Демократiя — це те, що ти не можеш вiддати

Шановні однопартійці!

Вітаю кожного, хто бере участь у нашому з’їзді. Хочу звернутися до патріотів України, до тих, хто вважає себе українцем.

Зрозуміло, що після кожних політичних виборів, і тих, що відбулись у 2010 році, відбувається політична розмова. Очевидно, що й сьогодні нас така розмова чекає.

Я добре знаю скепсис, який сьогодні є і в партії, і в суспільстві, — починаючи від зневіри і безнадії, до іншої сторони — аж до радикалізму.

Хотів би розпочати з найважливішого.

Політика — це череда перемог, поразок, буває навпаки: спочатку поразок — потім перемог. Кожна поразка, якщо вона не вбиває тебе, вона робить тебе сильнішим! І з цим я звертаюсь перш за все до тих, хто вірить у національну ідею, нашу партію.

Наша партія має перспективу. Партія має майбутнє.

Наш з’їзд відбувається вперше після президентських виборів і п’яти років перебування, а точніше — партійної причетності до влади. Я ніколи не ставив перед собою завдання зробити в країні владу однієї партії. Не варто тоді було б iти в політику, бо ми — демократи.

Люди сьогодні очікують чесних висновків. Причому, мені здається, як політичних, так і суспільних. Частину цих висновків я хотів би донести з’їзду. За п’ять років ми пережили велику політичну перемогу і поразку.

У 2004 році люди вийшли на підтримку Ющенка, але стояли не за нього, а за себе.

Можливо, вперше у їхньому житті зародилася надія внести зміни в життя країни, що їх почують, що вони є важливими.

Хочу надзвичайно ясно сказати, донести до вас і своєї нації — у 2010 році програла конкретна людина. Програв я. І крапка. Цим я хочу сказати, що не програли ви.

Цим я хочу сказати, що не програли мільйони людей. Це найголовнiше, що ми робимо урок iз президентських виборів 2010 року! Не програла колосальна людська енергія, яка з’явилася 2004 року. Ми вже ніколи не будемо рабами іншої держави.

Ця енергія акумулювалася у злості, у роздратуванні, у розчаруванні, можливо, інших почуттях: чи то конкретним політиком, політиками, чи то політикою як такою, політиканством. Але я переконаний, що ніколи це розчарування не стосувалось України.

Переконаний, що це був конкретний бій.

Нехай нинішня влада не створює собі ілюзій. Ніхто і ніколи, навіть найбільші циніки, навіть найбільш продажні душі не перекреслять тих демократичних і національних перетворень останніх п’яти років. Європейського поступу, свобод, які вдалося сформувати і, переконаний, закріпити в нашому суспільстві.

Наші цінності, ідеї, мрія не програли, вони живі і за ними майбутнє.

Переконаний, національна ідея завжди стратегічно перемагає. Це — історична закономірність, і вона житиме доти, доки є наш народ. Мрією будь–якої нації є бажання мати власну державу.

Не менш важливо — сумарна поразка національних та демократичних сил має винятково внутрішні причини. Національні і демократичні сили не програли опонентам, вони програли собі.

Наш конкурент не був сильнішим. Повторюю, демократичні і національні сили програли своїй роздробленості, яку привніс у нашу політику популізм iз так званих демократичних таборів з українськими одежами.

Найбільшим внутрішнім ворогом стали політичні угруповання і клани, які мімікрували під національні сили і використали цей красивий образ.

Це був, безумовно, бізнес–проект, який заволодів довірою людей і використав їх. Він не завершився і ще довго буде стояти на дорозі розвитку і національного становлення.

Мою позицію щодо уроків виборів Президента України у 2010 році перекручували в пресі і політичних колах багато разів. Тому ще раз хочу повторити свій погляд на цей процес. Хочу сказати чітко і ясно, щоб не допускалися вільні тлумачення: найбільшу шкоду Україні несуть два зла — авторитаризм і махровий популізм, а по–простому — брехня. Повторюю, ця брехня під національними одежами.

Авторитаризм — бо це завжди окупант. Це — загарбник. Він загарбує твої права, твої можливості, твій вибір, твоє майно — все, що тобі належить. Навіть твою мову, твою мрію — тому це є зло.

