Щоб євроінтеграція не стала євродеградацією

16.09.2010
Щоб євроінтеграція не стала євродеградацією

Ядвіга Станішкіс.

Книгарня «Є» та Польський інститут у Києві в рамках спільного проекту «Європейський досвід: Польща» запросили на чергову зустріч справді неординарну особистість. За участь в студентських протестах 1968 року її звільнили з університету, згодом відправили до в’язниці. У таких непростих тюремних умовах вона почала працювати над своєю дисертацією. Була експертом Міжустановчого страйкового комітету під час переговорів з урядом, після створення незалежної профспілки «Солідарність» залишилась її радником. 2004 року пані Ядвіга заслужено отримала «Польську Нобелівську премію» в царині гуманітарних та суспільних наук за вивчення процесу трансформації Польщі і світу. Свої погляди, наукові розвідки, настанови виклала здебільшого в серії наукових видань, таких як «Посткомунізм»(2000) та «Влада глобалізації»(2003).

В останній своїй книжці «Антропологія влади»(2009) пані професорка показала ті трансформації, які відбуваються з самим розумінням влади. Парадоксальним є те, як ми сприймаємо свою мисленнєву традицію, адже кожна нація має певну модель існування. І для України є дуже важливим не лише дотримуватись традиційних європейських культурних принципів, а й розвивати на основі індивідуальних національних якостей свій шлях до Європи, до Євросоюзу, який викликає такі неоднозначні реакції в суспільстві. І тут дуже важливо не опинитись в полоні певних політичних міфів та стереотипів. А таких в українській дійсності є безліч.

Польська письменниця не лише аналізує Україну як важливий культурний центр, а й як потенційного партнера Польщі й усієї Європи. Пані Ядвіга висловилась так: «Євросоюз сьогодні — це індивідуальні конструкції держав». У цьому сенсі дуже важливо зберігати свою окремішність та традиційність, щоб не опинитись на периферії великоєвропейських інтересів. Це один із тих політичних міфів, які так вдало нав’язують нам прихильники євроінтеграції? Швидше, це застереження від євродеградації. «Міф справджується, коли опирається на емоції».

Пані Ядвіга через призму польського досвіду, європейських історичних передумов, політичних та культурних реалій намагалась показати, що в цьому східноєвропейському ланцюжку не вистачає однієї важливої деталі. І ця деталь — Україна. Наша країна не може залишатись осторонь як світових процесів, так і загальноєвропейських, адже Європа не закінчується Польщею, а Азія не починається Росією. Щодо останньої, публіцистка зауважила: «На мою думку, Росія має внутрішній конфлікт, конфлікт двох кандидатів на президентське крісло, конфлікт модернізації життя. У такій великій країні, як Росія, така боротьба є небезпечною...». У політичній нестабільності опинилась не лише Росія. Принцип «як карти ляжуть» уже не діє на посткомуністичних територіях. Відомо, політичні ігри ніколи не ведуть до якогось конкретного рішення, а лише посилюють протистояння між політичними опонентами та створюють штучну напругу в суспільстві. Тут варто відкинути етнічні поділи, і сконцентруватись на єдиній ідеї — ідеї сильної держави. З цього приводу польська публіцистка поділилась своїми думками з «УМ»: «Я не вірю в етнічний патріотизм, але я вірю в сильну Польщу! Це ж саме стосується і України». У своєму родинному дереві Ядвіга Станішкіс має і латвійське походження, і німецьке коріння, ще й вірменська кров присутня. Отож є наглядним прикладом того, як окрема людина може відкинути етнічні упередження і жити, творити, мислити на благо своєї країни.

Романія ГОРБАЧ