«Книжка починає жити за законами газети: 34% опитаних росіян на запитання, що буде далі з книжкою, яку вони купили, сказали: «викину». Люди не перестали читати, але читання перейшло на утилітарний рівень — кулінарія, здоров’я, як бути красивою, як облаштувати дім і вести господарство. Книжка залишається цінністю в елітарних суспільних групах, але якщо раніше ці групи були зразком для наслідування всього суспільства, нині це замкнені, герметичні субкультури, які не впливають на розвиток культури», — повідомила результати соціологічних опитувань у Росії соціолог Любов Борусяк в епіцентрі любові до книжок — на Форумі видавців у Львові. «В Україні аналогічна ситуація з читанням, тільки ще гірша», — сказала на «круглому столі» «Книжкові ринки України і Росії: соціологічний аспект» український соціолог Ірина Бекешкіна. У цьому контексті вона гірша ще й тому, що Україні таку інформацію знати й аналізувати взагалі нецікаво — останній раз дослідження книжкового ринку проводили у 2008 році на замовлення Фонду «Відродження». Отже, яку сходинку в українській суспільній ієрархії займає книжка — достеменно не знає ніхто, а знаного соціолога Ірину Бекешкіну запросили на цей «круглий стіл» тому, що: а) вона — одна з небагатьох відомих соціологів; б) вона все одно приїхала у Львів на інший «круглий стіл».
Проте на «закатє» книжкової цивілізації у Росії видають 5,4 книжки на душу населення (під душею розуміємо всі субстанції, які читають російською, — в Україні, Казахстані, Білорусі, Грузії і т.д.), в Німеччині — 24. При всьому морі гаджетів і повальній комп’ютеризації західного споживача. Тож цьогорічне скорочення накладів українських книжок поки викликане не логікою цивілізаційних процесів, не зміною гуманітарних парадигм, а банальною все ще фінансовою кризою і загальним зубожінням народу на тлі божевільного росту цін на продукти і комунальні послуги. За даними 2008 року, 60% людей в Україні не купують книжки, 40% — бо нецікаво, а 20% не мають грошей.
У Львові ці розмови справляють дивне враження — чуєш одне, а бачиш інше: всі місця, де можна провести презентацію, чат, прес–конференцію, читання, «круглий стіл» на час Форуму — заброньовані, зали на зустрічах із письменниками — забиті, президент Форуму видавців Олександра Коваль сама з подивом розповідає, що у львівській філармонії на зустрічі з письменниками продають квитки по 40 гривень і зали заповнені. Чоловік Марії Матіос каже, що побився об заклад із Василем Гутковським: якщо на Форумі продадуть 1000 примірників нової книжки Матіос «Вирвані сторінки з біографії», значить, доля в неї і в магазинах буде хороша. Що ви думаєте? Продали більше. А другу новинку від Матіос — двомовне видання «Солодкої Дарусі» (російською й українською), яку презентували на Форумі, не так спішили продавати, як представити публіці як благодійний проект «Від серця до серця — із Заходу на Схід» — видавець і письменниця за власний кошт передадуть ці книжки в усі бібліотеки Східної України, бо меценатів акції не знайшлося. А тим часом в австралійському Мельбурні вийшла перша англомовна «Солодка Даруся», причому з українською обкладинкою, тобто малюнками Сергія Іванова.
«Грандів» української літератури можна було впізнати по найкращих залах Львова і Форуму — у Палаці Потоцьких, у конференц–залі Палацу мистецтв, у Львівському університеті, у філармонії. Юрій Андрухович презентував книжку «Моя остання територія», зібрану з уривків старих романів, відомих поезій і публіцистики. Вийшла вона винятково на тлі громадського обговорення вислову письменника про те, що для нормального розвитку України потрібно віддати Крим і Донбас. От і на презентації книжки Андрухович виправдовувався і пояснював, що мав на увазі, але видавці свою кашу «зварили» — публіка на назву клювала.
Оксана Забужко не встигла до Форуму і свого 50–річчя видати книжку листування з видатним українським мовознавцем, професором Юрієм Шевельовим — не готова вступна стаття, але «матеріалу» на тригодинний вечір у філармонії у Забужко було й без того. Вона читала вірші — нечисленні нові й ностальгійні старі, аж із «Диригенту останньої свічки», тлумачила суть гри в «секрети», щоб дати код до свого останнього роману, читала політологічні лекції, незважаючи на галицьке несприйняття «противсіхів», розповіла, що моновистава за романом «Польові дослідження з українського сексу» незабаром з’явиться у Гаазі. І взагалі виглядала дуже артистично у вишуканій сукні кольору гіркого шоколаду.
