«А спробуйте скупитися до сезону за 150 гривень!»
Студентка Києво–Могилянської академії Катя купує речі переважно на «секонд–хенді». «А спробуйте десь іще знайти все до сезону: від шкіряного взуття і верхнього одягу до аксесуарів, і витратити при цьому 150 гривень, — пояснює студентка. — З нинішніми цінами, платою за комунальні послуги та оренду квартири, це — ідеальний варіант».
Із речей вітчизняного виробництва студентка носить тільки шкарпетки, білизну і колготи: «Колись пробувала знайти щось серйозніше, але не сподобалося». Катя каже, якщо ж «секонди» закриють, їй просто доведеться рідше поповнювати гардероб, довше носити старі речі, а при потребі купити щось нове — шукати магазини з розпродажами.
«Ціна питання — 22 мільярди гривень»
Однак голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський упевнений, що студентка Катя після закриття «секонд–хендів» чинитиме інакше. Вона, як і решта українців, що надають перевагу речам з «других рук», уже наступного року почне скуповувати все українське. Як результат — вітчизняний легпром збільшить обсяг виробництва, завдяки чому наша країна просто розквітне. «Ціна питання, за підрахунками комітету, — 22 мільярди гривень. Це податки і внески до Пенсійного фонду, які ми можемо отримати в результаті того, що закриємо «секонд–хенд» і створимо у себе робочі місця». — впевнений Бродський.
— 80% «секонд–хенду» ввозиться як гуманітарна допомога. А одяг та речі, ввезені на митну територію України як гуманітарна допомога, без сплати митних зборів, не можуть використовуватися в комерційних цілях. Крім того, під виглядом «секонд–хенду» до країни без сплати податків ввозять також і товари відомих міжнародних та європейських брендів». Бродський не бачить іншого виходу, як просто заборонити ввезення ношеного одягу. Після такого кроку, як повідомив посадовець в одному з інтерв’ю, він планує зробити в Україні «європейську офшорну зону».
«Є проблеми важливіші»
Цікаво, що самі представники українського легпрому раціонального зерна у забороні «секонд–хендів» не бачать. І захисту від нього у держави не просять. Президент Всеукраїнського об’єднання організацій роботодавців легкої промисловості Олександр Соколовський запевняє: «На легку промисловість заборона «секонд–хенду» не вплине абсолютно. Є набагато глобальніші проблеми, пов’язані з тим, що у вітчизняного виробника і виробника країн Південно–Cхідної Азії — нерівні умови гри. Зараз уряд говорить про те, що бюджет втрачає від 20 до 30 мільярдів гривень щороку — це абсолютно реальні цифри. Тому що одягу офіційно щороку продається на суму 50 мільярдів гривень. А «б’ється через касу» — на суму близько 500 мільйонів доларів. Тобто 90% продажів перебувають «у тіні»».
Вирішення питання контрабанди і нелегального ввезення «секонд–хенду» Соколовський бачить передусім у ліцензуванні операторів, що здійснюють ці ввезення: «В нас нахабно порушують закони, бо держава не відстоює державницьку позицію. «Секонд–хенд» може наповнювати бюджет, але зараз не робить цього, тому що це один iз найкриміналізованіших видів бізнесу з точки зору кінцевої торгівлі. Завозять усе «в чорну», нічого не декларують, потім усе «в чорну» і продають. Якщо державі потрібні гроші — хай звертає увагу передусім на це. Я думаю, проти ліцензування не будуть ні оператори, що займаються «секонд–хендом», ні легка промисловість, ні населення».
«Секонд» готовий чесно працювати. А влада?
У громадській організації «Київська асоціація «секонд–хенд» теж переконані, що вирішити проблему контрабанди і наповнення бюджету можна не лише через абсолютну заборону ввезення ношених речей. Адвокат асоціації Ганна Таббах наголошує на тому, що головний ворог і українських виробників, і «секонд–хендів» — неякісна продукція, завезена з Південної Азії під виглядом гуманітарної допомоги. «Це наша спільна проблема. Китай сьогодні «обшиває» весь світ... Це величезні цехи, де на речі з дешевого матеріалу кріплять етикетки відомих брендів. Нашій асоціації контрабанда невигідна, бо ці речі потрапляють у точки продажу «секонд–хенду», і це псує нам репутацію. Ми готові йти на ліцензування, на суворіші правила розмитнення і ввезення товару. Заборона ж завдасть шкоди не тільки підприємцям, а й населенню. Адже сьогодні на «секонд–хендах» одягаються 60% українців», — каже пані Таббах.
Просто відвертають увагу?
