Газом їх, газом!

Ситуація в енергетичному секторі України наближається до критичної. Офіційна Москва все наполегливіше вимагає злиття свого «Газпрому» з нашим «Нафтогазом» — читай поглинання російським монополістом вітчизняної паливної галузі, а відтак — і всієї української економіки. Що зможе протиставити цьому тиску українська влада — питання номер один сьогоднішнього дня. Поки що ми бачимо з боку влади здебільшого правильні оцінки ситуації, перспективні декларації і публічні намагання щось зробити — без видимих позитивних результатів. Попри щедрі передвиборчі обіцянки «змінити все на краще», чуємо хоча й справедливий, але тільки один аргумент: новий уряд, мовляв, виправляє помилки своїх попередників. Такий підхід має право на існування, але тепер, коли нинішня владна команда господарить півроку, 46 мільйонам українців уже не цікаво, що було раніше і хто більше винен. Нинішня влада мала достатньо часу, аби реалізувати свої основні обіцянки, якщо вони були достатньо обґрунтованими. З одного боку — факт: уряд Тимошенко зробив чимало системних кроків у нікуди. Але ж і влада, яка працює вже сьомий місяць, не може називатися «новою». Це просто «нинішня» влада, від якої чекають ефективних дій.

За роль «на підтанцьовках» — гонорари невеликі

Чи не головним козирем тодішньої опозиції, а нинішньої влади, були обіцянки радикально змінити або навіть скасувати газові угоди, укладені урядом Юлії Тимошенко. На жаль, цього не сталося. А косметичні зміни, які відбулися в Харкові, насправді поглибили проблему і звелися до двох речей: 1) частину платежів за газ відтерміновано на період після 2017 року. До того часу буде формуватися «газовий борг»»; 2) на даний момент переклали надмірне цінове навантаження за газ iз бізнесу на де–факто державний бюджет, який після 2017 року недоотримуватиме щомісяця 300 — 400 мільйонів доларів, які мали б надійти від російської сторони за оренду Чорноморського флоту. До речі, розмір нашої недоїмки вже відомий — 300—400 млн. доларів щомісячно, тоді як розмір орендної плати невідомий — пояснює «УМ» експерт у галузі енергетики, екс–уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський.

Іншими словами, сьогодні очевидно: або сила, яка перемогла на останніх президентських виборах, просто блефувала, стверджуючи, що має домовленості з Москвою, або такі домовленості і справді були, але нині інша сторона їх просто не виконує. Через певнi причини. Найреальніше пояснення — намагання чинити тиск на Київ. Для досягнення, звичайно ж, своєї мети — економічних дивідендів.

«Дуже важливо зрозуміти: кремлівська політика щодо України — це не політика до персоналій, — наголошує Богдан Соколовський. — Це не дії у стилі «за» чи «проти» якогось конкретного політика. Втім деякі політичні сили намагалися переконати у цьому українське суспільство. Сьогодні вже очевидно: це міф. Дії Росії — це прагматична зовнішня політика держави, яка не приховує свох імперських позицій, зокрема щодо України. Для реалізації своїх інтересів Кремль використовує різні доступні інструменти, в тому числі газовий вентиль. І нічого дивного або нового у цьому нема. Росіяни, звичайно ж, мають право на свою політику. А ми зобов’язані це враховувати й обстоювати свої українські національні інтереси. Колишній глава держави Віктор Ющенко намагався запровадити рівноправний алгоритм відносин з усіма державами, в тому числі — з Росією. Це дратувало Кремль, який і провадив 5–річну антиющенківську, а насправді — антиукраїнську війну. На жаль, дії нинішньої влади дають підстави для висновку, що вона, швидше, намагається підіграти Кремлю, ніж відстояти українські національні інтереси. Очевидно, що подібні дії не можуть дати стійкого позитивного ефекту для нашої держави на середню і довгострокову перспективу. Від того, що Президент В. Янукович часто спілкується з Д. Медведєвим, українцям не стає легше жити.

А гроші де?!!

