Знову втрата, яку ніхто і ніколи не зможе компенсувати. І знову серце! Джеймсу Мейсу, вченому, викладачу, публіцисту йшов лише 52-й рік.
Багатолітній в'язень сумління Василь Овсієнко, який, власне, й повідомив про передчасну смерть професора Мейса, на мій погляд, дав вичерпну оцінку доробкові професора Мейса: серце, віддане Україні. У справедливості цього впевнені всі, хто його знав: колеги-історики і, звичайно, студенти «Могилянки», у яких пан Мейс викладав, читачі газети «День», у якій він багато років вів колонку (він також був редактором англомовних версій газети і журналу «Політична думка»).
У 1986—1987 роках Мейс був виконавчим директором комісії дослідників (юристів та істориків) при Конгресі Сполучених Штатiв, які взялися дати оцінку українському голоду 1932—1933 років. Вони чи не першими на Заході не побоялися вголос сказати правду, якою б політнекоректною вона не була — це був злочин комуністів проти українців і всього людства. Це був Голодомор.
Джеймс Мейс йшов до встановлення історичної правди кілька десятиліть. Ще у 1982 році на міжнародній конференції про Голокост і геноцид він заявив: «щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція дуже проста і вкрай примітивна: нема народу, отже, нема окремої країни, а в результаті — нема проблем».
Мейс з обуренням згадував позицію декого iз західних славістів, «совєтологів» й інших знавців радянського тоталітаризму, які відмовлялися визнати, по-перше, жахливу чисельність жертв цього комуністичного експерименту, а по-друге, відповідальність за свою злочинну сліпоту — бо саме 33-го офіційний Вашингтон визнав СРСР і встановив із кремлівськими людоїдами дипломатичні зносини.
Його колега, доктор історичних наук, професор Станіслав Кульчицький вважає, що історичне значення комісії, якою керував Мейс, у тому, що суспільство, дізнавшись правду, змогло прокинутись від багаторічної «політичної летаргії»: «Інформація про голод у часи перебудови і гласності відіграла надзвичайну роль. Під тиском інформації, оприлюдненої Мейсом, у листопаді 1987 року, коли відзначали 70-ліття більшовицької революції в Україні, генсек ЦК КПРС Горбачов не знайшов сміливості бодай згадати про трагедію українського села, а Щербицький згадав — про сам факт масового голоду, але ще не голодомор».
Кілька років тому, письменник Микола Рябчук, вітаючи Мейса з 50-річчям, жартома приклав до ювіляра американську формулу «more native than the natives» — «більш корінний, ніж самі корінні». Це був натяк не тільки на те, що бабуся Джеймса Мейса була індіанкою, але й на те, що він став невіддільною частинкою українського суспільства і нашого знання про самих себе.
Америка була його батьківщиною, але Україна стала його долею...
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
