Де цар стояв — там Ленін iз графом

День міста в Бердянську став черговим реверансом у бік Росії. Гуділо курортне містечко упродовж аж чотирьох днів, хоча 183 роки від дня заснування — не привід для помпезного святкування. Але, здається, причина в іншому: Партія регіонів публічно відмовилася продовжити мандат довіри міському голові Євгену Шаповалову, і той (до речі, у недавньому керівник виборчого штабу філії «Нашої України») на прощання, вочевидь, вирішив гучно «грюкнути дверима». Охочий до гульбищ люд умить розмітав дармові пригощання і «пиво від мера», з відкритим ротом спостерігав парад фронтової техніки за участі руської «Катюші» і запальне «Яблучко» у виконанні танцівників Клубу юних моряків.

Кульмінацією свята стало відкриття в центрі міста — на перехресті проспектів Леніна та Перемоги — пам’ятника російському графу Михайлу Воронцову (вже другий в Україні, ще один маємо в Одесі). Лідер місцевої філії «Свободи» Зореслав Кумпан закликав пікетувати відкриття пам’ятника, з мегафона нагадуючи, що «цей чиновник Російської iмперії проводив геноцид українського народу, і Тарас Шевченко у своїй творчості часи діяльності Воронцова оцінював так: «Степи мої запродані жидові, німоті». Навіть Пушкін писав про графа:«Полу­милорд, полукупец, полумудрец, полуневежда. Полуподлец. Но есть надежда, что будет полным наконец». От яким «героям» ставлять пам’ятники в Бердянську!

Пікет патріотично налаштованих бердянців (є й такі) прогнозовано не вдався: що могли кілька десятків українців проти тисячної юрби, звідки лунали погрози, образи і прокльони? Автор цих рядків зауважив було одній надто горлатій бабусі, що всі мають право на своє бачення подій та явищ, за що з вуст «опонентки» у відповідь зірвалося на мою адресу таке, чого і в «жовтій пресі» не надибаєш! Розлючені сивочолі аж рвалися у бій, і бійки не уникли б, якби не щільне кільце міліціонерів навколо людей iз плакатами «Геть московських холуїв!», «Навіщо нам чужі герої?».

Знаково, що навіть українська земля ніби чинила спротив ініціативі можновладців. Готуючи фундамент під скульптуру, землекопи наткнулися на величезний моноліт. Краєзнавці знайшли докази того, що на цьо­му місці до 1919 року височів пам’ятник цареві Олександру II. Скільки не вовтузилися, а сучасна техніка не змогла підняти наверх цей моноліт, і він зрештою став основою пам’ятника графу Воронцову. Відлили і встановили скульптуру, до речі, ще наприкінці серпня, однак, аби «чогось бандерівці не вкоїли», огородили високим парканом і сховали від допитливих очей цупкою тканиною.

На День міста графа під гучні вигуки протестувальників «Ганьба!» «вивільнили» мер Євген Шаповалов, один iз меценатів реалізації проекту соцiалiст Володимир Безверхий та автор скульптури Микола Мироненко. Того ж дня пам’ятник скропили святою водою — від, ясна річ, УПЦ Московського патріархату.

«Це ж і за вашу копієчку спорудили пам’ятник», — проговорився на мітингу Володимир Безверхий. Що ж, меценати були, однак, судячи з усього, основну суму взято все ж таки з казни міста. Щось не віриться, з огляду на розвиток подій у країні, що колись бюджетна гривня знайдеться і для увічнення відомих українців. Тих, які Бердянськ не засновували, однак їх шанує увесь світ...