Утім увесь цей галас навколо закриття і заборони на ввезення «беушного» одягу можна розцінювати як фарс нинішньої влади і намагання відволiкти увагу людей від нагальних проблем. Принаймні так вважає Ксенія Ляпіна, заступник голови парламентського Комітету з питань промислової і регуляторної політики і підприємництва: «Зараз Держкомпідприємництво кинуло цю тезу в суспільство — це є типовим прикладом того, що за наявності більш серйозних проблем, народжують неіснуючу проблему або таку, яка має бути вирішена в поточному порядку. Говорити про те, що в Податковому кодексі можна заборонити ввезення «секонд–хенду», може тільки малоосвічена людина. Нагадаю, Податковий кодекс містить винятково питання оподаткування, у ньому може йтися про підвищення мит. Але ми є членами Світової організації торгівлі, що передбачає певні зобов’язання щодо обмеження мит, тобто ми не можемо їх піднімати вище встановлених нашими договорами категорій».
На думку Ляпіної, справжня біда — це корупція, яка дозволяє «чорними» чи «сірими» схемами ввозити турецький або китайський крам, який часто менш якісний за європейський секонд–хенд. «Порушення правил ввезення — це злочин, який має бути виявлений компетентними органами. Методів припинити «сірі» чи «чорні» схеми більш ніж достатньо, не достатньо тільки бажання позбутися величезних хабарів. Потрібно викорінювати ці схеми і починати дбати про чесні й однакові для всіх правила ввезення тих чи інших товарів — від паливно–мастильних матеріалів до «секонд–хенду».
ДОВІДКА «УМ»
За однією з версій, термін «секонд–хенд» з’явився в Англії ХVII століття, коли королі з милості дарували свій одяг найбільш вірним васалам. А один iз предметів гардеробу високої особи — королівський плащ — передавався лише в тимчасове користування, що вважалося особливою милістю. Поки васал–фаворит носив плащ короля, він вважався його головним повіреним — «другими руками» англійською — «секонд–хенд».
Сучасна історія «секонд–хенду» нараховує більше 70 років. За кордоном існує хороша традиція: щосезону оновлювати свій гардероб, а речі, що набридли, здавати в «секонд–хенд». Особливо серйозно ставляться до індустрії «секонд–хенду» у Великобританії, Ірландії, Голландії. Діяльність компаній ліцензується і перебуває під суворим наглядом держави. Носити речі «секонд–хенд» у всьому світі — цілком нормально — це не є одяг бідняків або жебраків. Не даремно магазини «секонд–хенд» знаходяться, як правило, на центральних торгових вулицях, а в магазинах і там навіть утворюються черги.
ПРЯМА МОВА
Михайло Бродський,
голова Держкомпідприємництва:
— Закриваючи «секонд–хенд», ми створюємо мільйон робочих місць. Раніше в нашій легкій промисловості працювало майже мільйон людей. Зараз — близько 90 тисяч. Ми створюємо умови для того, щоб наш легпром знову став на ноги. Окрім заборони «секонд–хенду», ми даємо ще 0% податку на прибуток на 10 років для нашої легкої промисловості. Це все сигнали для іноземних інвесторів, щоб залучити їх у країну. Але якщо немає робочих місць — значить, немає і відрахувань до Пенсійного фонду, і немає відрахувань прибуткового податку в місцеві ради. Дороги не побудовано, лікарні не відремонтовано, лікарі та вчителі мають мізерні зарплати... І ми продовжуємо нищити країну. Заради втіхи продавців iз базару, контрабандистів... Можете мені надсилати, що хочете: листи, штани, підсилати заряджених журналістів. Мені все одно. Вистачить у Президента і більшості політичної волі — будемо і тут наводити лад.
Ксенія Ляпіна,
заступник голови парламентського Комітету з питань промислової і регуляторної політики і підприємництва:
— Владі потрібно один раз подумати і один раз сказати. Сказати те, що відповідає юридичним фактам, бо коли просто лякають підприємців — це негоже. Щоб розв’язати проблему з «секонд–хендами», потрібно всього–навсього припинити контрабанду. А методи для цього дуже прості і прописані митним і кримінальним кодексами. І от саме в цьому питанні потрібна політична воля. «Секонд–хенд» повинен бути, бо цього вимагають наші громадяни, які змушені купувати те, що дешево. І якщо «секонд–хенд» може надати не нові, але якісні речі, які конкурентоздантіші, ніж нові, дешеві й неякісні китайські, — це прекрасно. А щодо вітчизняної легкої промисловості, моя порада — їй просто потрібно знайти свою нішу. І я впевнена, що наша легка промисловість може «брати» якістю і креативністю, а не низькою ціною. Влада може допомогти українським виробникам різноманітними шляхами, зокрема зменшенням податкового тиску. Що їм заважає це зробити?