Старі люди стають жертвами депресії через гормональний дисбаланс. (Фото з сайту eng.adamleadam.org.)
«Улітку ми відчуваємо велику напругу від сонячного проміння: сонце дає нам енергію, але водночас утомлює імунну систему. А коли приходить осінь, зменшується температура повітря та кількість сонячного проміння, у людей стрімко слабне імунітет. Тому депресію можна назвати суто погодним «ритуалом», — розповідає лікар–психіатр Київського міського центру здоров’я Світлана Нікішаєва. — Крім того, організм починає виробляти менше гормонів, серед яких і серотонін — гормон сну, який не допускає виникнення депресії». Надто спекотне літо (наприклад, таке, яким було нинішнє) дуже виснажує імунітет, каже лікар. Отже цьогорічна осінь обіцяє психіатрам цілий «урожай» меланхолій, депресій та суїцидів.
Найчастіше ми називаємо депресією звичайний меланхолійний стан, проте пані Нікішаєва зауважує: це ще «квіточки» у порівнянні зі справжньою депресією. «Вона може з’явитися або в людей, хворих на астенію та вегето–судинну дистонію, або в тих, у кого депресії трапляються кожного сезону. А у людей із нормальним обміном речовин, які не скаржаться на жодні захворювання, може виникнути лише легкий стан пригнічення, — каже лікар. — Важких наслідків він за собою не потягне, особливо якщо людина буде виїжджати на природу у вихідні дні, вживати вітаміни, вдосталь відпочивати та присвячувати час улюбленому хобі».
Інша річ — депресія. Якщо на цей стан вчасно не відреагувати, він може підштовхнути людину до самогубства. «Серед людей, які страждають на сезонні депресії, відсоток суїцидів дуже низький. Зазвичай, вони не стрибають з балконів і не ріжуть собі вен — просто лежать собі обличчям до стіни і страждають. А до суїциду може призвести дуже гостра реактивна депресія — та, яка стала реакцією на сильний стрес (через втрату роботи, близької людини тощо)», — каже пані Нікішаєва.
Найбільше суїцидів серед людей до сорока років стається через соціальні чинники: хтось втратив посаду, хтось не вступив до університету чи погано склав іспит... Провал у боротьбі з конкурентами теж може неабияк вплинути на душевний стан людини. «Найбільше самогубств стається у Японії, — розповідає Світлана Нікішаєва. — Це — високотехнологічна країна, громадяни якої мають завищені вимоги до себе та усього, що їх оточує. Японці часто зважуються на суїцид тільки через те, що не отримують роботи в омріяній компанії». В Україні у цьому плані спокійніше, хоча нереалізованих кар’єристів серед самовбивць теж вистачає.
А от у людей, які опинилися на соціальному «дні», усе геть інакше. «У волоцюг, які живуть на вокзалах, не буває депресій та суїцидів, — стверджує лікар. — Вони пристосовані до свого рівня життя, «загартовані» проблемами. Зовсім інша ситуація у людей, які жили заможно і раптом опинилися на межі банкрутства — вони не можуть із цим змиритися і наважуються на суїцид».
Крім того, в мегаполісах стається значно більше самогубств, ніж у селах чи невеликих містечках. «У містян більші вимоги до усього: вони бачать великий ступінь достатку інших людей і не можуть змиритися з тим, що деякі блага їм недоступні», — пояснює Світлана Нікішаєва.
Консультант із психіатрії Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Валентина Григор’єва розповідає, що серед тих, хто потрапляє до неї після суїцидів, дуже багато первинних психічно хворих. Тобто таких людей, чиєї «ненормальності» не помітили оточуючі й не допомогли звернутися до лікаря. «Знайомі самогубця кажуть, що він завжди був здоровий, а тоді «раптом» викинувся з вікна. Але таке раптом не стається. Це означає, що людина була вже давно хвора, але не отримала необхідної допомоги і зважилася на «останній» крок», — каже лікар.
Одним із таких пацієнтів виявився хлопець, який закінчив непоганий університет та навчався на комп’ютерних курсах. До Валентини Григор’євої його привезли зі спробою суїциду через отруєння. «Картина була жахлива: він падає на коліна, «розмовляє» з Богом, бачить марення... Токсикологи радили переводити його одразу до психлікарні, але я його пожаліла — знала, що там ніхто ним не займатиметься. Зробила йому укол нейролептику, погодивши це з матір’ю», — згадує лікар.
Згодом хлопцеві зробили енцефалограму. За її результатами нейрохірург зробив висновок, що у пацієнта була пологова травма. «І тоді його мати згадала, що це дійсно так — хлопця лікували цілий рік після народження. Під час травматичної хвороби зміни наростають постійно і поступово перетворюються на психоз. Якщо нормально не обстежувати, пацієнта заколють нейролептиками, але хвороба залишиться», — каже пані Григор’єва. За її словами, зараз цей молодий чоловік нормально себе почуває: час від часу робить профілактичні уколи і радіє, що зміг повернути працездатність.