Ще одна зірка Форуму — поляк Януш Вишневський представляв у Львові два переклади українською — «С@мотність у мережі» і «Аритмія почуттів» — книга–інтерв’ю у співавторстві з польською журналісткою Доротою Веллман. Магістр фізики, магістр економіки, доктор інформатики і професор хімії Януш Вишневський, попри те, що його багаж прилетів в Україну на день пізніше власника, виглядав чудово — ідеальний костюм, урочистий метелик на відкритті в опері, смугастий шарф на пальтi — в місті: письменник, чиї тексти подобаються жінкам, має й сам виглядати «товарно». Вишневський, розповів, що читає книжки одночасно чотирма мовами — англійською, німецькою, польською і російською, що він не хотів би, аби його доньки читали «С@мотність у мережі», що в Польщі цей роман люблять читачі і недолюблюють критики і що був навіть прецедент, коли його назвали порнографічним, і що не було ще жодного року його свідомого життя, щоб він не перечитував Ремарка. Наразі сукупний наклад його романів у світі становить 1 млн. 200 тисяч екземплярів, а права на книжку «Бікіні» за рік купили в 12 країнах.
Приїжджому інтелектуалу Львів видається правдивим раєм. Скажімо, на прес–конференціях, офіційних заходах, у кулуарах, кав’ярнях усі говорять українською — навіть чиновники, навіть від Партії регіонів. Тут письменник більша зірка, ніж співачка, — сама бачила, як Оксана Білозір спокійно купувала книжки на стенді Києво–Могилянської академії. Тут чорне є чорне, а біле — біле. На цьому Форумі не можна уявити письменника Дмитра Табачника, хоча його книжки спокійно стоять на стенді «Фоліо». Як сказав Юрій Андрухович, видавці заявляють, що це чиста комерція — він успішний автор, але в одному видавництві з Табачником Андрухович друкуватися відмовився.
Російська програма на Форумі була потужно–інтелектуальною, недарма ж її готувала «яйцеголова» команда видавництва ОГИ: «круглі столи» «Білінгвізм. Практика взаємодії», «Література non–fiction. Проблема якості читача», «Книжкові ринки України і Росії: соціологічний аспект», «Двадцять дві історії», презентація російських премій, виступи поетів першого ряду — Олег Чухонцев, Лев Рубінштейн, Юрій Цвєтков. Російську програму у Львові підтримувало Федеральне агентство з преси і масових комунікацій і «Альфа–банк», співвласник якого — колишній львів’янин Михайло Фрідман. Утім російська програма була цікава, швидше, професіоналам, звичайна публіка тяжіла до вітчизняних письменників, видавців, публіцистів. От до чого приводить антиукраїнська державна політика. І ще, мав рацію покійний декан факультету журналістики Київського університету Анатолій Москаленко, слово — це таки зброя. І поки письменники — з народом, ми у всеозброєнні.
* «Слово — зброя» — це назва газети факультету журналістики КНУ.
ВОЛОДАР ҐРАН–ПРІ
Галина Тихобаєва, Ірина Криворучка. Соломія Крушельницька. Міста і слава. Львів: Апріорі, 2009.
НАЙКРАЩІ КНИЖКИ ФОРУМУ ВИДАВЦІВ–2010
1. Галина Тихобаєва, Ірина Криворучка. Соломія Крушельницька. Міста і слава. Львів: Апріорі, 2009.
2. Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей. Київ: Дух і Літера, 2009.
3. Україна на стародавніх картах. Середина ХVІІ — друга половина ХVІІІ ст. Київ: ДНВП «Картографія», 2009.
4. Ярослав Кравченко. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. Київ: Майстерня книги, Оранта, 2010.
5. Володимир Івасюк. Музичні твори (до 60–річчя від дня народження). Чернівці: Букрек, 2009.
6. Григорій Сковорода. Повна академічна збірка творів / За ред. проф. Леоніда Ушкалова. Харків: Майдан, 2010.
7. Мирослав Маринович. Вибране у 6 томах. Львів: Видавництво УКУ, 2010.
8. Андрій Содомора. Сльози речей: Новели, образки, медитації. Львів: Піраміда, 2010.
9. Великий терор в Україні. «Куркульська операція» 1937—1938 рр. Київ: Видавничий дім «Києво–Могилянська академія», 2010.
10. «Особые папки» Сталіна і Молотова про національно–визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944—1948 рр. Львів: Піраміда, 2010.
11. Енциклопедія Львова. Том 3. Львів: Літопис, 2010.
12. Єжи Фіцовський. Регіони великої єресі та околиці / Пер. з польської Андрія Павлишина. Київ: Дух і літера, 2010.
13. Рух опору в Україні: 1960—1990. Енциклопедичний довідник. Київ: Смолоскип, 2010.
14. Україна. Антологія пам’яток державотворення, Х—ХХ ст.: У 10 томах. Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2008—2009.
15. Баттіста Мондін. Онтологія і метафізика. Жовква: Місіонер, 2010.
16. Іван Малкович. Все поруч. Київ: А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА, 2010.
17. Олена Апанович. Козацька енциклопедія для юнацтва. Київ: Веселка, 2009.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
