Можливо, назвою Русь нам слід завдячувати загарбникам зі Сходу — роксоланам (аланам) і аварам, а також арабським купцям і варягам. Київські князі перенесли цю назву на підкорені ними народи Північно–Східної Європи — літописні меря, мурома, вєсь, мордва, заволочська чудь, пермь, печера, ямь. Первинне значення цього терміну — світлий (білий). Утім цю назву нав’язали нашим пращурам силою. Чи варто бідкатися, що у нас начебто вкрадено назву Русь? Вона як прийшла зі Сходу у VI столітті, так і остаточно повернулася туди на початку ХVIІІ століття. Для нас вона назавжди залишиться рідною лише щодо часів Київської Русі і козаччини. Натомість наші пращури залишили нам іншу назву — Україна, утворену від праслав’янського іменника край. Хоча таке трактування дуже не подобається ура–патріотам. Мовляв, ніяка ми не окраїна, а пуп землі. Проте французький картограф і інженер Гійом Боплан, який подорожував Україною в першій половині ХVII століття, у вступі до своєї відомої праці «Опис України» писав про «велике пограниччя — Україну, розташовану між Московією і Трансільванією». Ця характеристика залишається актуальною й сьогодні. Адже в географічному і цивілізаційному сенсі ми знаходимося на межі — між Росією і об’єднаною Європою.