Первинних психічно хворих серед самогубців дуже багато. Але буває й навпаки: інколи суїциди вчиняють діагностовані шизофреники, хоча насправді їхній стан набагато легший. «Колись до мене після суїциду потрапив один чоловік, я з ним поговорила, поставила свої запитання та отримала цілком адекватні відповіді, — розповідає психіатр. — Він багато років мав другу групу інвалідності через шизофренію, але я побачила, що насправді шизофреніком він не був». Деякі психічні проблеми цей чоловік отримав унаслідок важкої травми: він потрапив під машину і навіть пережив клінічну смерть. «Його вже везли до моргу, коли він прокинувся! — каже лікар. — Після цього змушений був постійно боротися з намірами покінчити життя».
Нерідко про душевну недугу хворого знають близькі люди, але при цьому не допомагають йому, а лише «підживлюють» його марення та переконання. «Нещодавно в мене був один хворий хлопець, який спочатку порізав собі вени, потім увімкнув газ на кухні i врешті підпалив у кімнаті всі речі та меблі, щоб отруїтися чадним газом. Він увесь обгорів, але отруїтися йому не вдалося, тому він ще й викинувся з вікна. У результаті отримав перелом хребта, — продовжує жахливу розповідь Валентина Григор’єва. — Цей хлопець давно мав психічні проблеми, але його мати не звертала на це уваги. Вона цілими днями займалася шаманством та езотерикою: в цих умовах недуга сина лише загострилася».
Найбільший вплив на психіку має гормональний фон, каже Валентина Григор’єва. Тож його збої можуть підштовхнути людину до фатального кроку. Причому від гормональних «стусанів» ніхто не має «імунітету»: під дію цих перепадів можуть потрапити як люди похилого віку, так і молодь.
«У багатьох молодих дівчат уже у 18—25 років бувають психози, внаслідок яких вони намагаються вчинити самогубство. Коли до нас привозять таких пацієнток, я завжди запитую в них про те, як проходить менструація. Найчастіше виявляється, що її в цих дівчат просто немає! — ділиться лікар. — Але ж як без цього може жити молода жінка? Це ж ненормальний стан... І ніхто на це не звертає уваги — вони живуть собі спокійно, ні про що не турбуються, аж поки не станеться прикрий випадок».
Існує усталена думка про те, що більшість вдається самогубства через нерозділене кохання або неможливість знайти спільну мову з батьками. Таким чином, заподіяння смерті самому собі автоматично приписують молодим особам. Це хибний стереотип, стверджує пані Григор’єва. Вона знає зі своєї практики: найчастіше на самогубства наважуються старші люди. І це також є наслідком гормонального дисбалансу.
Одним із таких пацієнтів Валентини Григор’євої став дідусь, на очах якого вистрибнула з вікна його сестра. Він скаржився на нудоту, поганий настрій та інші неприємні відчуття. Проходив усі можливі медичні обстеження, але лікарі казали йому, що він — здоровий «з усіх боків». Пацієнтові від цих слів легше не ставало, тож «швидка» привезла його до лікарні з отруєнням — спробою суїциду. Після відвертої розмови з психіатром та декількох уколів дідусь оживився і прогнав геть сумні думки. Тепер він щороку відвідує психіатричний кабінет та проходить профілактичний курс, тож меланхолійні думки до нього навіть не приходять.
«До лікарні швидкої допомоги дуже часто потрапляють люди похилого віку після суїцидів. Ці люди труяться, вішаються, ріжуться... В основному, вживають забагато таблеток, аби вкоротити собі віку. Вони кажуть, що не хочуть більше так жити, адже все болить, нема здоров’я та перспектив... Але ж у всіх нас одна перспектива — ми помремо, — знизує плечима Валентина Григор’єва. — Незважаючи на це, старість повинна бути психічно здоровою».
Найскладніше для журналістів, що замірилися на інтерв’ю з чільником Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова, академіком Василем Лазоришинцем, — застати директора в кабінеті: він переважно в операційній або в місті в справах Інституту чи Академії медичних наук України. >>
Зміни в режимі сну з віком, як з’ясували вчені, пов'язані з меншими шансами на якісне старіння. >>
юдський мозок, як загалом й інші органи, старішає поступово, але цей процес часто залежить від генетики та способу життя. >>
Порівняно з одруженими – неодружені люди мають на 80% вищий ризик розвитку депресії. >>
Відтепер у Полтавській обласній клінічній лікарні ім. М. В. Скліфосовського пацієнти з гострим мозковим інсультом та іншими патологіями судинної системи зможуть отримувати набагато якіснішу, ніж раніше, медичну допомогу. >>
Прокурори Тернопільської обласної прокуратури скерували до суду обвинувальні акти у кримінальних провадженнях стосовно трьох лікарів та завідувача офтальмологічного відділення районної лікарні. >>