Експерт нагадує: спільний меморандум з МВФ, який підписали Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко в 2009 році, містив зовсім інші зобов’язання, ніж ті, які ми маємо сьогодні. Україна, у контексті реформування всього газового сектору, зобов’язувалася привести до економічно обґрунтованих ціни на газ. Хотів би наголосити, йшлося про економічно обґрунтовані ціни за газ, у тому числі для українських видобувників і споживачів. Передбачалося, що газ споживачам подорожчає на 20% при одночасному запровадженні соціального пакету — нової, ефективної і прозорої системи адресної допомоги малозахищеним громадянам. Теперішня влада взялася підвищити ціни відразу на 50% при старій і неефективній, фактично ще радянській, системі компенсацій без згадки про повноцінне реформування газового сектору. «Двадцять відсотків і п’ятдесят — велика різниця, — каже Соколовський. — При цьо­му Президент В.Ющенко вимагав від урядів розробити і впроваджувати державну програму рефомування газового сектору, яка б передбачала, зокрема, економічні ринкові механізми стимулювання економії газу, збільшення власного видобутку і зменшення залежності від зовнішнього монопольного постачальника». Зараз навіть ніхто не згадує про програму. Не виключено, що тепер, у 2010 році, 50% — це жорстока вимога часу. Однак треба українцям чітко пояснити, якою є кінцева економічно обґрунтована ціна? Куди підуть додаткові кошти, зібрані за рахунок підвищення ціни газу? Було б логічно і зрозуміло, якби ці гроші прозоро пішли на розвиток національного газовидобутку. Однак, на жаль, жодних гарантій нема. Виходить, що і ці додаткові кошти насамперед підуть на розрахунки з «Газпромом» і на погашення боргів НАК «Нафтогаз України». Розвиваємо російську економіку?

Цінова ситуація з паливом в Україні нагадує абсурд. Так, газ власного видобутку в нас у 7–8 разів дешевший за імпортний. Яку ж мотивацію мають вітчизняні газовидобувачі розвиватися? А якщо би ми запустили програму підтримки місцевої газової промисловості за отримані «зверху» кошти, то вже через десять років отримали б істотний приріст власного газовидобутку: на сухопутних родовищах, шельфі, а також з альтернативних джерел.

«Венко», але яка?

Розробка шельфу, до речі, — це величезна поразка минулих урядів. «Свого часу була укладена угода з компанією «Венко» — доволі обнадійлива. Але наша сторона не «дотягла» всі юридичні нюанси — так інколи трапляється у міжнародній практиці. І цей документ дозволив американській компанії «Венко» переуступити право на шельф іншій структурі — компанії «Венко Прикерченська», — каже Богдан Соколовський. — Очевидно, що до цієї структури можна пред’являти багато претензій. Але робити це варто було у відповідності до закону і міжнародної практики — у суді. А не брати на себе повноваження суду, як це зробив уряд Тимошенко.

Нещодавно у пресі з’явилася інформація — «Венко повертається». Але невідомо, хто саме повертається: «Венко» чи «Венко Прикерченська». «У першому випадку це, безсумнівно, був би позитив, свідчення, що Україна вирішила свої проблеми і що сюди прийшов солідний інвестор, — стверджує аналітик. — У другому — нема що коментувати. Адже ця компанія не має ні технічних, ні фінансових, ні інших можливостей освоювати шельф, а може тільки передати свої права. Можна здогадуватися, кому вона їх передасть — найімовірніше, «Газпрому». Це буде найдешевший варіант для «Прикерченської», і росіяни були б не проти».

Захотіли якнайбільше — отримали, як завжди

Так само «революційно» уряд Юлії Тимошенко намагався з’ясувати стосунки з «Росукренерго». «Мабуть, що претензії до цієї компанії були обґрунтовані, — каже Соколовський. — Якби українська влада подавала до суду, то уряд би виграв». На жаль, у «сухому залишку» ми програли — на величезну суму. Спочатку російська сторона не справилася зі своєю напівдочірньою компанією («РУЕ» — це на 50% компанія «Газпрому». — Авт.) і передала право вимоги українській компанії. Кинули приманку, на яку купилися наші можновладці і привласнили газ. А сьогодні програли суд, і ніхто у владі не знає, де взяти кошти, аби погасити свій борг.

Тоді йшлося про 1,7 млрд. доларів боргу «РУЕ» перед «Газпромом». Цей борг і свої проблеми з «РУЕ» російська сторона продала українській. Якби наш уряд звернувся до суду, то напевно виграв би 1,7 млрд. доларів, за які тоді можна було придбати 3 — 4 млрд. кубометрів газу, впевнений експерт. Але уряду було, мабуть, цікавіше без суду за 1,7 млрд доларів забрати 11 млрд. кубометрів газу, ринкова ціна якого складала понад 5 млрд.доларів. Це був уявний виграш для держави, який тепер став нашим великим програшем.

