Короткометражна діагностика

Обмежений прокат творчого хуліганства

«Мудацтво — це брак самоповаги. Коли людина не поважає себе, тоді вона не поважає навколишній світ, зі зневагою ставиться як до майбутнього, так і до минулого. Це стан речей, що пронизує наше суспільство від еліти й, приміром, до хлопців із Борщагівки», — каже Володимир Тихий, продюсер проекту й режисер кількох короткометражок цього циклу, відомий нам як автор екранізації за твором Ірен Роздобудько «Ґудзик». Це кіно можна назвати правильним і пристойним: iдеться в ньому про нормальних людей зі складними стосунками, тут тільки істерики і ніяких тобі какашок. Тема екскрементів i тупих індивідуумів виникла у Тихого з початком економічної кризи, коли пригальмував конвеєр iз виробництва «мила» й рекламних роликів. Відтак звільнився час для роздумів i творчого хуліганства — Володимир Тихий разом із командою колег–однодумців вирішив заповнити кілька лакун, притаманних національному кіновиробництву: зняти кіно без грошей (забути плач про відсутність державної чи інвестиційної підтримки), про наболіле й про звичайних наших людей — два останні пункти виявили, що знімати треба про мудаків.

За рік зняли 20 короткометражок, 14 із яких зараз крутять у столичних кінотеатрах «Київ» i «Жовтень» та в Одесі, інші українські кінотеатри відмовилися брати некомерційне скандальне кіно, навіть незважаючи на те, що деякі фільми кіноальманаху пройшли відбір закордонних кінофестивалів і є не гіршими за аналогічний іноземний продукт. Прем’єру, що відбулася в «Києві» в четвер, відвідали режисери Вадим Перельман (наразі провадить творчо–фінансові перемовини в столиці України), Олександр Шапіро, директор Української кінофундації і арт–директор МКФ «Молодість» Андрій Халпахчі, продюсер Олег Кохан. Якщо оцінювати «Мудаків», то, як на мене, проекту можна поставити тверду четвірку (потенціал є, проте виконання не задовольняє на всі сто): якість кіноробіт нерівна — є такі, що викликають здивування й несприйняття, але їх компенсують наступні сильніші роботи.

Про «Мудаків» конкретно

Зачином до альманаху стала п’ятихвилинна робота Володимира Тихого «Це ж гівно!» — вона ж апофеоз та гімн мудацтву. Чоловік припарковується на дешевій вітчизняній машині, виходить з авто i вступає в какашку. Що робити? Звісно, стерти екскременти об асфальт, потім об край тротуару, додатково пошкребти об колесо дорогого джипа й остаточно переконатися, що черевик чистий, після того, як провів ногою по бамперу «Мерседеса». Але ж на тротуарі залишається ще купка незайманого гівна, а на стоянці — кілька дорогих авто... Класична замальовка про наших співвітчизників, що звично мітять ареал свого існування, викидаючи сміття з вікон авто, електричок та поїздів або плюючи та шмаркаючись під ноги перехожим.

Інший приклад мудака (або бикоти) — у замальовці «Мій друг Сєрьога». Сєрьога — типовий герой нашого часу: він любить блатні пісні, пиво, генделі, маму (бо вимушено живе з нею) й «стріляє» у добряг «бабки», які ніколи не повертає. Режисер Іван Тімшин, крім колоритного персонажа, також вдало використав прийом «зйомка прихованою камерою»: як відомо, найкраще мудаки проявляють себе в середовищі свого існування. Більшість картин альманаху розповідають про подібних героїв і розкривають єдину соціальну тематику: культурну й екзистенційну деградацію нашого суспільства, а точніше — молоді, коли сємки замінюють книжки, кіно, музеї, подорожі чи просто вдумливу дружню розмову, а бажання покласти додаткову грошову купюру до кишені — цінність родинних стосунків.

Короткий метр, як і коротка проза, жанр складний і підступний. За кілька хвилин треба розказати історію зі змістом, яскравим героєм, довести оповідь до логічного кінця й залишити простір для подальших роздумів. Саме на логічне завершення й шкутильгає частина фільмів із «Мудаків» — кінцівки здаються обірваними, залишаючи відчуття недомовленості й порожнечі. Як на мій суб’єктивний глядацький смак, найповнішою в даному плані роботою став фільм «Останній лист» Юрія Ковальова. Упродовж 11 хвилин ми проживаємо кілька днів із життя першокласника, для якого найбільший урок дає не школа, а звичайний лист, доставлений не за тією адресою. Дитяча цікавість спонукає хлопчину відкрити конверт i прочитати послання матері до сина: «Помираю, синку. Не бачила тебе вісім років. Приїдь, хоч гляну на тебе перед смертю, соколе». Почуття відповідальності, що зароджується у малюка, спонукає його їхати на Позняки й серед однотипних висоток шукати адресата. І він знаходить його, в останню мить — той уже від’їжджав на таксі — передає йому листа зі словами «Вона помирає. Просить приїхати» й отримує ляпаса як підкріплення репліки: «Ніколи не читай чужі листи». У цій картині закладено стільки тем (стосунки між дорослими й дітьми, виховання, почуття відповідальності, дорослішання), що, власне, й має бути в короткометражці.

Проект залишається відкритим, тому пропоную режисерам урізноманітнити альманах темою, що валяється під ногами, але ніхто її не бере — зняти кіно про мудаків на чолі дер­жави. Один бородатий міністр давно «проситься» в цей проект, та й хіба ж тільки він... n

P. S. Після альманаху «Мудаки. Арабески» планується випуск DVD, до якого ввійдуть усі короткометражки проекту.

ПОЧЕСНИЙ СПИСОК

Фільм «Глухота» Мирослава Слабошпицького брав участь у конкурсі 60–го Берлінського міжнародного кінофестивалю та в конкурсі Міжнародного кінофестивалю  у Марта Віньярд (штат Массачусетс, США).

Картина «По дорозі» («Це ж гівно!») Володимира Тихого отримала спеціальну відзнаку журі на V Фестивалі короткометражних фільмів FF600 у Любляні (Словенія).

Фільми «Пам’яті Пітера» Володимира Тихого й «Українська література: посібник для мудаків» Анатолія Лавренішина брали участь у конкурсі ІХ фестивалю короткометражних фільмів Dr.Mabuse (Барселона. Іспанія).

ОЦІНКИ

«Це професійний кінопроект»

Андрій Халпахчі, генеральний директор Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість»:

— У цьому проекті люди довели, що за відсутності державного фінансування, але коли є ідеї та бажання щось зробити, то можна зробити професійний кінопроект. На жаль, здебільшого в українських молодих митців відсутня якась ідея, у цьому ж проекті вона є. Це — діагноз нашого суспільства, і в декого він вийшов дуже цікавим. Що стосується якості роботи, то відсутність фінансування призвела до технічних недоліків. Також у мене є закиди щодо режисури й операторської роботи в деяких фільмах.