У рушнику на покуті затишної полтавської квартири лікаря Костянтина Зерова та його дружини Вікторії висить вишитий портрет Тараса Шевченка. Під ним — світлина дядька, видатного українського поета, перекладача, літературознавця Миколи Зерова. Коли дивишся на це фото й на портрет самого Костянтина Леонтійовича в такому ж віці, вражає їхня зовнішня схожість. Однак порівнювати можна тільки до 47 років. Адже 3 листопада 1937 року більшовицький кат–«енкаведист» Матвєєв у карельському урочищі Сандормох «в ознамєнованіє 20–й годовщіни Октября» власноруч застрелив засланого на Соловки Миколу Зерова саме в такому віці...

А його племінник і досі, у свої 75 років, працює лікарем–рентгенологом в обласній клінічній лікарні. Хоча, звісно, міг давно піти на заслужений відпочинок. «Не відпускають» молодші колеги, яким потрібен унікальний досвід фахівця, здатного «розпізнавати» найпідступніші хвороби. До речі, лікарський фах був досить популярним у роду Зерових. Та все ж найбільше прославили його троє далеких від медицини дядьків мого співрозмовника — літератори Микола й Михайло, більш відомий за псевдонімом Орест, а також академік–ботанік Дмитро.