Залізний імідж

Перший міжнародний подарунок від віртуозів молотка і ковадла із символічною назвою «Стіл ковальської дружби» Івано–Франківськ отримав ще сім років тому. Це дещо незвична як для традиційної трапези металева конструкція, хоча в дружньому колі майстрів вогненної справи й біля неї можна перехилити чарчину.

Після завершення Першого міжнародного свята ковалів їхнього залізного стола–первістка прихистило місцеве підприємство «Гефест». Чекатимуть, поки в місті — є такі наміри — відкриється музей ковальства, де можна було б експонувати й інші колективні витвори — «Дерево ковальської дружби», «Букет майстрів», «Весну». Тим часом інші металеві скульптури — «Великоднє сонечко», «Дерево щастя», «Рама ковальських традицій», «Круговерть ковальських міст» уже надали обласному центру Прикарпаття неповторного залізного шарму.

Молот до Івано–Франківська доведе

Тутешній фестиваль — єдиний з–поміж подібних спеціалізованих заходів у світі, що залишає після себе містові, де він відбувався, матеріальні результати у вигляді металевих композицій, виготовлених руками представників різних народів. Цьогоріч на Прикарпатті гостювали три сотні ковалів–віртуозів із 24 країн Європи, Австралії, Азії, Південної та Північної Америк. Це вже — серйозне визнання. Хоча традиційне міжнародне свято ковалів, яких збирають у межиріччі двох Бистриць із нагоди травневого дня народження Івано–Франківська, — не тільки «зліт» визнаних у світі май­стрів. Сюди з України та з–за кордону приїжджає чимало гостей, які ніколи не брали в руки щипці з розжареним металом. Проте їм неймовірно цікаво занурюватися в дивовижно патріархальну атмосферу вогненного дійства. Затишний івано–франківський майдан Шептицького, обрамлений двома величними храмами та спорудами старої австрійської забудови, на кілька днів перетворюється на величезну імпровізовану кузню з різномовним, як вавилонське стовпотворіння, багатолюддям.

«Наш фестиваль хоча й покликаний передусім популяризувати ковальство, та цим його місія не вичерпується, — стверджує ініціатор свят, перший голова Спілки майстрів ковальського мистецтва України Сергій Полуботько. — Він уже живе своїм особливим життям незалежно від наших бажань. Ми дали йому старт, а тепер мусимо підтримувати заданий ритм. За час, що минув від дебюту, на майдані Шептицького перезнайомилося багато людей. Вони подружилися, їздять одне до одного в гості, з’явилися сім’ї і вже народилися «фестивальні» діти. Ось що найважливіше!»

Тримати марку цього оригінального дійства, започаткованого в 2003–му, організаторам, переважно ентузіастам, із кожним роком стає все важче. Дебет із кредитом доводиться «гармонізувати» ще не один місяць після того, як вляжеться фестивальний гамір і роз’їдуться задоволені гості. Та шкірка вичинки варта. Івано–Франківськ дав поштовх і став «хрещеним батьком» подібних, хоч і менш масштабних, ковальських свят не тільки в Україні (Житомир, Тернопіль, Чернівці), а й у деяких французьких, іспанських, бельгійських та фінських містах.

Фотосесії з металом

Тепер Івано–Франківськ важко уявити без залізних прикрас. Щоправда, на центральній пішохідній вулиці Незалежності «Дерево щастя» уже мало не вгинається від різнокаліберних замків, навішаних на нього переважно закоханими парами, котрі в такий магічний спосіб «закодовують» свою вірність. Традиція по суті своїй — варварська, бо концентрація замків на скульптурі вже перевищує кількість кованих елементів. І хоча дерево нині більше схоже на рекламний стенд крамниці госптоварів, ніж на витвір ковальського мистецтва, іванофранківці та гості міста продовжують завзято фотографуватися на його тлі. «Рама ковальських традицій», установлена у сквері поблизу медуніверситету, віднедавна стала улюбленим місцем для весільних фотосесій. Може, тому, що через раму і короткий провулок добре проглядаються стрункі контури колишньої міської ратуші на Ринковому майдані.

Івано–Франківськ упевнено йшов до міжнародного визнання. Він разом із шахтарсько–металургійним Донецьком — єдині українські поліси — дійсні члени Асоціації «Кільце європейських ковальських міст». Потрапити в таке добірне товариство без історичних цехових коренів неможливо. Головне місто Прикарпаття, як дослідили краєзнавці, теж має неповторний кований облік, на відміну від більшості сусідніх обласних центрів. «Станіслав бурхливо розвивався в другій половині ХІХ — на початку ХХ століття, — розповідає пан Сергій. — Тоді тут діяли ковальські майстерні, де виготовляли оригінальні віконні решітки, ворота, ліхтарні. Чимало їх збереглося дотепер як історико–архітектурна цінність. У нас є речі, зокрема вироби майстерні Пйотра Ярошевського, котрі ніде більше не повторюються. Приміром, у Чернівці ковані елементи зовнішнього оздоблення будинків у ті часи завозили з інших міст».

На традиціях тодішніх станіславських майстрів відроджувалося сучасне прикарпатське ковальство. Нині в краї діє кілька відомих ковальських фабрик, вироби яких високо цінуються далеко за межами України.

Усі, викувані в Івано–Франківську під час фестивалів металеві скульптури, — оригінальні по–своєму. Проте й серед цього мистецького ексклюзиву осібно стоїть виготовлена нинішнього року «Круговерть ковальських міст». Це — рухома конструкція, своєрідна карусель, понад 70 елементів для якої кували міжнародні команди із представників різних країн. Після демонстрації на майдані Шептицького «Круговерть...» демонтували, аби надати їй довершеного вигляду в заводських умовах. Після вступу Івано–Франківська до «Кільця європейських ковальських міст» карусель доповнять вилитими з металу гербами всіх полісів–побратимів. Нині архітектори підшуковують у середмісті підходяще для цього ковальського шедевра місце. Тим часом на замовлення донецької влади івано–франківські ковалі виготовили копію «Круговерті...» для тамтешнього Парку кованих фігур. Донецькі без торгів виклали за неї 150 тисяч гривень.