А махрова брехня — бо це завжди хвороба. Вона діє по–іншому. Спочатку вона знищує організм зсередини. Вона спочатку конкурує, як рак у тілі, з його здоровими силами, крутить голову, засліплює, підминає, а потім забирає сили. І, врешті–решт, забирає твою свободу, твою мрію. Хочу великим курсивом виписати для української нації — кінцевий результат цих двох сценаріїв для України один і той самий — це втрата свободи, суверенітету, а за цим — і державності. Питання лише в часі.

Час підтверджує мої слова.

Саме тому на президентських виборах для мене був конкретний бій. На жаль, на два фронти. На жаль, і обидва східні.

Але остаточна перемога все одно буде за могутньою, національною правдою.

Українські люди рано чи пізно в усьому розберуться і не захочуть жити в гестапо, у резерваціях, під ногою окупанта чи в обіймах брехні.

Це висновок складний, важкий, думаю, для багатьох мільйонів ще й не очікуваний.

Тепер стосовно партії.

У 2004 році саме люди, які сидять у цій залі, саме наша партія була головним рушієм свободи, демократичного піднесення, національного відродження і повернення історичної правди в Україні. Бо ми знали, що без цього Україна не відбудеться — ні суверенна, ні демократична.

«Наша Україна» мобілізувала людей, бо це була партія народу, яка жила душею народу, його надією, його болем, його потребами і, безумовно, його мріями.

Наша перемога стала перемогою мільйонів людей, для яких ми навіть не були партією у прямому сенсі цього слова, а великою ідеєю, дуже досяжною перспективою змін.

Партія повинна повернутися до свого первісного начала. Її нинішній стан — такий самий, як у суспільстві.

Нам потрібно почати чесну, відверту розмову зі своїм суспільством. Ми — його частина. Ми були його надією. Ми здатні повернути його довіру, бо маємо мету, за яку хочеться жити.

Це — позиція сильної політичної сили, партії яка може пройти через перемогу і поразку. Бо партія — не самоціль. Партія — це інструмент роботи, який дозволяє творити курс країни.

Ми здатні тримати і витримати удар.

Тут не треба багато слів. Слова — і знецінені, і надто дорогі.

Наші святощі — у серці. І це серце живе. Справа — у конкретному ділі, яке поверне Україну.

Нам нав’язують почуття приреченості, що нинішня влада надовго. І, водночас, після п’яти останніх років кожен відчуває: це — далеко, дуже далеко не факт.

Нинішня влада не розуміє національної, демократичної і європейської суті України. Нинішня влада не бачить потреби національної консолідації України. Вона не має цілісного бачення, яким чином якісно змінити Україну і які реформи здатні принести ці зміни.

Вони не мають жодної іншої мети, окрім влади, і не знають жодних інших методів роботи, як адміністративний тиск і політична підпорядкованість. Ця влада почала тиснути на малий і середній бізнес, на українського господаря і виробника, який не належить до її орбіти. Ця влада почала забирати права, свободи і можливості людей. Ця влада відмежувалася від національних цінностей і наступом пішла на історію, пам’ять, освіту, мову, надію на єдину церкву.

Так може діяти тільки чужа, неукраїнська влада. Так може діяти тільки окупант.

Ми будемо з ним боротися. Ми будемо в жорсткій опозиції до такої влади.

Такій владі потрібно протиставити організовані політичні, партійні і громадські сили.

«Наша Україна» здатна це зробити.

Ми повинні повернутися до людей. Ми повинні захистити людей. Ми повинні запропонувати ту альтернативу, яка дасть людям просвіт.

Як казав один український діяч, не народ винен, що повірив більшовикам. Винні ми, що не достукалися до нього, що розбили і втратили його серце, що не виконали всю необхідну роботу для мільйонів людей.

Великою, люблячою і навіть беззахисною є правда цих слів.

Як добре я знаю ціну кожному слову, що я перед цим сказав.

Сьогодні багато людей мовчить, і це важке мовчання.

У що, до біса, можна вірити, коли «правда обнялася з неправдою і як рідні сестри світом гуляють»?!

Кому, до біса, вірити?!!

Переконаний, цей крик — німий.

Його не чує влада, його не бачить телебачення, його не помічають у парламенті, адміністраціях, коаліціях, опозиціях.

Людина хоче вірити і людина може помилятися.

Помилки треба виправляти.

Українська людина не може боятися пігмеїв, лакеїв, які не варті ані мізинця на її руці. Вони суть пил на нашій дорозі.

