Київ, хоч і столиця, але грандіозними вуличними шоу не розбалуваний. До минулої суботи в пам’яті шанувальників незвичайних дійств закарбувалися хіба вистави «Французької весни»: ангели на площі перед Софією Київською, циркачі на воді в Гідропарку, повітряні ляльки біля арки Дружби народів. Сучасне мистецтво ще ніколи не доходило до майдану Незалежності: наймасштабніша площа столиці віддавалася під усе — мітинги, «халявні» концерти світових зірок і артистів місцевого розливу, тільки не під сучасні синтетичні театральні видовища. «Гогольфест» вирішив зламати традицію. Від самого початку свого існування фестиваль сучасного мистецтва заявив про себе як про дійство, яке зробить Україну відомою у світі й модною у себе вдома. Якщо вже організатор фесту, театр «Дах», поставив перед собою таку планку, тоді чому не розпочати «Гоголя» на майдані?

Коли ми ввечері підтягнулися у серце столиці, трохи розгубилися: де краще стояти, щоб усе було видно, щоб нічого не пропустити? Адже на майдані замість звичної однієї сцени стояло два крани, кілька екранів і якась незрозуміла конструкція, обтягнута білим полотном. Побачивши такий розмах, моя знайома відразу сказала: «Мені не подобається, що цей фестиваль носить ім’я Гоголя. Він завжди соромився України, а ми його так возвеличуємо». Якщо б Гоголь побачив цей фестиваль, він навряд чи захотів би їхати на постійне місце проживання в Санкт–Петербург, подумалося мені.

Після грандіозного суботнього шоу «Гогольфест» перейшов на кіностудію Довженка. Вперше за багато років ворота на проспекті Перемоги відчинилися — недільного ранку кіностудія прокинулася, як спляча красуня від поцілунку арту. Організатори фестивалю зметикували, що територія Довженка — terra incognitа для простих смертних, тож при вході заздалегідь розмістили інформаційний центр, де роздавали карти кіностудії, афіші фестивалю і пропонували послуги екскурсоводів, які знають про кіностудію все до найменших деталей.