Повернення блудного комбінату

На найбільшому вітчизняному підприємстві з виробництва алюмінію грядуть великі зміни. Свого часу «УМ» низкою публікацій привертала увагу читачів і фахівців до складної ситуації, що склалася після вельми непрозорого проведення конкурсу з продажу контрольного пакета акцій Запорізького алюмінієвого комбінату. Автор цих рядків спілкувався з багатьма поінформованими посадовцями — зокрема, з тодішнім керівником підприємства–монополіста Іваном Бастригою, представниками Фонду держмайна України. Тоді позалаштункові домовленості переважили здоровий глузд i національні інтереси, відтак український алюміній на старті тисячоліття «заблукав на Волзі»: понад 68 відсотків акцій ЗАлКу у 2001–му продали російському «АвтоВАЗІнвесту». Його власник Віктор Вексельберг у 2006–му перепродав контрольний пакет запорізького підприємства кіпрській компанії «Велбей Холдінгс», яку контролює Олег Дерипаска.

Побавилися і досить!

Днями в інтернеті з’явилася інформація про те, що Генеральна прокуратура України хоче «врізати» алюмінієвий актив пана Дерипаски і повернути ЗАлК у державну власність. Сьогодні, як відомо, російському мільярдеру належить гігант «РусАл» — один із трьох найбільших виробників алюмінію у світі. Рішення щодо націоналізації підприємства, за версією ЗМІ, буде ухвалене Господарським судом Києва вже у жовтні. Генпрокуратура вимагає визнати недійсними як договір купівлі–продажу акцій запорізького комбінату, так і подальший їх перепродаж. Основна мотивація позивача — те, що покупці не виконували інвестиційні зобов’язання.

Упродовж останніх років ЗАлК є збитковим підприємством. Свого часу російські власники, аби поліпшити економічні показники заводу та почати отримувати прибутки, вимагали в уряду пільгових тарифів на електроенергію. Проте влада після численних внутрішніх дискусій таки відмовилася дотувати пана Дерипаску, і нині собівартість продукції запорізького підприємства перевищує показники конкурентів. Тож український алюміній виявився не потрібним на світових ринках.

Звідси й фінансові проблеми виробника. За підсумками 2008 року збитки склали 356 млн. грн., у 2009–му — вже 487 млн. грн. А цьогоріч загальні борги комбінату зросли на більш як 350 млн. — до майже мільярда гривень. Дефіцит фінансів — відчутне гальмо виробництва: маючи потужності для щорічного продукування 113 мільйонів тонн алюмінію, запоріжці торік, скажімо, одержали тільки 50 тисяч тонн, а нинішнього року з чотирьох плавильних агрегатів працює лише один...

Третина дьогтю у бочці меду

Сторона–позивач апелює до того, зокрема, факту, що інвестор де–факто відмовився виконувати дане у 2001 році зобов’язання щодо погашення в повному обсязі боргів з іноземних позик. Зокрема, росіяни не проводили виплат за кредитом, який комбінат узяв у 1997 році (йдеться про 76 млн. доларів, використаних на купівлю обладнання в Італії, профінансував цей захід державний «Укрексім­банк»). Сторона–відповідач стверджує, ніби закуплене обладнання дійсно було на балансі ЗАлКу на момент його продажу, однак невдовзі було переведене до статутного фонду дер­жавного заводу алюмінієвої фольги. До того ж, нагадують юристи «РусАлу», цей пункт договору купівлі–продажу новий власник опротестував, і в 2006 році Київський госпсуд де–юре скасував дану кредитну угоду. Генпрокуратура наполягає на своєму: невиконання зобов’язання є достатньою підставою для розірвання загального договору про купівлю–продаж запорізького комбінату, оскiльки комбінат відмовився платити за кредитом «Укрексім­банку».

Проте якщо «жовтнева революція» з переділу алюмінієвих активів на користь України таки станеться, все одно «РусАл» матиме вплив на відторгнений ЗАлК, адже правоохоронці можуть вимагати повернення лише 68 відсотків акцій. Інші 32 відсотки в підконтрольних Олегу Дерипасці компаній залишаться. І російський мільярдер матиме можливість блокувати прийняття невигідних для себе рішень на зборах акціонерів комбінату — таких, скажімо, як зміна керівників підприємства.