв ним займатися. Мама погодилася лише на самбо. Вважаю, що поворотним моментом у моїй кар’єрі став «оскароносний» фільм «Крихітка на мільйон доларів» (про трагічну долю жінки — професійної боксерки. — Ред.). Одного разу, повертаючись із тренування із самбо, я вирішила наслідувати героїню Хілларі Свонк і спробувати побити ще й боксерський мішок.

Дух бійця відчувала в собі ще з дитинства. У садочку частенько давала стусанів одноліткам, у школі могла дати прочухана кривдникам, та й у дворі майже всі хлопці отримали від мене по шиї. Три роки тому ми з подругою були першими жінками, які зайшли до чоловічої секції. Перші наші спроби знайомства з новим видом спорту хлопці зустрічали сміхом.

— Чи намагаєтеся запозичити манеру поведінки в ринзі в якихось легендарних боксерів?

— Поки всі дії — це все моє, рідне.

— Скажіть, як сприймає маму–боксерку ваш син?

— Думаю, що в півтора року йому ще важко щось оцінити. Але, коли повертаюсь додому після змагань, буває, що мене він не впізнає.

— Невже так сильно дістається вашому обличчю від суперниць?

— Та ні (сміється). Через тривалу відсутність вдома дитина просто встигає забути, як виглядає мама. Зате коли я вдома, ні на що інше, окрім сім’ї, не вистачає часу.

— Наслідки заборонених ударів туркені сильно позначилися на вашому зовнішньому вигляді?

— Ні, але ніс усе–таки змінив форму.

— А як ви взагалі переживаєте проблеми із зовнішністю, що виникають після боксерських боїв?

— Цим я сильно не переймаюся... Проте влітку доводилося ховати синці під темними окулярами.

УДАРНИЙ ДОСВІД

— Найсильніший удар Катерини Кужель — до яких наслідків він призводив?

— Є в мене домашня заготовка, яку я вигадала сама. Цікаво, що майже в усіх боях вона давала мені результативні бали. Щоправда, тренер дуже свариться, коли я цей удар використовую. Постійно кричить: не бий своїм «гаком». Хвилюється. Адже це «ноу–хау» оголює мій захист і робить мене вразливою перед опонентками.

— Удар якої суперниці Катерина Кужель пам’ятає найбільше?

— Досі згадую протистояння на Барбадосі з чемпіонкою світу з Туреччини. Назву її нахабною спортсменкою — спочатку б’є лівою рукою, а потім додає другий удар головою. Хоча за свої витівки вона таки поплатилася — у четвертому раунді за рахунку 17:9 на мою користь Семсі Яралі просто дискваліфікували.

— Чи доводилося бувати в нокауті?

— У нокауті не була, але рахунок відкривали. У момент, коли арбітр починає рахувати до десяти, хочеться, щоб він якнайшвидше припинив це й дозволив знову піти в бій. У такі секунди здається, що можу все надолужити й перемогти кривдницю.

ДОСЬЄ «УМ»

Кужель Катерина Миколаївна

Майстер спорту міжнародного класу з боксу (вагова категорія — понад 81 кг). Майстер спорту з самбо.

Народилася 19 травня 1986 р. у Рівному.

Чемпіонка України 2010 р., срібний призер чемпіонату світу–2010 з боксу. Бронзова призерка світової першості 2002 р. із самбо.

Тренер у боксі — Олександр Мартиненко.

Закінчила Рівненський економічно–гуманітарний університет (факультет спортивної реабілітації).

Зріст — 172 см, вага — 82 кг.

Заміжня, виховує сина.

ОЦІНКА ФАХІВЦЯ

Микола Хаджиогло,
головний тренер жіночої збірної України з боксу:

— Катерина — справжня знахідка для збірної. Усього її потенціалу ми ще не знаємо, адже знайомі лише півроку. Проте перед нею відкриваються величезні перспективи, за умови її серйозного ставлення до справи. Вона має чудового тренера з величезним багажем знань. Тож головне її завдання — накопичити боксерський досвід. Сподіваюся, що до Олімпіади–2016, де, ймовірно, буде представлена надважка категорія, Катя підійде в ролі головного фаворита.