За моєю інформацією, тоді весною 2009 року три тижні керівництво «Нафтогазу» стояло на позиції судового розгляду з метою врегулювати спір законним способом. Однак такий підхід, очевидно, не узгоджувався з урядовими домовленостями.

РЕЗЮМЕ

Дешевого газу за кордоном не буває

Українські ціни на газ вважають одними з найнижчими у Європі — але тільки номінально. Якщо ж брати до уваги купівельну спроможність середньої і мінімальної зарплати, то побачимо, що вони лягають значно важчою ношею, ніж, скажімо, на середньостатистичного поляка. Не варто забувати й про такий нюанс, як споживання пального: українець споживає його утричі більше, ніж, наприклад, поляк. Тож рахуючи, хто скільки платить за тисячу кубометрів, варто множити їхню цифру споживання на три. Виходить, що поляк, який дружить із енергоощадними технологіями, в цілому за спожитий газ платить менше, ніж кожний iз нас.

Наївно і дещо лукаво виглядають обіцянки окремих українських і російських можновладців, що Україна, у порівнянні з іншими європейськими країнами, виграє, коли у нас ціни на газ будуть такими, як у Росії. У РФ нині реалізується концепція переходу до ринкових, європейських цін на газ. Там щокварталу ціна на 6–7% зростає. Якщо ми прирівняємося до Росії, то рано чи пізно ми дійдемо до європейської ціни, але вже через Кремль iз додатковими навантаженнями.

Атом

Обираємо застаріле

Передача російській компанії «Твел» права на будівництво в Україні заводу з виготовлення ядерного палива має більше негативних наслідків, ніж позитивних. «Перекреслили всі напрацювання фахівців і влади часу Віктора Ющенка, який доклав значних зусиль, аби організувати альтернативу, і навіть епохи Леоніда Кучми, — переконаний Соколовський. — Адже він у 2000 році підтримав Прем’єра Ющенка. Тоді було зроблено все, аби зацікавити американську компанію «Вестінгауз» прийти на український ринок».

На думку експерта, нинішнє російське ядерне пальне і технологія, яка працюватиме при будівництві заводу в Україні, у своїй основі має радянську технологію 50—60–х, найпізніше — 70–х років. Хоча й трохи вдосконалену. Колись це були передові технології, ними можна було пишатися. Але зараз це все–таки минуле століття. Натомість американська компанія розробила зовсім інше інженерне рішення, і співпраця з нею могла стати дуже серйозною конкурентною силою. Причому позитивно це виглядало б і для України, і для Росії. Адже чим сильнішу конкуренцію відчувала б російська атомна програма — а український ринок ВВЕР–1000 є найбільшим для росіян, — то це пішло би їм тільки на користь.

«Росатом» отримав би стимул підтримувати свій «технологічний тонус, — стверджує Соколовський. — Сьогодні він може без особливих зусиль розвиватися екстенсивно. Така політика вже має негативні наслідки — втрату російських позицій на інших зовнішніх ринках — у Китаї, Болгарії, на Близькому Сході тощо. Дуже неприємні коментарі звучать на адресу росіян у контексті тендеру в Чехії, не найкраща ситуація в Литві». Аналітики стверджують: існує велика розбіжність між висококласною російською атомною наукою і виконавчою дисципліною при реалізації проектів.

Дії ж нинішньої української влади у сфері ядерної енергетики оцінюють як вкрай хаотичні. Скажімо, навіщо добудовувати Хмельницьку АЕС, якщо Янукович два місяці тому оприлюднив програму економічного ровитку, де передбачено щороку заощаджувати енергію на 5%? «Лише за рахунок цієї економії можна було б нарощувати ВВП, — каже експерт. — Один відсоток зростання ВВП вимагає приросту споживання електроенергії максимум на піввідсотка. Тобто за рахунок економії можна було б щорічно підняти ВВП на 10%. Наразі наш уряд планує 6%. Отже, насамперед доцільно модернізувати наявні потужності електрогенерації».

Найсумніше ж, що ми лягаємо у фарватер держави, яка не може похвалитися особливими технологічними й економічними успіхами.