Українська людина розпочинається з великого усвідомлення своєї причетності до рідної землі, мови, простору, міста, річки, поля, неба і великого українського світу над нею.

Це і є наша нація, яку не забрати, яку не можна вивезти і заборонити.

Тому я стверджую: приреченості немає.

Якщо є зневіра в політиках, треба вірити собі і своєму серцю, своїм поглядам і цінностям.

Уся всесильність наймогутніших можновладців закінчується на найменшому порозі нашої гідності — особистої, громадянської, національної.

Треба просто бути собою, бути українцем і бити в чоло там, де наступають на тебе, на твої цінності. Бо демократія — це не те що тобі дали. Це те, що ти не можеш віддати.

І тоді не буде розчарувань, оскільки доля в твоїх руках. А буде правда. І буде нація.

Шановне партійне товариство!

Усі високі істини розпочинаємо з себе.

Для нас оновлення країни починається з оновлення нашої партії, «Нашої України».

Перший крок зробила Президія нашої партії, коли після обговорення прийшли до висновку, що всі її члени повинні піти у відставку.

Однак я неодноразово говорив: не партія програла вибори. Вибори програв я. Тому цей крок, який зробили члени Президії, я всеціло вітаю і дякую кожному члену Президії за роботу під час своєї каденції.

Аналогічний крок зробило і керівництво Політради партії. Це свідчить про те, що з мораллю у нас добре, ми можемо йти на такі кроки.

Ми повинні зробити все, щоб прийшли нові люди, нові обличчя. Не обов’язково тільки молоді.

Нова команда має спрямувати й організувати партію на новий діалог із суспільством. Наше слово у цій розмові має бути вагомим і змістовним. Маємо розуміти головний сенс: лише та політична сила, яка зуміє почути і сказати найважливіше для громадян, матиме політичну перспективу. Знаю, що «Наша Україна» знайде для цього сили.

Отже, наше перше завдання — навести лад у партійних справах і активізувати партійну роботу, відновити активну присутність партії і її позиції на політичній карті України.

Для цього підготовлені Концептуальні засади розвитку політичної партії «Наша Україна». Також підготовлені Основні напрями реформування діяльності політичної партії «Наша Україна» у нових умовах. У них — наша воля змінити ситуацію в країні.

Друге завдання — це місцеві вибори.

Виходимо з того, що кожна фракція у раді чи навіть один депутатський мандат — це вже база для майбутнього.

Треба боротися, щоб перемагати. Тут важливі і захист голосів наших громадян на місцевих виборах у жовтні, і мобілізація наших прихильників, і звернення до розчарованих.

Справжній виклик — як уникнути взаємопоборювання між патріотичними силами. Відповісти на нього може тільки строге додержання власних принципів і відмова від кон’юнктурних компромісів.

Ми — самодостатня політична сила. Ми йдемо на вибори самостійно. Ми прагнемо бути центром консолідації патріотів. І водночас ніколи не відмовимо у підтримці тим патріотам–однодумцям з інших сил, які користуються повагою у громадах.

Шановні однопартійці!

Сьогодні ми визначаємо не лише послідовність практичних партійних кроків.

Ми повинні викласти свою політичну позицію стосовно розвитку ситуації в країні.

Для цього має чітко прозвучати наша позиція стосовно соціальної та економічної політики нинішньої влади.

Ми повинні дати оцінку загрозам національній безпеці і суверенітетові, які створює політика здачі зовнішніх інтересів.

Треба викласти логіку нашого ставлення до змін Основного закону, які не можуть бути знову підмінені звичайними кулуарними маніпуляціями.

Ми повинні сказати своє слово на захист прав і свобод людей, свободи слова, принципу рівності українських церков, нашої історії, пам’яті і мови.

Маємо сказати й про те, що нинішня влада перекреслює не те, що зроблено за останні п’ять років. Вона знищує те, що зроблено за всі дев’ятнадцять років нашої належності.

Маємо запропонувати слово і діло, які мобілізують нашу українську громаду. Сьогодні — новий початок у житті партії.

Я підтримую людей, які приходять до нашої партії і разом з нами розпочинають роботу з оновлення нашої політичної сили й об’єднання українських патріотів для великої Української перемоги.

Я вірю в цю перемогу.

Усе попереду.

І на підтвердження цих слів пропоную сьогодні обрати Валентина Наливайченка головою Політичної Ради партії «Наша Україна».

Дякую за увагу.