Реставрувати Караваджо. Чи не Караваджо?

Як відомо, 30 серпня центральну частину полотна Мікеланджело Мерізі да Караваджо «Поцілунок Іуди» або «Взяття Христа під варту» представники прокуратури Берліна передали міністру внутрішніх справ України Анатолію Могильову. Картину було викрадено у серпні 2008 року з Одеського музею західного та східного мистецтва. Вона була по–варварськи вирізана з підрамника і вивезена з України. У червні цього року працівники МВС України спільно з німецькими колегами затримали трьох українців і одного громадянина ФРН із викраденою картиною. З того часу до вересня картина Караваджо зберігалася у Берлінській картинній галереї, де на первинну консервацію і реставрацію полотна витратили близько 30 тис. євро. В якому стані картину повернули до Києва, експерти розповіли в середу в Міністерстві культури і туризму.

«Поцілунок» руйнується

З 2–го вересня «Поцілунок Іуди» зберігається під вартою в Національному науково–дослідницькому реставраційному центрі України. Доступ до картини мають лише експерти з перепустками. Навіть журналістів до картини не підпускають. За бажання пробратися у реставраційний центр охоронці готові покласти кожного обличчям на землю. Директор Національного науково–дослідницького реставраційного центру України Світлана Стрельникова оприлюднила фотографії картини Караваджо. За її словами, полотно у жахливому стані. Незважаючи на те, що картину згорнули в рулон правильно, живописом угору, пошкодження дуже складні. «В рулон згортали справа наліво, тому більше рецидивів із правого боку. Мало того, рулон був здавлений, тому є дуже серйозні зломи. Фарбовий шар має значні втрати завширшки місцями 2—3 см, зокрема на обличчях Христа та святих. Є осипання фарби, потемніння лакового покриття, відпадає авторський фарбовий шар. Це свідчить про активний процес руйнації твору», — розповідає Світлана Стрельникова.

На фотографіях видно, що картина на розірваних місцях полотна має спеціальні профілактичні заклейки. Це робота німецьких реставраторів. Коли картину передавали, німецькі спеціалісти не надали інформації, що саме вони зробили. У зв’язку з цим Міністерство культури і туризму до Німеччини зробило відповідний запит на предмет, яким лаком і з яким процентом його концентрації зроблено закріплення. Пані Стрельникова вдячна німецькій стороні за дбайливе упакування і транспортування картини. Каже, що все зроблено на високому рівні. Для картини зробили дерев’яну коробку. Шедевр обгорнули туалетним папером, який до фарбового шару придавлюють магніти. Це уберігає від пошко­дження під час транспортування.

Без досліджень експерти не можуть сказати, чи це справді робота Караваджо, чи копія. За їхніми припущеннями, на дуже багато відсотків, це — вона. Навіть якщо полотно малював інший художник, тоді дуже точно дотримався техніки Карава­джо. У 1950 році московські фахівці підтвердили, що картина з Одеси — пензля Караваджо, а в 2005 році це ще раз констатували іспанські спеціалісти.

Перед тим, як приступити до реставрації, картину комплексно досліджуватимуть. Проведуть комісійну судово–трасологічну, комісійну мистецтвознавчу, техніко–технологічну та багато інших експертиз. Після завершення цієї діяльності та слідчих дій експерти почнуть ниточка до ниточки реставрувати полотно. Скільки це займе часу, не відомо. Може, рік, може два, а то й більше. Про гроші питання не стоїть. Світлана Стрельникова каже, що це національне надбання і його треба рятувати, скільки б це не коштувало.

Окрайки в поліетиленовому мішку

До речі, до викрадення картина була в чудовому стані. Але сьогодні, навіть якщо її прекрасно реставрують, про дублювання твору не може бути й мови. Основу полотна було дубльовано у 1973 році. У майбутньому дублювання призведе до знищення твору мистецтва, тому що після викрадення полотно зберігалося у вкрай незадовільних умовах і дуже зруйноване. Тим паче що залишки, які були в підрамнику картини Караваджо, теж у жахливому стані. У реставраційний центр iз Печерського райуправління їх передали згорнутими в клубок у поліетиленовому мішку. З окрайок осипається фарба. Реставратори надсилатимуть запит до Міністерства внутрішніх справ України, щоб дізнатися, в яких умовах і де зберігали залишки. Після того як відбудеться низка експертиз, реставратори зможуть дізнатися, чи відповідають краї центральної частини полотна окрайкам iз підрамника. Якщо ж частину було втрачено, картину Караваджо доведеться нарощувати. «Ми складатимемо картину ниточка до ниточки, міліметр до міліметра», — додає Стрельникова. Найважче буде працювати у тих місцях, де відпав авторський шар фарби, особливо на обличчі. Караваджо відомий насамперед як художник тіней. Потрібно буде відтворити всі втрачені відтінки. Стрельникова вважає, що у цьо­му допоможуть фотографії, зроблені музейниками до викрадення картини.

Директорка реставраційного центру не братиме участі у роботі над картиною, хоча дуже б хотіла. Каже, на її плечах — багато організаційних питань. Але вона впевнена у своїх колегах, які й не такі полотна витягували. «Це не найважча робота. Були картини набагато більше знищені. Ми реставрували всі твори, які є в українських музеях. Допомагали реставраторам Дрезденської галереї. Маємо великий досвід. Добре, що в цьому ніхто не сумнівається і не запитує, чому Караваджо не реставрують у Німеччині чи Москві», — розповідає пані Світлана. За її словами, з «Поцілунком Іуди» реставраторам пощастило. У цій картині є любов, вона світиться благодаттю. З нею буде легко працювати. «У нас були випадки, особливо з посмертними портретами, коли реставрація давалася дуже важко. Працівники не витримували енергетики, яка йшла від картин. Маючи кількарічний досвід роботи, звільнялися», — розповідає директорка реставраційного центру.

Після реставрації Караваджо не відомо, куди передадуть картину і чи отримає «Поцілунок Іуди» Одеський музей західного та східного мистецтва, де її зберігали перед викраденням.